Право на відпустку

"Право на відпустку"  

—Командире, звернувся до нього з повагою Андрій лейтенант 95 ОДШБр.  

—Чого тобі?  

—Мені вночі наснився чудовий сон про те, що ви дали мені п'ять днів відпустки.  

—Якщо ти будеш вести себе добре, чітко виконуватимеш накази і "не косячитимеш", то тобі наснитися вночі, що я дав тобі відпустку на цілих п'ятнадцять днів.  

—Але командире...  

—Ні Андрію, і не проси мене навіть про це.  

—Чому?  

—Якщо я сьогодні дам тобі відпустку, то завтра до мене звернуться з аналогічним проханням про відпустку інші військові, а я не можу всім підряд у бригаді давати право на відпустку.  

—Мені тоді не буде ким воювати.  

—Але ж командире, у мене є вагома причина, щоб бути вдома.  

— У всіх нас є вагомі причини бути вдома.  

—У мене вдома хвора мати, вона дуже погана і може померти і мені треба її терміново відвідати.  

—Наскільки я пам'ятаю, у тебе є ще старша сестра Ірина.  

—Так є.  

—Нехай твоя старша сестра Ірина подбає про вашу хвору матір у твою відсутність поки ти тут воюєш.  

—Але командире, адже це несправедливо.  

—А життя Андрію, взагалі сповнене несправедливостей.  

—Не маяч у мене перед очима Андрію, йди і займайся своїми прямими обов'язками, — сказав йому командир.  

—Слухаюсь командире, — відповів йому Андрій і з незадоволеним виглядом пішов геть ні з чим.  

Тієї ж ночі Андрій втік з бойових позицій.  

Він чудово розумів що на нього чекає якщо його спіймають на дезертирстві, але бажання побачити хоча б одним оком хвору матір виявилося сильнішим за страх покарання.  

Кінець