Григорій Борзенко Забудькуватий Хома

Забудькуватий Хома  

В одному селі жив чоловік Такий собі простак, мухи незобідить, нікому шкоди ніякої ніколи не зробив усі відзивалися про нього як про людину напрочуд добру, але разом з тим завжди хитали головою і дорікали, чоловік не поганий але ж дуже забудькуватий Скільки клопоту задав сам собі із-за своєї неуважності! Інший, перед тим, як щось розпочати робити, сім раз усе звісить, та продумає усе наперед, щоб згодом якихось негараздів не було, а цей що б не робив чинив по принципу аби скоріше. Суєтиться, то те забуде, то те не врахує, а в результаті і робота нс клеїться, і клопоту зайвого вдосталь, якого можна було б уникнути, аби робити все, як кажуть, з головою Тому і прозвали цього чоловіка забудькуватим Хомою, хоча у нього було зовсім інше ім'я, але усі так звикли до прізвиська, що вже по іншому до нього не зверталися, а як того раніше звали, уже всі давно і забули  

Якось повесні зібралися селяни новим врожаєм поля засіяти, щоб восени не залишитися без борошна та без хліба. Село було розташоване в низині, біля самої річки. Круті схили численних ярів навкруги села були порослі густими чагарниками, тому поля були розташовані далеко за селом, на рівнині. Не так уже й далеко було туди їхати, але й не близько. Тому, щоб зайвий раз час на дорогу не витрачати, селяни перед тим, як рушити, ще раз і ще раз оглядали поклажу, що лежала на возові: плуг, борона щоб землю підпушити, лантухи з зерном для посіву. Переконавшись, що все гаразд, відправлялися в дорогу.  

Хома не став утруднювати себе зайвими клопотами. Загледівши, що всі відправляються до поля, він і собі мерщій запріг волів. А як же! Не можна ж відставати від інших, вскочив у воза, ухопив віжки, та й погнав волів до лану  

Прибув туди одним із перших та й давай нахвалятися:  

– Ага! Я самий перший. Я всім носа втер!  

Хто тільки мовчки посміхнувся у вуса, мовляв: ще побачимо, хто перший, хто похитав докірливо головою:  

– І куди ти поспішаєш, Хома? Хто тебе в шию гонить? Ти все взяв, що потрібно? Он усі плуги з возів достають, а твій де?  

Почухав Хома потилицю, та й повернув волів назад до села, за плугом поїхав.  

Коли бідолаха приїхав знову на лан, та почав вола у плуг впрягати, майже усі вже впоралися з цією роботою і почали землю боронувати. Хома ж, коли дійшла черга до боронування, сплеснув у долоні: «Ой! А я борону забув узяти! », та й знов попрямував до села. Селяни вже давно свій врожай посіяли, повернулися до села, іншими справами займаються на своїх подвір'ях, господарство ведуть, а Хома туди-сюди мимо їхніх дворів по селу мотається, волів лозиною по боках стьобає: то те забув, то інше, то за одним їде, то за другим. Селяни хитають головами: "Чого ти скотину мучаєш, Хома?! Зовсім з глузду з'їхав?!", та Хомі ніколи було їх слухати: все хотів зробити побистріш, та усім носа втерти.  

Так і промайнуло ліго. Коли восени селяни приїхали на поля щоб зібрати налитий золотистим колосом добрий врожай, то побачили Хому, який ходив по своїй, підготовленій до посіву ділянці землі, сіяв зерно та примовляв:  

– Сійся зерно, зійди добрими сходами, та вирости в гарний врожай.  

Хто потішався над диваком, хто реготав до коликів у животі, а хто лише співчутливо хитав головою  

– Хома, Хома... Із-за дурної голови і ногам спокою немає Хіба ж можна бути таким неуважнім і забудькуватим? Чим же ти дурненький, будеш лютою зимою харчуватись?  

Ця казочка, дітки, і для вас наука; перш ніж, щось робити поміркуйте: чи не забули чогось, чи все врахували? Не поспішайте якщо у цьому немає необхідності А то і собі клопоту завдасте і людям дасте привід для потіхи Щоб не насміхалися з вас як з забудькуватого Хоми.