Казка про Саніне дерево

Казка про Саніне Дерево  

Жив собі хлопчик на ім’я Саня. З мамою, як звісно, бабусею та татом. Маму звали Віта, бабусю Надія, а тато був чоловіком. Жив Саня в невеликому селі та жив звичайнісіньким хлопчачим життям. Допомагав мамі та бабусі по господарству, бігав з друзями на озеро або в ліс, грав в м’яча.  

Але була в Сані одна дивна забаганка, вона відрізняла його від інших хлопчаків – дуже подобались йому великі, високі дерева, любив Саня дивитися на них, лазити по них та сидіти на високих гілках. Іноді зупиниться він біля високої берези або дуба, дивиться на саму верхівку та про щось думає. Да, так почав замислюватися, що мама не втрималась та й запитала його:  

– Що це з тобою таке коїться.  

І Саня розповів, що хоче дізнатися – чому дерева такі високі та чому вони не ростуть ще вище, і що є в нього мрія – виростити найвище дерево.  

Нащо мама розповіла, про далеку Америку, де ростуть найвищі дерева –секвої, та що добре б було туди поїхати та подивитися на них. Але Саня вмовив маму поїхати на базар, де продаються саджанці різних дерев, і можливо там дізнатися щось цікаве про дерева. А якось, зібралися вони та й поїхали в місто на великий базар-ярмарок, на якому різноманітний товар продається.  

Біля входу до ярмарку їх зустріли ряди з пирогами та всілякими смаколиками – булочки, печиво, які як ведеться завжди першими зазивають покупців. Запах такий йшов, що слинки потечуть у будь-кого. Відразу купили два великих пирога Сані в обидві руки, один з рисом та яйцем, інший з рибою.  

Йде він, один пиріг кусає, інший в руці тримає. І тільки він хотів другий пиріг куснути-скуштувати, як побачив самотню згорблену сумну стареньку, на обличчі якої була видна печать не ситого життя. Поруч з нею, майже притулившись до ноги, сидів такий же голодний, строкатий, обдертий кіт. Старенька нічого не просила, стояла та просто дивилась на людей, які проходили повз не спиняючись. Коли Саня порівнявся зі старенькою, вона разом з котом втупилися на пиріг, що все ж залишався цілим в руці Саньки. Вони дивилися такими очима, що Санькине серце здригнулося, та він простягнув їй не початий пиріг з рибою. В цей момент старенька вперше подивилася Саньку в очі, а її очі виявилися незвичайного синьо-фіолетового кольору, але не такі сумні, як фігура бабусі, вони були такі, що Саня не зміг відразу відвести очей від неї. Вона взяла пиріг та раптом сказала:  

– Добра у тебе душа Саня, я тобі теж добром відплачу.  

Та простягнула йому, де не взявся у неї маленький саджанець дерева. А замість пирога з рибою в руці Сані виявився саджанець дерева. Розгублений та здивований Саня почав було говорити:  

– А звідки ви знаєте мене? – та одночасно повернувся пошукати очима маму, яка йшла попереду, та а коли повернувся до старенької, її вже не було й сліду.  

Розгублений Саня подивився на кота, у якого виявилися такі ж фіолетові очі. Тут його окликнула мама, він повернувся до неї, але чи то він почув, чи то йому здалося, як кіт сказав:  

– Вона тебе давно чекала.  

Саня перелякано повернувся, але кіт зник, як і його власниця. У цей час підійшла мама та суворо сказала, щоб не відставав.  

А Саня подивився на саджанець в руці та й раптом відчув якусь легкість і радість в душі, так, неначе йому доведеться зробити велику добру справу. А також відчув, що на базарі йому вже нема чого робити. Сказав мамі, що йому подарували саджанець, той який потрібен був, та який необхідно терміново садити, насилу умовив маму їхати додому. Він нічого не сказав про незвичайну пригоду зі старенькою та котом. Коли приїхали додому Саня відразу став шукати місце, де б посадити це незрозуміле дерево. Саджанець був не схожий ні на одне відоме йому дерево. Саня ходив по двору, розмірковуючи про те, де буде зручніше рости дереву, як раптом хтось всередині йому сказав:  

– Ось тут.  

Саня озирнувся, це була середина двору.  

– Мене точно будуть сварити – подумав він та рушив далі. Але голос суворо повторив:  

– Ось тут.  

Відчуття легкості та радості всередині Сані не минало, тоді він й вирішив послухати пораду невідомо від кого. Доки ніхто не бачив, Саня швидко викопав ямку, встромив рослину, полив водою та навіть встромив захисні кілочки, так як саджанець був маленький, Сані до поясу.  

Так як день йшов до вечора, а деревце було непримітним, ніхто не звернув уваги на Саніну самодіяльність. Тільки мама запитала:  

– Ну що, де посадив?  

Саня непевно махнув рукою:  

– Ну, там.  

І на цьому справа начебто закінчилась. Але насправді вона тільки розпочалась.  

Вранці Саня прокинувся від якогось незвичайного сімейного пожвавлення у дворі. Чоловічий голос голосно щось питав, а мамин голос тихо відповідав, чути було й збуджені голоси бабусі та інших домочадців. Саня напіводягнений вискочив на ганок і там же й застиг.  

Посеред двору стояло дерево метра зо два заввишки. Саня занепокоєними очима почав шукати свій саджанець, адже він десь там приблизно його посадив, як раптом він зрозумів, що дерево росло там, де він вчора посадив свій саджанець, більш того саджанця вже не було, а біля дерева стирчали два маленьких захисних кілочка. Саню кинуло в жар, потім в холод, а тоді знову з’явилася безстрашна легкість та відчуття чогось незвичайного. Він підійшов та сказав, що це його дерево. Папа сердито сказав, що мовляв відійди, не заважай та не базікай дурниць. А мама просто здивовано на нього подивилася. На шум збіглися сусіди, одні мовчки дивилися, інші активно обговорювали. Поки хтось не сказав:  

– А воно ще підросло, доки ми тут стоїмо.  

Тут всі замовкли та уважно стали придивлятися на дерево, воно таки правда повільно росло, якщо уважно придивитися. За годину обговорень, щодо дерева, воно підросло на 20 сантиметрів. Мама Віта підійшла до Сані та тихенько запитала:  

– Де ти его взяв?  

Поки Саня думав, що відповісти, до дерева підійшов сердитий розчервонілий тато з пилкою ножівкою в руках. Він уже не розумів, що відбувається і це його вивело з себе, він вирішив спиляти дерево та закрити цю історію. Саня хотів тата зупинити, але не встиг навіть слова вимовити, як стався ще один незрозумілий феномен. Папа різко провів ножівкою по стовбуру, маючи намір спиляти тонкий стовбур за два-три махи пилки.  

Але ножівка, навіть не торкнулась дерева, сковзнула по повітрю та проїхала по лівій нозі тата, прорізаючи туфель та штанину на лівій нозі. Все сталося беззвучно, тільки пролунав крик тата та полилася кров, перша кров.  

Досвідчені сусідки, що стояли в схвильованому натовпі, почали хреститися та відходити подалі. За ними відскочила і решта народу. Мама почала лікувати тата, на якого переключилася основна увага. Один Саня дивився на дерево та переповнювався гордістю за своє таке незвичне могутнє дерево.  

До обіду дерево досягло більше трьох метрів, а до вечора воно було на рівні даху будинку. Дерево не тільки зростало в висоту, стовбур теж ставав товщим. Наступного ранку прокинувшись раніше всіх, Саня вискочив на ганок перевірити, та вчорашня подія йому не наснилося, дерево було насправді, і воно було вище будинку, і на ньому вже з’явилися перші відгалуження. На привелику втіху, він побачив, що не тільки він дивиться на дерево, за забором мовчки стояли декілька людей, які схоже, стояли тут всю ніч. О 9 годині ранку прийшов голова сільради з активістами, тут же з’явилася купа народу. Голова ходив навколо дерева та крякав:  

– Так що ж це таке?, Та що ж це таке?. Так, – нарешті він сказав, – я прийняв рішення, – щоб не бентежити та не збуджувати наш народ, дерево треба зрубати.  

Запросили кращого лісоруба села Степана. Він прийшов з сокирою, здивовано подивився на дерево, мовляв, викликали заради порожньої справи та замахнувся сокирою.  

Всі затихли, мама, забинтований тато, сусіди, а Саня вже відчував, навіть знав – дерево себе скривдити не дасть. Сокира безшумно сковзнув по стовбуру, навіть його не торкнулась, і відтяпнула пів ступні Степану. Той тупо дивився на відрубаний шматок ноги, не розуміючи, що ж все ж таки сталось – він двадцять років рубав дерева і нічого, а тут якесь непоказне, чи то тополь, чи то осика, чи то ще щось, а пів ноги немає.  

Голова з добірною лайкою та активістами втік, відчувши недобре. Народ розійшовся, Степана забрали. З цього моменту життя Сані, його сім’ї, та що там, навіть всього села, дуже змінилось.  

Дерево росло не щоднини, а щогодини, в добу додавало приблизно 3 метри заввишки. На вулиці за парканом завжди були цікаві, дивилися, фотографували, почали водити екскурсії школярів.  

Приїхали журналісти, все запитували та з’ясовували, все намагалися зрозуміти, що ж це за дерево, звідки взялося, та скільки воно буде рости. Але ніхто нічого не міг сказати до ладу. Саня мовчав про стареньку та кота. А більше він нічого сам не знав. У інформаційних новинах та нотатках про дерево його почали називати Саніне дерево, причому деякі журналісти робили наголос на другий склад, щоб надати назві іноземний манер «Сані'не». Через тиждень Дерево вже було видно здалеку навіть не в’їжджаючи в село. Коли воно досягло висоти 40 м, приїхало високе керівництво та почало вирішувати, що робити?  

Хоч над селом не проходили транспортні авіаційні лінії, та все ж потрібно було внести висотну споруду в карти та встановити сигнальні вогні. Але дерево мало ще одну незвичайну властивість, крім нестримного зростання, воно нікому не дозволяло доторкнутися до нього. Після невдалих спроб спиляти та зрубати дерево була, ще одна механізована спроба знищити дерево. Прийшли робітники з бензопилами, найнадійнішими пилками, шведськими. Коли перший пильщик пішов з пилкою на дерево, то обірвався зубчастий ланцюг, а обірваним ланцюгом йому вибило око та відірвало вухо. Ну, буває, бракована пила. Але коли другий пильщик з люттю намагався врізатися пилкою в стовбур, то пилка сковзнула, не торкнувшись дерева і розпорола йому живіт.  

За цією атакою на дерево, спостерігало велике скупчення селян та гостей. А більшість людей, не кажучи про Саню та його сім’ю, що теж з хвилюванням спостерігали за атакою на дерево, з радістю сприйняли перемогу дерева. Дерево визнали, його почали поважати та навіть любити, не тільки місцеві жителі, але й в ближньому й далекому зарубіжжі.  

В інтернеті з’явився сайт про Саніне дерево, який швидко став дуже популярним. Кожен день там повідомлялося про висоту дерева, як в бюлетенях про стан здоров’я. Дерево визнали не тільки люди, його внесли в державні карти, карти Гугл, внесли до книги рекордів Гіннеса, вчені в селі організували пункт постійного спостереження за деревом та почали писати наукові статті про походження дерева. Звичайно, найближче до дерева були Саня та його сім’я, так як воно росло у них в дворі. Вечорами вони сідали під деревом та пили чай.  

Тінь від дерева вже накривала не тільки будинок, але й весь двір, а незабаром і будинки сусідів. Життя в селі стало набагато веселішим. Саніного тата призначили наглядачем за деревом, дали зарплату, в селі побудували три готелі для туристів, два ресторани, налагодили випуск сувенірів. Почали планувати політичні заходи та музичні фестивалі під брендом «Біля дерева». Без уточнення, всі розуміли – біля якого дерева, у Саніного. Але це все була приказка, казка попереду.  

Було зрозуміло, що дерево нікого до себе не підпускало, і навіть мстило за агресію. Після трьох невдалих спроб спиляти його було ще кілька випадків з нападами на дерево. Стріляли з рогатки, кидали каміння в дерево. Але кожен отримав свій камінь у відповідь. А один дурник, багато таких ще ходить серед нас, стрельнув в дерево з карабіна. Ходить тепер з одним оком. Про цю властивість дерева, багато писали «експерти та вчені»: і енергетичне поле, і силове поле і розумне силове поле і багато такого, яким пояснюють незрозумілі явища. Вечорами, коли ажіотаж стихав, а іноді і в сутінках, Саня приходив до дерева.  

Коли він підносив долоню до стовбура, то відчував тепло, та чим ближче, тим тепліше було долоні. Саня розумів, що дерево його підпускає до себе, але побоювався доторкнутися до нього, щоб не обпектися.  

Він ще жодного разу не торкався дерева з тих пір як посадив його. З того часу дерево стало ще більшим не тільки в висоту, але й в діаметрі. Завтовшки воно вже було, як будинок з 5 кімнат, в якому жила Саніна сім’я. Через рік висота дерева, за оцінками вчених, була більш 500 м. Через два роки – більше одного кілометра. І ось минуло ще кілька років. Саня вже пішов в 8-й клас.  

Верхівку крони дерева вже не було видно за хмарами, коли була хмарна погода. До цього часу Саня вже розповів мамі, що дерево пускає його до себе. Мама намагалась теж доторкнутися до дерева, як Саня, але у неї нічого не виходило. І ось якось, в один холодний грудневий вечір, Саня вирішив, чи радше навіть відчув, що дерево кличе його. У нього з’явилося непереборне бажання доторкнутися до дерева. Саня покликав маму для підтримки, і вони пішли до дерева. Було холодно, морозно, але вони не відчували холоду, таке було їх збудження перед рішучим кроком.  

Тут з сарайчика, де ночують гуси, мабуть, почувши господарів, через верхню щілину в дверях вилетів їх улюбленець, гусак, ватажок на ім’я Крез. Його так назвали через оранжеве забарвлення голови. І тепер вони втрьох, Крез посередині гельгає, підійшли до дерева. Саня простягнув руку, відчувши тепло, простягнув руку далі, ще далі, чекаючи дотику кори дерева.  

Але твердості не відчув, а щось пружне, м’яке щільно охопило його руку та потягнуло всередину дерева. Мама інстинктивно вхопила Саню за другу руку, щоб зупинити сина, але в результаті разом з ним й Крезом була втягнена всередину дерева.  

Приголомшені вони стояли, притулившись один до одного, та поступово приходили до тями, навіть Крез мовчав. Всередині було напрочуд тепло, незважаючи на мороз зовні. Простір усередині трохи світився незрозумілим світлом та було видно, що вони неначе знаходяться всередині труби чи колодязя, яка піднімалася наверх, кінця якої не було видно.  

З бокової поверхні колодязя було видно східці гвинтових сходів. Саня потягнув маму до східців, але мама сказала – якщо сходи ведуть на самісінький верх, у нас сил не вистачить піднятися за хмари. Але піддалася Сані, їй і самій дуже хотілося спробувати піднятися по сходах. І вони ступили на перші дві сходинки. Крез не відставав, ні на крок. Відразу відчули невелике прискорення, як в ліфті, сходи перетворилася в ескалатор, і вони безшумно з незрозуміло якою швидкістю поїхали наверх.  

Сприйняття часу було відсутнє повністю, і тому невідомо через який час вони приїхали на майданчик, як виявилося перший в великій їх кількості. На майданчику було щось схоже на балкон. І перш ніж ступити на другу драбину-ескалатор, вони вийшли на балкон та зрозуміли, що це вихід на першу гілку дерева. Вони поглянули зверху на свій будинок, інші будинки, які добре вирізнялися серед грудневих сутінок, й пішли до іншого ескалатора.  

Далі вони переходили на ескалатори, не виходячи на балкони, багато разів, та як сказала мама – вона втратила рахунок пересадок. Але Саня сказав – це 28-ма. Вони вже почали подумувати чи не повернуть їм назад, так як сходам не було кінця, як раптом черговий майданчик засвітився яскравим сонячним світлом.  

Першим помчав до світла махаючи крилами Крез. Поки Саня з мамою йшли до виходу на балкон, Крез там вже плескав крилами та гельгав, аж раптом його гельгання почало стихати, наче він віддалявся.  

Коли Саня з мамою вийшли на балкон, це був майданчик-гілка, який був розташований вже вище хмар та так високо над землею, що його освітлювало промені сонця на заході, наче високі гірські вершини. Внизу була видно горбисту гряду білої вати хмар, яку Саня з мамою бачили тільки по телевізору, так як на літаку вони ще не літали.  

На диво, ця гілка та інші гілки зверху були з зеленим листям, в той час як перші гілки від землі були по-зимовому голі. Їм здалося, що вони опинилися в іншому світі. Коли вони почали шукати Креза, стало зрозуміло, що Крез полетів на землю, не витримавши стресу несподіваної подорожі. Саня з мамою подивилися наверх та побачили нескінченну, куди не кинь оком, кількість гілок, що йшли в темне космічне небо з мерехтливими зірками. Не видно було ні кінця, ні краю. Мама з Саньком подивилися один на одного, та все ж вирішили повертатися, хоча вони не відчували особливої втоми. Мама сказала:  

– Це у нас вийшла розвідка, ми підготуємося та наступного разу підемо до кінця.  

Вона обняла Саню й вони в зворотному порядку помчали вниз. Коли вони вийшли з дерева, було зовсім темно.  

– Цікаво, скільки часу зайняла наша подорож – сказала мама – нас напевно вже шукають?  

Як виявилося, подорож зайняла всього 40 хвилин, хоча їм здавалося, що подорож була дуже довгою. Коли вони увійшли в будинок, сім’я дивилася по телевізору останні новини, якраз йшло повідомлення, що пілоти рейсового літака побачили дивного гусака, що летів на висоті приблизно 5000 м. Як повідомили льотчики:  

– Це було дуже дивно, по-перше, гуси так високо не літають, по-друге взимку вони взагалі не літають, а по-третє, це був, мабуть, домашній гусак з помаранчевим чубчиком на голові. Всі відразу закричали:  

– Так це наш Крез, не може бути!  

Мама з Саньком мовчки переглянулися. Вони вирішили зберігати таємницю. Вранці всі пішли дивитися гусей в сарайчику, й правда, Креза там не виявилося. Його привезли через день з сусіднього села. Так як сім’ю з усіма мешканцями, в тому числі примітним Крезом, яка живе під Деревом, знали всі в окрузі, та й не тільки в окрузі, люди були раді якось допомогти прославленим селянам.  

Похід в дерево справив таке сильне враження на Саню та маму, що декілька днів вони навіть не обговорювали це. Вони зрозуміли, що доторкнулися до великої таємниці, настільки великої, що вони навіть не в змозі визначити її місце в їхньому житті. Хоча Сані було тільки 14 років, його по-дорослому почала обтяжувати невідомість, що була захована в дереві.  

Вони з мамою тільки переглядалися, коли хтось починав говорити про дерево. А мама, почала турбуватися про Саню, так як бачила, що він змінився, перестав бігати з хлопцями, не дивився телевізор, сідав за стіл ніби робити уроки, а сам просто дивився в одну точку, та навіть їсти добре перестав. Але вона не знала, що, та, як про дерево з Санічкою говорити. Одного разу Саня стояв, дивився на дерево та збирався з думками, але йому заважав зосередитися якийсь кіт, який крутився біля дерева та потрапляв в поле зору. Саня вже хотів прогнати, щоб той не заважав думати про велике, як раптом впізнав це плямисте кошлате диво.  

Це був той говірливий кіт, з фіолетовими очима, який сидів біля старенької та по-людські розмовляв. Як тільки Саня його упізнав, кіт подивився на хлопчика своїми фіолетовими очима та буркнув:  

– Ну, і довго ти міркуєш. – І додав – ми тебе вже зачекалися.  

І розчинився в дереві. Саня відразу відчув легкість та таке було почуття чогось світлого та доброго, що він відчував таке вперше, ніби отримав саджанець дерева на базарі. Він відразу пішов до мами та сказав:  

– Мене кличуть, мені потрібно йти.  

Мама відразу зрозуміла та сказала:  

– Тільки разом. Потрібно зібратися – сказала мама та дістала сумку для речей.  

– Нічого не потрібно – пролунав голос – просто йдіть.  

І вони пішли до дерева. Мама по дорозі говорила, що потрібно сказати, що ми пішли. І ще щось говорила, але ноги вели їх знайомим шляхом. Коли вони дійшли до дерева, люди, які стояли на вулиці та дивилися на дерево, раптом відвернулися від дерева, як по команді, та подивилися на машину, що проїжджала поблизу. Коли вони повернулися, біля дерева вже нікого не було. Саня з мамою швидко проїхали 30 ескалаторів. І доїхали до першої зеленої гілки майданчика. Вийшли на майданчик. Хмарності не було, та було видно землю далеко, далеко внизу. Вони навіть свій будинок не змогли розгледіти.  

Дивно було те, що Саня та мама не відчули втоми, не відчули перебігу часу та навіть не особливо нічому вже не дивувалися. Не здивувалися, коли на наступній пересадці їх зустріла дівчина з фіолетовими очима та запросила в велику світлу кімнату. Там на них чекали бабуся з фіолетовими очима та кошлатий кіт. Після взаємних привітань всі розташувалися в м’яких невагомих кріслах.  

– Я бачу ви вже нічому не дивуєтесь – почала бабуся – сподіваюсь, ми в вас не помилилися, ви зараз почуєте те, що ніхто на землі не чув, та навіть найсміливіші вчені та письменники-фантазери не уявляли. Моє ім’я для вас звучить як Кассіта, а ім’я мого помічника – Фелім.  

– Я керівник проекту «Земля». Я буду говорити коротко, та тільки головні речі – розпочала Кассіта. Хоча ви не маєте необхідних знань, щоб розуміти все, що я буду говорити, але ви все зрозумієте – ми це забезпечили, ваш мозок в дереві отримав необхідне підживлення знань. Ми прибули сюди з дуже далекої галактики, що знаходиться за вашими мірками на неймовірній відстані, приблизно 1 мільйон світлових років.  

– Наша цивілізація настільки далеко знаходиться від вас – землян з розвитку, що це дуже складно описати. Ми вміємо сповільнювати або прискорювати швидкість протікання фізичних та хімічних процесів, тобто часу. Ось ви, наприклад, у нас в дереві будете два дні в нашім вимірі, але там, на землі ви будете відсутні 2 години.  

Мама та Саня мимоволі переглянулись.  

– Ми опанували всі види, що існують в природі взаємодій та матерій, тому ми вміємо синтезувати необхідне харчування та речі з молекул і атомів будь-яких матеріалів – повітря, води, дерева, та чого завгодно. Тому ж ми вміємо приймати будь-який вигляд, залишаючи незмінним ядро, яке ви називаєте мозком.  

При цьому Кассіта – старенька та її помічник кіт Фелім, на очах здивованих Сані і мами, перетворилися в маму Віту та Саню. Вони були так само одягнені, за винятком маленьких золотистих шевронів з незрозумілими візерунками на плечах.  

– Ми між собою спілкуємося імпульсами ядра – по-вашому мозку, безшумно та миттєво. Але для того, щоб спілкуватися з вами, ми будемо розмовляти звичним для вас способом, та мати вигляд земних людей або тварин. Тепер про головне, те, що ви називаєте деревом, насправді є тунелем космічного ліфта, який ми побудували для зв’язку та управління Землею. З цього тунелю можна швидко та без зусиль підійматися з землі в космос, що ви й зробили. Зараз ви перебуваєте на відстані 100 км від землі.  

Мама та Саня знову перезирнулися.  

– Для чого ми це зробили, ми хочемо забезпечити безпеку нашої галактики, й зрозуміло, що інших зоряних систем від руйнівних зіткнень зірок та планет, які почнуться через 448 мільйонів років та будуть розвиватися за принципом доміно. Тобто руйнування торкнуться всіх. Ми прорахували розвиток подій далеко вперед, настільки далеко, що вам важко собі це уявити. За допомогою тунелю ми можемо змінювати центр тяжіння вашої Землі, а виходить її орбіту та швидкість руху в просторі. Також ми будемо управляти рухом й інших планет і зірок. Ми починаємо з тих об’єктів, які першими потраплять під удар доміно.  

Мама та Саня знову перезирнулися.  

Кассіта продовжила:  

– Так, ви правильно зрозуміли, Земля буде одна з перших планет, яка може бути зруйнована. Але тепер багато що залежить від вас. Нам потрібно, щоб дерево почало працювати, як тунель-ліфт. Чому ви стали учасниками цієї космічної операції? Ваш двір виявився найбільш підходящим місцем для космічного тунелю та управління центром тяжіння землі. А Саня найбільш успішно пройшов наші тести, так, так ми проводили тести на перспективу контактів з землянами та Саня виявився кращим перспективним контактером. Ну, про це пізніше. Фелім розповість про це пізніше. На вас лежить велика відповідальність за безпечне існування нашого всесвіту.  

– А що ми маємо робити? – вирвалося у Сані.  

– Ви з мамою будете правильно повідомляти журналістам та просто людям об’єктивну інформацію про те, що відбувається, щоб не було паніки та агресії у людей. Коли зміститься центр тяжіння землі, вона почне обертатися по іншому, тобто з іншою швидкістю, на землі дуже багато що зміниться. Сила тяжіння предметів, самих людей, зміниться час доби, зміняться пори року. Але це необхідно зробити, щоб уникнути зіткнення землі з іншою планетою. Добре, на сьогодні вистачить.  

Кассіта підвелася та попросила Феліма провести гостей. Мама Віта взяла, про всяк випадок, сина за руку, щоб не переплутати з Санею-Фелімом, тому що вони були абсолютно однакові. На прощання Кассіта сказала:  

– За земним відліком часу ви були у нас приблизно 15 хвилин, а за нашим, ви провели тут 6 годин. Але перш ніж ви підете, Фелім вам дещо покаже. До зустрічі.  

Вони спустилися на кілька ескалаторів-сходів нижче та зайшли в світлий зал на гілці. Як в тому залі, де вони зустрічалися з Кассітою, освітлення було приємне для ока та незрозуміло звідки лилося, світилося все, стіни, стеля, підлога. Фелім підійшов до невеликої шафи з екраном та сказав:  

– Всі необхідні нам речі, предмети, живі організми ми синтезуємо із молекул, атомів будь-яких елементів, що знаходяться в просторі – повітря, вода, інші предмети. Первинні речовини спочатку дезінтегруються, а потім відбувається синтез. Зараз я вам це покажу. Ось, наприклад, що б ти зараз хотів – раптово звернувся він до Сані.  

Той від несподіванки завмер, а потім, так як вони були вже голодні, раптово згадав ароматний пиріг з рибою, який він так і не спробував.  

– Пиріг з рибою – сказав Саня.  

Фелім не здивувався, а запитав – з якою рибою?  

Саня зам’явся, так як він тільки карасів та окунів ловив. А хотілось щось смачненьке.  

– З сьомгою – прийшла на допомогу мама.  

– А розмір? – ще запитав Фелім.  

Саня, як справжній рибак, почав розводити руками. Але потім згадав, що це буде пиріг, його ще в руках потрібно тримати та й показав разом дві долоні. Фелім почав водити по екрану пальцем. Через три хвилини розповсюдився знайомий аромат, від якого слинки течуть у всіх. У шафі синтезатора відчинилися двері й Фелім жестом показав Сані:  

– Тримай.  

Той обережно взяв в міру гарячий пиріг, нюхнув та легенько відкусив, розжував маленький шматочок, проковтнув його та відразу набив рота добрячим шматком пирога. На запитливі погляди мами та Феліма, зміг тільки показати великий палець.  

– Ну, тепер ти, Віта кажи – звернувся Фелім до Саніної мами. А у Віти вже весь цей час, поки робили пиріг та Саня його куштував, в голові крутилося шалене кіно:  

– Що ж замовити?  

В голові вже прокрутилося, як на стрічці все, що вона бачила та чула про жіночі радощі. Так як Віта розуміла, що може замовити все що душі завгодно, але вона не дуже орієнтувалася в жіночих радощах, так як жила в селі та була не розпещена жіночими надмірностями, але твердо знала зі слів пісні, що кращі друзі дівчат – діаманти. Тому вона видихнула та сказала:  

– Обручку з діамантом.  

Фелім через пару секунд запитав:  

– Скільки каратів?  

Віточка ще менше розбиралася в каратах, але знову допомогла пісня про очі в три карати, то вона трохи зніяковіло відповіла:  

– Три.  

Як видно синтезатору було все одно, чи то робити пироги, чи то діаманти. І знову через 3 хвилини безшумно відчинилися дверцята й Фелім жестом запросив Віту:  

– Тримай.  

Блискучий діамант приголомшив, не тільки Віту, а й Санька, який навіть жувати перестав та й інопланетянин Фелім замилувався. Але він швидко прийшов до тями, взяв ситуацію під контроль та повів усіх на ескалатор. На майданчику попрощався та між іншим сказав, що з часом вони отримають такий синтезатор та додав, що чекає їх післязавтра. Поки вони спускалися, розглядали обручку з блискучим діамантом, а Санічка доїдав пиріг. Тільки на останніх сходах Віта подумала, що обручку потрібно заховати, так як пояснити її появу буде неможливо. І вона засунула її в кишеню спідниці. Коли вони вийшли з дерева вже стемніло та їх вихід ніхто не помітив. І насправді, по домашньому годиннику, вони були відсутні трохи більше півгодини, як і казала Кассіта. Коли Віта дізналася скільки приблизно коштує така обручка, то про себе ахнула, але потім подумала, що в порівнянні з космічними справами все це нісенітниця та заспокоїлася. А обручку все ж таки сховала по-надійніше, в сарайчику, де утримували всяку живність курей, качок, гусей. Саня з мамою перетворилися в якихось змовників, на людях переглядаються мовчки, взагалі не розмовляють один з одним, майже не посміхаються, з іншими людьми говорять мало, коротко. Саня й в школі змінився, перестав дуркувати з хлопцями, та почав так розумно відповідати на уроках, що вчителі зрозуміли, що щось трапилося, але ж був такий веселий хлопчик. А дівчинка Іра, яка йому подобалася, та на нього уваги не звертала, раптом підійшла та попросила його допомогти вирішити задачу з математики. Але Саня з мамою думали тільки про одне – про наступну зустріч з інопланетянами.  

Тим часом навколо дерева продовжував посилюватися громадський ажіотаж, журналісти, туристи, якісь фахівці та навіть військові почали крутитися навколо дерева. Встановлювали вимірювальні прилади, лампи прожектори для освітлення вночі, поставили додаткову огорожу. Кілька разів у двір приходили високі керівники зі столиці, питали Віту та інших членів сім’ї – чи не потрібно чим допомогти. Дивились на дерево, розпитували:  

– Ну, що росте, не заважає вам, можливо вас переселити в кращий будинок?  

Але сім’я категорично заперечувала. При цьому ніхто не міг наблизитися до дерева навіть на 10 метрів, воно не підпускало нікого. Крім Сані і того, кого він тримав за руку або мав контакт. Але про це теж ніхто не знав. І ось настало післязавтра. Саня, як і в минулий раз, почув голос, який сказав – пора, та відчув знайоме вже полегшення й очікування чогось великого та доброго. Мама теж вже була готова. Вони обійшли дерево з боку їх господарського сараю, де не було обзору з боку вулиці, та спокійно увійшли в дерево. По знайомим сходах-ескалаторах безшумно та швидко піднялися до зелених гілок, під якими лежав нижній ярус хмар. На 69-му майданчику їх зустрів Фелім та повів до зали, де вони знову розмістилися в м’яких кріслах. З’явилася Кассіта та після привітання продовжила, розпочату в минулу зустріч розмову.  

– Через декілька днів ми розпочинаємо операцію, щодо початку поступового зміщення центру тяжіння Землі. Це буде відбуватися непомітно прямо через тунель в дереві. Для цього спочатку ми почнемо бурити в Землі глибокий тунель, дуже глибокий по вашим уявленням, приблизно 400 кілометрів глибиною. А потім заповнювати цю діру дуже щільною речовиною, яка важча самого важкого металу на землі в 100 разів.  

Саня знав щільність найважчого металу осмію, тому швидко оцінив вагу сантиметрового кубика речовини:  

– Це що, більше 2-х кілограмів важить сантиметровий кубик?  

– Так, ти вірно оцінив, – похвалила Кассіта.  

– Як тільки заповнення досягне перших 200 кілометрів, на землі почнуться помітні зміни. Розпочнеться уповільнення швидкості обертання навколо осі, збільшиться доба, та почне змінюватися клімат, так як земля буде наближатися до сонця, а потім віддалятися. Ваше завдання, пояснювати людям необхідність таких змін, щоб життя на землі взагалі збереглося.  

– А як ми це зробимо? – разом запитали Саня та мама.  

– Ми вам дамо необхідні матеріали, а також синтезатор, щоб люди повірили вашим розповідям про космічні проблеми. Крім того, з дерева почнуть падати плоди, надзвичайно смачні та корисні. Вони досить великі розміром з 10 літрове відро, але у них є маленькі парашути, тому вони будуть падати на землю, не розбиваючись. Їх буде так багато, що потрібно буде організувати доставку в різні міста та країни. Це відволіче людей від проблем з планетою.  

– А чому ви самі не хочете розповісти все людям? – раптом запитала Віта.  

Кассіта та Фелім подивилися один на одного.  

– Я очікувала цього питання – сказала Кассіта. – Відповідь буде простою – ми не можемо контактувати з представниками інших цивілізацій. Це суворий закон нашої цивілізації. Окрім обраних контактерів. Ви – обрані. І щоб ви знали, у всесвіті існує всього три цивілізації, наша, з центром на зірці Акропос, ваша на Землі та цивілізація в галактиці Галас, яка розвинена теж на дуже високому рівні. Але ми з нею теж не контактуємо. Отож давайте повернемося до наших справ. Сьогодні почнуть падати перші плоди, шум від їх падіння заглушить початок підземних робіт. На сьогодні все. Фелім, проведи гостей.  

Фелім провів Саню та маму на майданчик, але замість спуску вниз вони піднялися на дві гілки вгору. А в залі Фелім дав їм невелику коробочку з ручками:  

– Це синтезатор, ви швидко опануєте, як ним користуватися. Синтезатор буде все питати, ви будете тільки відповідати на питання. Побачимося через три дні.  

Приголомшені почутим та подарунком, Саня й мама почали спускатися. Щоразу вони перед зустріччю відчували якусь легкість, підйом, наближення чогось хорошого. А виходили, переповнені суперечливими емоціями та інформацією. Особливо сьогодні. Але головні події сьогоднішньої зустрічі відбулися на одній з нижніх майданчиків, де раптово й з переляком вони побачили незнайому постать якогось інопланетянина. Те, що це був інопланетянин, було ясно, так як в дереві людей не могло бути. Як тільки незнайомець заговорив, переляк та настороженість, у Сані й мами, змінилися на відчуття близькості з цією істотою. Такий у нього був голос. Незнайомець представився:  

– Генерал Діксі.  

І запросив їх пройти до залу на цьому майданчику. У залі було незвичайне освітлення – світло переливався барвами веселки, але зміна кольору не заважали розглядати нового знайомого. Він був схожий на Кассіту та Феліма, проте очі були у нього бордового кольору, а шеврон на плечі відливав темно синім кольором. Генерал відразу сказав, показуючи на різнокольорове освітлення:  

– Це за для безпеки нашої бесіди, – натякаючи, що розмова буде серйозною. – Я запросив вас на розмову з двох причин, дуже далеким один від одного причин за масштабом та значенням. Ну, це моя суб’єктивна думка. Почну з першої причини, більш простої для мене. У мене є дочка Джалата, приблизно такого віку як ти – звернувся генерал до Сані.  

Вона бере участь разом зі мною у всіх експедиціях, так, як вимагають обставини. І в експедиції на Землі вона теж зі мною. Коли Джалата познайомилася та пізнала ближче землян, а особливо вашу сім’ю, з нею щось трапилося. Такого ніколи раніше з нею не було, Джалата кожен день в мене випитувала про тебе Саня, де ти, що робиш, з ким ходиш. Ось, тому я вирішив, що буде простіше та краще для нас, якщо ви познайомитеся. Адже ти теж учасник нашої експедиції на Землі. І не чекаючи відповіді від розгубленого Сані, він покликав. – Джалата.  

Невідомо звідки в залі з’явилась чарівна дівчина з таким же бордовими очима, як у генерала та синім шевроном на плечі. Вона підійшла та простягла долоню Сані для знайомства:  

– Джалата, – Саня потиснув теплу долоньку, їх погляди зустрілися та на якусь мить світ перестав для нього існувати.  

– Все ясно – сказав генерал – першу справу ми зробили, тобто успішно почали – виправився він. Попри це, друга справа вимагає від нас усіх, набагато більше сил та часу. Тому давайте сядемо. Всі сіли в м’які крісла в невелике коло. Генерал уважно на всіх поглянув та розпочав:  

– Все, що вам розповіла Кассіта, правда, але це ще не вся правда. Вона розповіла вам, що ми не контактуємо з цивілізацією Галас, це так і є, але ми не тільки не контактуємо, але й знаходимось в фактичному стані війни.  

Не варто зараз розповідати причину, бо це дуже прадавня історія, але справа зайшла так далеко, що ми намагаємося знищити ворога, як і вони нас. Космічні війни таких великих цивілізацій, це не фотонні або електромагнітні гармати та зорельоти, як у вас показують в кіно. І не ракети з ядерною зброєю. Наша цивілізація та цивілізація Галас розташовані в різних галактиках на багатьох зірках, із різним охопленням території та кількості населення, ваша земна зброя не буде грати істотної ролі у військових операціях. Наші військові експерти розробили операцію доміно, про яку розповідала Кассіта. Тільки це не стихійні зіткнення планет та зірок, як вона описувала, а розрахований парад зіткнень, який почнеться з невеликих планет, а закінчиться катастрофами величезних масивів зірок у ворожій галактиці.  

Тобто, наша Земля відіграє роль першої кісточки доміно в цій операції?! – вигукнула Віта. – І ми всі загинемо!  

Попри все це, Саня відірвав свій погляд від Джалати та схвильовано схопився. Схопилася й Джалата. Вони взялися за руки, як ніби приготувалися до чого жахливого. Генерал похмуро подивився на парочку та сказав:  

– Я вас не для цього зібрав, щоб лякати, треба діяти та запобігти катастрофі. У нашій цивілізації є багато планетян не згодних з такою ідеєю Кассіти, але вона жорсткий правитель, і її бояться, бояться навіть думати проти її волі, тому що в наших планетян, все прозоро, і тіло і думки. У нас такі прилади, й щоб протистояти тотальному контролю, потрібне спеціальне обладнання, наприклад, ось як в цьому залі. Тут нас ніхто не чує та не бачить. Я, чесно скажу, я вагався щодо зустрічі та обговорення цього питання з вами, але Джалата мене вмовила. Джалата подивилася на Саню, і її очі заблищали.  

Віта з генералом подивилися на підлітків та зітхнули майже одночасно. Вони знали, як це небезпечно, коли почуття затьмарюють розум.  

– Я зараз поясню, що можна зробити, щоб зупинити початок божевільного доміно. До того ж, часу залишилося зовсім мало, до початку завантаження метала в тунель залишилося два дні. Якщо почне зміщуватися центр тяжіння землі, зупинити це вже буде майже неможливо. Для початку я вам поясню, що таке це дерево – космічний ліфт, та як він влаштований.  

Це геніальний винахід наших вчених, їм вдалося зробити симбіоз живих клітин рослини та каналів електронно-механічного транспорту поживних речовин. Ось у чому суть, звичайні дерева ростуть до тих пір, поки з кореневої системи в верхню частину крони надходить вода з поживними речовинами, що є необхідним для фотосинтезу та росту клітин.  

У міру зростання дерева в висоту, необхідно забезпечити дедалі більший тиск води в капілярах, для того щоб подолати гравітацію та падати більшу кількість води, так як дерево росте і в ширину..  

Наприклад, для життя чемпіона серед дерев на Землі секвої, висотою 150 метрів, потрібно більше 150 літрів води на добу, а тиск в нижній частині стовбура, повинен бути понад 30 атмосфер. Вище 150 метрів рослинні канали подачі води подавати воду не можуть. Це у дерева чемпіона.  

У звичайних дерев принцип обмеження зростання такий же, тільки система подачі води значно слабша. Так ось, наші вчені змогли забезпечити електронно-механічну систему подачі води в дереві, приблизно, як в звичайному водопроводі, через певні відстані стоять підкачувальні станції, які постачають воду на будь-які відстані.  

Все інше в дереві, це вже чиста техніка та електроніка. І енергетичний захист дерева теж. Тепер, напевно найважливіше. У такого величезного космічного дерева є один абсолютний господар. На дереві можуть працювати тисячі людей або планетян, але дерево абсолютно повністю підпорядковується тільки одному господареві. Це систему контролю створили спеціально для того, щоб мегасистема на якомусь розвитку операції не вийшла повністю з управління або хтось не вивів її. Як це буває іноді зі складними великими машинами. І у вас на Землі також. Говорячи просто, тільки цей господар може дати команду – «стоп», що означає «команда-самоліквідація». Відчуваючи дедалі більше хвилювання, Саня майже одночасно з мамою тремтячим голосом запитав:  

– Тож хто цей господар?.  

Генерал Діксі дивлячись в очі Сані спокійно промовив:  

– Дерево закодовано на того, хто його посадив.  

Всі тепер дивилися на Саню. Він потер лоб й вигукнув:  

– Так як, дати цю команду стоп?  

Генерал спокійно продовжив:  

– Це теж непросто. Дерево було закодовано на тебе в той момент, коли ти нічого не підозрював, ти охопив його тонкий стовбур пальцями, тобто повністю охопив клітинами свого тіла. І тепер, якщо ти обхватиш його ще раз, дерево зупинить ріст та самоліквідується.  

– Як же його можна обхопити, якщо воно в товщину набагато більше нашого будинку?  

– Слухай уважно, в цьому тобі допоможуть Джалата та твій синтезатор. Джалата зможе синтезувати аналог твого тіла, м’язової тканини зі шкірою у вигляді смужки тканини, такої довжини якої потрібно, а якщо ти замкнеш цю тканину своїми руками навколо дерева, це буде команда стоп, дерево тебе почує та зрозуміє.  

Декілька секунд всі стояли мовчки, обдумуючи слова генерала. Перша двигнулась Джалата, вона потягнула Саню за руку:  

– Швидше ходімо робити тканину.  

– І останнє – генерал не дивлячись ні на кого, сказав – якщо щось піде не так, я не зможу вас захистити. І ще, ви теж повинні знати – коли дерево самоліквідується, в ньому ніхто не загине, воно просто полетить до космосу.  

Саня, мама та Джалата вже були охоплені збудженням майбутнього чарівництва й останні слова генерала «..якщо щось не так... » їх не сильно вразило. Нова команда вийшла з дерева. Вже стемніло. Але навколо дерева було незвичайне пожвавлення. З дерева почали падати плоди, величезні як повітряні кулі, з парашутами вертушками, які дзижчали як величезні бджоли або джмелі. Тому в повітрі стояло густе дзижчання, а народ юрмився та сперечався за кожен плід, хоча їх падало, як й казала Кассіта, дуже багато.  

Серед людей вже ходили чутки про незвичайний смак та користь плодів. І ця чутка за допомогою сучасних комунікацій швидко досягла всіх куточків земної кулі. А до дерева вже почали споряджати туристичні маршрути та й просто, приватні поїздки. Аж тут, місцевий народ на відстані 10 метрів від стовбура дерева й далі продовжував давитися за величезні то чи яблука, то чи груші, то чи абрикоси, чи то ще щось. Такий у нас народ.  

Саня з подивом побачив у перших рядах плодових активістів, своїх бабусю та тата. Але він не відреагував на це, тому що напружено думав, як виміряти довжину окружності дерева. Але коли вони відійшли від дерева на деяку відстань, з якого стовбур можна було охопити оком, Джалата подивилася на дерево та сказала:  

– Діаметр дерева 31 метр, отже довжина окружності 97, 4 метра. Доки вони йшли до будинку, Джалата розрахувала довжину тканини. – Враховуючи розмах твоїх рук, нам потрібно 96 метрів тканини. За роботу.  

Не зупиняючись та не звертаючи уваги на здивовані запитливі погляди бабусі, батька й кумів, які теж були в цей момент на подвір’ї біля дерева, Саня та Джалата пройшли в його кімнату – спальню, встановили синтезатор. І Джалата стала чаклувати над ним. Через кілька хвилин вона сказала, що потрібен зразок його тканини тіла. Розгарячілий Саня схопив ножиці та хотів відтяти шматок пальця, але Джалата відібрала у нього ножиці та обережно відрізала шматочок шкіри біля нігтя. І продовжила налаштовувати синтезатор.  

Мама в цей час на подвір’ї розповідала гостям та бабусі, що Саня з однокласницею повинен підготувати реферат з фізики. І вони його роблять на комп’ютері. І не потрібно їх відволікати. Родичі заспокоїлися та пішли знову ловити плоди. В будинку вже лежало 6 штук. Все-таки цей будинок мав перевагу перед іншими будинками, адже дерево займало вже весь його двір. Через 10 хвилин Джалата з хвилюванням показала Сані на відкриті дверцята синтезатора та сказала:  

– Діставай.  

Він, також хвилюючись, дістав клубочок ніжної, як його шкіра (так це й була його шкіра) тканини. Йому здалося, що там її зовсім мало. І подивився на Джалату.  

– Тут вистачить?  

– Там 96 метрів – відповіла Джалата. – Ми її тут навіть перевірити не зможемо, немає місця. Ходім, потрібно поспішати. На подвір’ї їх чекала мама, яка теж дуже хвилювалася, вона подивилася на руку Сані, в якій був клубок та про всяк випадок запитала:  

– Вийшло?  

Саня тільки кивнув, тоді вони разом попрямували до дерева. Біля дерева відбувався якийсь бенкет достатку. Плодів було вже так багато. що їх не встигали відносити. Так як вже була ніч, штовханина була млявою, всі втомилися. Ще не прибули каравани свіжих туристів, які рухалися сюди з усіх сторін світу. А перші колони повинні прибути під ранок. Так що особливо ніхто не звернув уваги на трійцю, яка щось робила біля дерева.  

Саня притулився до дерева, утримуючись, щоб не увійти в нього, взяв лівою рукою кінець тканини. Джалата пішла навколо дерева розмотуючи клубок тканини. Мама пішла з нею підтримуючи легкий натяг тканини, щоб вона не висмикнулась з рук Сані. Саня квапився й не закріпив кінець мотузки в руці, закручуванням навколо пальців, а від хвилювання й холоду, що знизило чутливість руки, мотузка вислизнула з його пальців. Мама відчула ослаблення натягу тканини, зупинила Джалату та побігла назад попускаючи тканину через руку. Подала Сані знову кінець, який він уже обмотав навколо двох пальців.  

На їх незвичайні дії навколо дерева нарешті звернули увагу місцеві самодіяльні охоронці дерева, які не могли підійти ближче 10 метрів до дерева. Але це не завадило їм призначити себе охоронцями дерева та готуватися до відбирання грошей у цікавих туристів на «ремонт провалу». Деякі з них стали кричати:  

– Ей, що ви там робите?  

Криками вони привернули увагу інших, вже втомлених збирачів плодів, які кинувши справи почали спостерігати за незрозумілими діями трійці. А Джалата з мамою тим часом підходили до Сані з правого боку, до його простягнутої руку. Коли Джалата підійшла до Сані, вже всі присутні навколо дерева кинули збирати врожай, перестали штовхатися та голосно обговорювали видовище, дивилися всі на них. Джалата вставила кінець мотузки Сані в праву руку та сказала – треба тримати більше 10 секунд. Потім провела рукою по його щоці та прошепотіла:  

– До зустрічі. – І пішла за дерево.  

Останні слова Саня вже не розчув, так як дерево почало відповідати Сані. Спочатку він відчув таку слабкість, таку, що хотілося все кинути. Але він витримав перші секунди. Потім все тіло ніби прокололо голками або електричним струмом, а ті уколи ставали все сильніше та сильніше. Саня перестав відчувати своє тіло, один клубок болю, він вже не розумів, тримають його руки тканину чи ні. Аж раптом все припинилося, стало абсолютно тихо, перестали падати плоди. Потім, десь із глибини землі виник та почав посилюватися наростаючий гул, почалося спочатку тремтіння землі, потім вібрація, пішли коливання. Люди, спотикаючись та падаючи, почали з криками:  

– Землетрус – розбігайтеся.  

Мама схопила Саню за руку та потягла від дерева, викрикуючи йому:  

– Все, команда пройшла, біжимо.  

Вони вибігли з двору та побігли по вулиці подалі від дерева. Вони бігли з усіма людьми в темряві під крики – це кінець світу, ми прогнівили бога. Гул та шум перетворилися в страхітливий гуркіт, від якого люди хапалися за голову й падали на землю. Раптово все вщухло.  

Саня біг, як і всі, але весь час, озираючись, він побачив, як дерево відокремилося від землі та як величезна ракета почала віддалятися від землі. На відміну від ракети, не було ні вогню, ні шуму двигунів. Просто дерево віддалялося все швидше й швидше. І тільки він напевно один бачив, як десь дуже високо дерево забарвилося сонцем в світлу пляму та відлітало в нескінченний космос.  

Коли шум та вібрація припинилися так само раптово, як і почалися, люди почали підніматися та оглядатися, чи всі цілі, чи всі живі. Ніхто не розумів, що сталося. І раптом хтось крикнув:  

– Дивіться, дерева немає.  

Через секунду галас підхопили та посилили сотні голосів:  

– Дерева немає, дерева немає.  

Ще півгодини тому всі бачили це космічне дерево. Дерево було видно завжди і вдень і вночі, вночі воно світилося саме, крім того його висвітлювали прожектори. А зараз його не було видно взагалі. Тут якраз почали під’їжджати перші автобуси з туристами на збір плодів.  

Народ почав обережно підходити до величезної темної прірви, яка залишилася в землі від дерева. Саня, мама, місцеві люди відчули якусь моторошну порожнечу без дерева. Всі так звикли до близькості та заступництву чарівного космічного дерева, що його раптове зникнення спустошило їх до безсилля. Народ мовчки розходився, автобуси роз’їжджалися, по інтернету пішла інформація про завершення епохи Саніного дерева.  

В кожному будинку та й в кожних новинах обговорювали надзвичайний відліт дерева. Останнє містичне явище чекало Саню та інших людей вранці. Коли Саня побіг рано вранці подивитися на прірву від коренів дерева, він був вражений, так як він побачив рівну поверхню двору, на якій не було навіть слідів тунелю. Він ходив по подвір’ю, вдивляючись в кожну нерівність, сподіваючись знайти хоч якийсь слід неймовірних космічних подій. За ним з вулиці, мовчки спостерігали цікаві люди. Нічого не залишилось. Наче й не було. Зникли й всі плоди. Саня в спальні подивився на синтезатор.  

Тепер це був просто ящик, темний ящик без ознак життя. Мама, звичайно, захотіла подивитися на подарунок Феліма. До її невимовної радості все було на місці, діамант виблискував як чарівний вогонь.  

Поступово Саня, селяни та й просто фанати дерева з усього світу звикали до життя без дерева. Всім жителям планети, крім двох осіб – Сані та мамі, було простіше розлучитися з цим казковим деревом, так як вони не знали нічого про космічні операції пов’язані з деревом, і яку небезпеку воно таїло для Землі.  

Пройшло два тижні. Йшов останній урок фізики перед зимовими канікулами, Саня, не звертаючи уваги на звичний шум в класі, читав розділ про походження всесвіту. Раптово, вибачившись за порушення уроку, увійшов директор школи та представив класу нового учня, вірніше ученицю, побачивши яку Саня відчув жар і легкість, які він відчував тільки біля дерева.  

Це була Джалата. Вона звичайно сіла на вільне місце біля Сані. І він знову побачив її бордові очі. Так почалася друга космічна історія Сани. Але це вже буде зовсім інша історія.  

06. 10. 2016  

далі буде