Небесна притча

НЕБЕСНА ПРИТЧА  

–Микола Петровичу, тут в приймальні, інженер Христенко. Каже, що ви запросили його на 9 годину – по селектору повідомила секретар генерального директора.  

– А, так це ж, той винахідник – згадав директор про нараду щодо нових ідей в паливній апаратурі. Цей Христенко запропонував незвичайний паливний плазмо-хімічний конвертор, який мене зацікавив, та я хотів ознайомитися з ним ближче – пробігли думки генерального.  

– Давай його.  

–Так геній, в тебе є 20 хвилин на відповіді на мої запитання – після привітання сказав директор.  

Він, справді, поспішав. Через 3 години він відлітав на перший у світовій історії форум країн, на якому будуть представлені кращі представники всіх верств суспільства від кожної країни, реально обраних складним голосуванням за особливими правилами, розробленими ЄСПЛ. Цей форум буде проходити на краю світу в Веллінгтоні, столиці Нової Зеландії.  

Розумні та чесні (такими були критерії виборів) представники всіх країн обговорюватимуть глобальні проблеми збереження життя на Землі. І Краєнко Микола Петрович був чесно обраний народом в числі 450 кращих представників України. З кількістю парламентаріїв Ради просто співпало.  

– Одже, наскільки, я зрозумів, твій плазмо-хімічний конвертор в реальному часі видає паливо з будь-яких органічних матеріалів природного або синтетичного походження. Так?  

– Так, ось дивіться, на першому етапі циклу…  

– Почекай, ось наприклад йде комбайн, косить злаки або кукурудзу або траву або ще щось, цей покіс потрапляє в бункер твого конвертора, а з нього відразу виходить, ллється паливо, біопаливо, так?  

– Ну, так, ось, дивіться…  

– Стривай. А якщо, наприклад, в траві сидів хом’як або заєць або ще яка-небудь тварина, і вона потрапляє в конвертор, що станеться, А?  

– Для плазмо-хімічного конвертора немає великої різниці вихідного стану органічного матеріалу.  

– Таким чином це буде паливо з зайця?  

– Так.  

Микола Петрович на хвилинку замислився, й подивився прямо в очі інженеру.  

– А якщо в траві лежав би п’яний механізатор та потрапив в твій перетворювач? Ти розумієш про що я кажу?  

– Розумію. Буде паливо з механізатора. Тільки металеві аксесуари можуть пошкодити, заклинить змішувач.  

– Все дякую. Можеш йти.  

Після розмови з Христенко, незважаючи на оригінальність та цінність винаходу, у директора з’явилися похмурі сумніви. Але розбиратися з важкими думками не було часу, так як вже потрібно було поспішати в аеропорт. В аеропорту було стовпотворіння: пасажири, що відлітали спеціальним рейсом та проводжаючі зайняли весь термінал аеропорту. Для всіх було сюрпризом, всі делегати будуть летіти одним рейсом. До цієї події, концерн «Антонов» приурочив випуск нового пасажирського літака, варіант найбільшого повітряного транспорту «Марія», місткістю 650 пасажирів з екіпажем в 16 чоловік. З невеликою затримкою посадка закінчилася й літак почав рулежку. Салон літака був просто величезний, хоч і розділений на три сектори, але весь простір проглядався. А Микола Петрович та інші пасажири з цікавістю роздивлялися та знайомилися з сусідами. Всі пасажири за зовнішніми ознаками довільно поділялися на декілька груп. Найбільш солідно виглядала група українських олігархів та політиків, відомі й публічні люди, які звикли до уваги оточуючих, звично обживали місця. Багато хто міг летіти на своїх приватних лайнерах, але за умовами форуму представники країни повинні були дотримуватися етики спільності та єдності представників країни. До них примкнули в подібних брендових піджаках, представники національної академії наук. Організатори вітчизняної науки нової формації недарма мали місця біля олігархів та політиків. Вони й в житті були ближче до них, ніж до науки. Легко ідентифікувати трохи гучну групу артистів, художників, письменників та інших, мабуть, творчих працівників. Добре виділялися спортсмени, які ігнорували етикет, одягнені в спортивні костюми та кросівки. Микола Петрович, відмітив ще одну примітну групу делегатів у камуфляжах та берцах – Атошників. На відміну від них, звичайні військові форму носять тільки на службі. Інший народ, як і Микола Петрович не мав явних соціально-професійних ознак та був в широкому віковому діапазоні. Дівчата, хлопці, серйозні й не дуже. Поки літак вирулював на злітну смугу всі влаштовувалися зручніше, так як летіти треба було довго. Закінчивши огляд салону, Микола Петрович прийшов до висновку – набір пасажирів дуже схожий на мешканців Ноєвого Ковчега, не вистачає тільки тварин. На саму думку про тварин, він згадав конвертор з біопалива та йому знову стало неспокійно.  

– От прив’язалося – незлобиво подумав директор.  

Завили турбіни, літак розпочав свій розбіг, та як усім здалося, після дуже довгої тряски на смузі, він відірвався від землі. Не встиг він набрати повну висоту, як почалися приємні сюрпризи від екіпажу. Забігали стюардеси, рознесли перші напої. А командир екіпажу повідомив, температуру за бортом, швидкість та висоту польоту, що вони летять на унікальному паливному обладнанню, яке дозволить їм пролетіти до Веллінгтона без проміжної посадки з заправкою за 12 годин. З них 6 годин доведеться летіти над океаном. Починав вже дрімати Микола Петрович, але при словах про оригінальну паливну апаратуру, різко втратив дрімоту та подумав – якась чортівня, з ранку тільки він дізнався про оригінальний паливний конвертор, а тут щось подібне вже є. Треба з’ясувати.  

Він викликав стюардесу та попросив її про’яснити, що це за оригінальна паливна апаратура встановлена на борту. Дівчина через деякий час повідомила, що на борту встановлено новітній паливний плазмо-хімічний конвертор, який виробляє паливо з органічного концентрату. Але він буде включатися тоді, коли закінчиться основне паливо – з посмішкою додала вона. Її відповідь з усмішкою на вустах, викликала ще більше роздратування у Миколи Петровича. В нашій країні, його корпорація лідер з розробок паливної апаратури, а він дізнається про діючі новинки на борту літака. Ну, приїду, влаштую всім оперативку – запланував директор.  

Салон літака був зроблений за вищим класом. Пасажирські місця були надзвичайно комфортабельними: м’які розсувні крісла, зручні аудіо-відео пристрої, легке управління. Звичайний стрес повітряної подорожі, який відчуває будь-яка нормальна людина, повністю компенсували особисті зручності. Через деякий час літак набрав крейсерську швидкість, закінчилися стартові перевантаження, гул турбін вирівнявся та вишикувався в один тон. Народ не нудьгував, розваг було багато. Микола Петрович, дивився в ілюмінатор та спостерігав пропливаючий ландшафт, який змінювався прямо на очах. Українська різнобарвна рівнина поступалася місцем передгір’ю Кавказу, й скоро з’явилися вже засніжені вершини, які іноді зливалися з хмарами. Поступово очі Миколи Петровича перестали чіплятися за земну поверхню, та врешті решт, зовсім відпустили навколишній простір. Через деякий час літак почало качати та він розпочав маневри, але Микола Петрович й інші сплячі пасажири на такі маневри не звертали уваги, так як цього навіть не відчували. Прокинувся він від гучного, якогось дзвінкого голосу по гучномовцю. Машинально глянув в ілюмінатор – сутінкова безкрайня гладь океану.  

– Говорить командир корабля. До кінцевого пункту нам залишилося близько трьох годин льоту. Ми зараз летимо над серединою Індійського океану.  

– Чому у нього такий напружений голос? – подумав Микола Петрович. Але те, що він почув далі, в пульсуючу кров вкинуло, напевно, весь адреналін, який у нього був. І не тільки у нього.  

– У нас надзвичайна ситуація. Ми потрапили в складні метеоумови, і щоб уникнути заряджених циклонів зробили великий гак й потрапили на сильний зустрічний вітер. Це призвело до різкого збільшення витрат палива. А цієї миті ми використовуємо органічне паливо, вироблене конвертором, так як основне паливо – гас закінчився. Однак в зв’язку з великою витратою палива, через сильний зустрічний вітер, нам не вистачає й органічного палива, приблизно на 1 годину 40 хвилин льоту до найближчого аеродрому в Австралії.  

Після короткої паузи командир додав.  

– Якщо ми не знайдемо вихід, то через 40 хвилин будемо приводняться. У літаку здійнявся сильний гвалт.  

– Який вихід! Нам пі..дець! Іди к бісовому батьку! Хай підкаже хоч якийсь вихід!  

Командир продовжував –  

– Мені не просто про це говорити, але я повинен, а ви будете вирішувати. В нас на борту установлено новітню розробку паливної апаратури плазмо-хімічний конвертор.  

Микола Петрович вже здогадався, про що повідоме командир, й у нього від хвилювання почала підійматися температура та частішати пульс.  

– Він перетворює будь-яку органічну субстанцію в паливо.  

– Не тягни, кажи просто – кричали нетерплячі.  

– Навіть й живі організми.  

Настала страшна пауза. Поступово сенс сказаного доходив до самих, до окраїн людських мізків.  

–Я все сказав. Рішення за всіма нами. Залишилося 32 хвилини польоту.  

– Відразу всі ринулися дискутувати, найекстремальніша дискусія в світі, результатом якої має бути або життя або смерть 465 осіб або менше.  

Частина кращих людей України почала готуватися до останньої посадки, хтось молився, інші плакали, прощались, дехто намагався додзвонитися по телефону. Декілька людей мовчки знімали те, що відбувається на телефони. Решта почали боротися за життя конструктивно. Через гам та паніку, що піднялася навкруг, можна було розрізнити окремі ідеї, виражені криком.  

– Це провокація, – кричав відомий депутат, а у самого аж жижки співали від страху – Я миттю розберусь з провокаторами, пропустіть мене в кабіну, тримайте мене семеро, я зараз наведу лад. Такий набір енергійних слів він часто використовував в політичному житті.  

– Це не просто провокація, це терористичний акт, ми проведемо розслідування, ми проведемо міжнародне розслідування – відлунював його колега політик.  

– У вас є парашут? – прагматично намагався вирішити проблему олігарх, зі стюардесою.  

– Я готовий заплатити мільйон кожному, хто пожертвує собою – кричав червоний від збудження ще один олігарх. Потім, до нього дійшло, що нікому буде платити. Я сім’ї сплачу – змученим голосом він почав голосити.  

Розпочався справжній брейн штурм за життя.  

– Давайте відірвемо пластикові деталі в салоні.  

– Сумка, одяг.  

Але було зрозуміло, що й вага мала в цих аксесуарах, також, як і в обшивці, та й часу забракне на збори.  

– Залишилося 15 хвилин – перебив шум голос командира.  

Після цього відліку в людському гомоні стало домінувати завивання від плачу та молитов. Миколу Петровича туго стискував холодний липкий страх. Йому навіть подих перехопило, почав задихатися. Він смикнув комір сорочки, вивільнивши горло та встиг помітити, як відірваний брендовий ґудзик Givenchy впав на підлогу біля його ноги.  

– Заткніться, дідька лисого, ми будемо жити! Ми не для такої смерті Україну підіймаємо! – майже загорлав дужий хлопець в камуфляжі, вставши в проході. Його почули, й завивання трохи стихло.  

– На скільки хвилин польоту вистачить однієї людини? – поставив він просте моторошне запитання другому пілоту, який прийшов в салон.  

– 15-20 хвилин.  

– Отже, потрібно 5 добровольців, – сказав Атошник та обвів очима сотні облич, які дивилися на нього. Багато хто з них опускали очі при зустрічі з його очима. Але він бачив й палаючі очі.  

– Залишилось 10 хвилин – голос командира.  

– Прощавайте – Атошник пішов за другим пілотом. Людський галас знову збільшився, але змінив тональність, став злим, гнівним і одночасно як би піднесеним.  

– Рома, не пущу, не ходи – дівчина тримала хлопця, який також уже встав в проході.  

– Ти повинна жити, я тебе кохаю – хлопець відпустив її руки та пішов за Атошником та пілотом, залишивши ридаючу дівчину.  

Мовчки встав та пішов за ними хлопець грузинської зовнішності, який сидів у невеличкій спочатку веселій різноплемінній компанії. Їх Микола Петрович для себе відразу позначив, як майданівці.  

Двигуни змінили тональність гуркоту й всі зрозуміли, що душа Атошника невидимими нитками потягнула літак.  

Від компанії спортсменів встав хлопець в жовто-синьому костюмі з однією рукою, по його обличчю котилися сльози, він йшов й однією рукою торкався спинок крісел, утримуючи рівновагу на хиткій підлозі. Один раз, під час качки літака, він промахнувся та торкнувся голови дівчини – відомої журналістки електронного медіа-порталу, вона поцілувала його єдину руку. Хлопець погладив її по голові у відповідь і пішов далі.  

На прохід вийшов ще один огрядний чоловік, він ляскав себе по боках та животі й сміючись голосно говорив – я за двох піду. Але ніхто йому не посміхався у відповідь.  

Як тільки встали герої добровольці, людський галас в салоні літак затих різко. Багато пасажирів сиділи, опустивши голови та не піднімаючи очей. Але всі рахували про себе померлих людей – один, два, три...... Як тільки пішов п’ятий чоловік, піднявся відомий депутат, збираючись за звичкою, підзаробити трохи рейтингу на безкоштовному героїзму. Піднявся, потім подумав, – А раптом знадобиться шостий? – й швидко сів. Але шостий не знадобився. Нестерпно довго тяглися години польоту, раптом перервав чийсь несамовитий крик – земля.  

І справді, по правому борту в ілюмінаторах в блідому передсвітанковому світлі з’явилися далекі обриси землі з вогнями міста.  

– Приготуватися до посадки, в аеропорту Брісбадена через 10 хвилин -буденно повідомив командир, як ніби нічого не сталося. І вимкнув світло в салоні. Літак почав зниження.  

І тут змученим людям випала ще одна неймовірна подія. У напівтемряві салону з’явилася фігура в білому сяючому вбранні та німбом над головою. Вона безтілесно рухалася вздовж салону, а в вухах пасажирів звучав тихий, але чіткий незвичайний голос – діти мої, я допустив, щоб ви пережили такі випробування, для щоб провірити силу вашого духу та вашої віри.  

Відтепер ваші серця будуть нести біль та гордість за героїв, які віддали свої життя за ваші життя. Ці герої не зникли безслідно, в моєму царстві їм подаровано вічне життя. Проходячи по салону фігура триразово осяяла людей знаменням та зникла в кінці салону, так само безшумно, як й з’явилась. Більшість делегатів були в прострації.  

Пролунав звук, випустили шасі. Вже через хвилину колеса гуркотіли, доторкуючись до бетонної смуги, літак затрясся та затремтів, а Микола Петрович прокинувся.  

– Наш літак здійснив посадку в аеропорту міста Веллінгтона – пролунав голос командира.  

– Як Веллінгтон? А Брісбаден? – повернувся від до сусіда. Той нерозуміюче поглянув на нього.  

– Так це був сон! – стрельнуло в голові Миколи Петровича. – Насниться ж таке жахіття.  

– Підкажіть – він знову звернувся до сусіда – а конвертор паливний включали?  

– Оце так, та Ви друг, мабуть, сильно задрімали – розсміявся сусід.  

– Фууух – розмірковував Микола Петрович, – це ж треба таке, який жахливий сон. Він почав приводити себе до ладу, як раптом помітив ґудзик Givenchy від своєї сорочки, на підлозі – дивно, звідки він тут, адже пришитий надійно був. Напевно уві сні відірвав його – заспокоював він себе. Але спокоєм і не віяло. В жодному випадку ми не будемо ставити паливні конвертори на літаки – ця думка дала йому довгоочікувану рівновагу. Але згадавши моторошні хвилини сну, він почав роздивлятися салон, намагаючись відшукати тих людей зі сну, тих героїв зі сну. Але в салоні вже почалася звичайна метушня, з одяганням та діставання ручної поклажі перед виходом й було складно когось розгледіти.  

А все ж таки наші люди Герої, Герої – не сходило з думки в Миколи Петровича. І ця розсудлива думка, повернула йому давно забуті почуття оптимізму та радості життя.  

О. Семенов  

01. 11. 2016