Казка-притча про хвости.

Казка-притча про хвости.  

Рассказ / Сказка, Философия  

это перевод на украинский сказки притчи "Сказка про хвосты" из этого кабинета  

________________________________________  

Казка-притча про хвости  

Одного разу в лісі зустрілися заєць та білка. Була гарна погода, а у звірят чудовий настрій, але ні з того, ні з сього, вони почали сперечатися про свої хвости. В кого хвіст кращий. Заєць демонструє свій куций товстенький хвіст та каже, що він дуже акуратний, легкий та теплий. Білка сміється з нього, та показує свій повітряний хвостик і також каже, що в неї дуже красивий, пухнастий, легкий та діє як парашут, коли вона стрибає з дерева. А заєць про своє щастя розповідає, – як його хвіст не заважає йому, і бігати, і на спині лежати, і навіть штани можна одягати. А білка, глузує з зайця, сміється:  

– Ти ще б водолазний костюм вигадав, хе-хе-хе.  

Заєць розсердився:  

– Зате тебе лисиця за хвіст може спіймати, а мене ні.  

Та як розпочали сперечатися, такий вони гомін здійняли, що на галявині почали інші звірі збиратися – дізнатися, в чому справа, чому галасують, ніби нікого не їдять.  

Перша до опонентів, підтяглася лисиця, та почула, що про неї розмову ведуть. Побачила, хто галасує, слина потекла, поміркувала:  

– Ось й обід готовий.  

А коли дізналась про що, точиться дискусія, то вирішила:  

– Потерплю з обідом.  

Й почала насміхатися:  

– Подивіться на мій хвіст, який він красивий, який великий та пухнастий. Я ним вкриваюся, як ковдрою, коли сплю.  

Ось й миші вилізли з пенька:  

– А у нас, натомість хвости тонкі та міцні, як мотузка, ми можемо на хвості висіти та триматися один за одного.  

Зараз зверху, з дерева дятел втрутився:  

– А в мене хвіст з пір’я, але він міцний, я ним кермую в польоті, сиджу на ньому коли працюю, та який він кольоровий та гарний.  

В той же час підходили, підлітали, підповзали різні звірі та птахи, всі разом загомоніли, один крик та галас.  

Нарешті, на галас вийшов комендант лісу, ведмідь:  

– Так, що за крики, що за галас підняли?  

Йому почали всі навперебій кричати-пояснювати, що хочуть з’ясувати, чий хвіст кращий. Ведмідь помацав лапою свій куций обрубок ззаду, спробував на нього подивитися, але не зміг дуже голову повернути:  

– Ось, що я вам скажу, питання важливе, потрібно його прояснити. Отже, по-перше, оголошую мирний час на період, доки не визначимо в кого кращий хвіст.  

Почувши таке, лисиця аж слину ковтнула та сумно зітхнула.  

– По-друге, потрібно зметикувати, як ми будемо вирішувати цю справу не просту. Якщо кожен буде голосувати за свій хвіст, то з цього ні чого не вийде.  

Почувши гучну звірячу дискусію, старий бобер припинив гризти товсте дерево, та почав прислухатися до гомону, а тоді вирішив і собі приєднатися до дискусії:  

– Потрібно всім помінятися хвостами, щоб кожен спробував поносити чужий хвіст, тоді можна вже й голосувати, промовив бобрик. Тільки я в цьому брати участь не буду, тому що вчора мій хвіст гілкою придавило, і він тепер болить.  

Оскільки інших пропозицій не надійшло, тож так й вирішили зробити. Ведмідь виніс вердикт:  

– Всім, хто бажає брати участь в конкурсі хвостів, здати хвости бобрику. А потім навмання витягти хвоста, кому який дістанеться.  

Коли почали підготовку до конкурсу, то виявилося, що бажаючих залишилося не так й небагато. У звірів, як у людей, так завжди, всі погаласувати вдатні, а як доходить до справи, то відразу в кущі.  

В конкурсі хвостів вирішили взяти участь 8 мешканців, з лісу та з найближчих околиць: сірий заєць з порваним вухом, який першим почав з білкою цю суперечку; опонентка зайця, весела білка з китичками на вушках; зголодніла лисиця з білою грудкою; дятел – трудівник, з червоним черевцем; хитра непосида миша; товстун ведмідь; ікластий вепр; та навіть біла в яблука кобила, що заглянула сюди з найближчого пасовища.  

Домовились користуватися чужими хвостами тільки один день. Ну, а інші звірі були глядачами – вболівальниками.  

Не зволікаючи час, відповідальний за збір та видачу бобер, розпочав збирати хвостове майно. Всі учасники змагання здали свої хвости. Та повернулися спиною до бобра. Той брав хвіст та голосно запитував – кому, а від учасників конкурсу не дивлячись, відповідав сірий заєць – кому саме. А глядачі спостерігали та уважно стежили, щоб все чесно було. Звірі з подивом дивилися на те, як учасники отримували та приміряли чужі хвости. Заєць накричав такі пари з хвостами: дятел отримав хвіст від лисиці, ведмідь – від дятла, білка – від миші, кабан – від білки, кобила – від зайця, миші – від кобили, лисиці – від ведмедя, а сам заєць отримав хвіст від кабана.  

Коли учасники начепили собі хвости, то звірі-глядачі відразу не змогли втриматися від сміху та реготу. Коли ведмідь начепив пір’я дятла до свого величезного заду, всі почали качатися по землі зо сміху. Ведмідь навіть образився та швидко втік з галявини. Але глядачі продовжували сміятися аж за животи братися та й повзали по землі від неймовірно кумедної вистави.  

Кабан з хвостиком білки почав крутити пухнастиком, а йому кричать – стрибай на дерево, а він тільки зніяковіло хрюкав.  

Миша з хвостом коня не змогла залізти в свою норку, тому як величезний хвіст тягнувся по землі.  

Білка з мишачим хвостиком спробувала стрибнути з гілки на гілку та хряпнулась на землю, відчайдушно пробувала крутити мишачим хвостом.  

Дятел полетів з хвостом лисиці, і як планер кружляв між дерев, і таки не зміг приземлитися навіть на свою гілку.  

Лисиця хотіла сховатися за ведмежим хвостом, так цим обрубком вона навіть свій зад не змогла приховати. Бідна кобила, як зазвичай хотіла хвостом прогнати мух зі свого заду, так заячий хвіст тільки привернув їх увагу. Здивовані мухи його просто обліпили.  

А заєць почав крутити дротяним хвостом кабана, та так й зупинитися не міг, тільки свист лунав. Ну а глядачі без зупинки сміялися, навіть животи від сміху розболілися. Так минуло півдня.  

В першого терпець увірвався в ведмедя, він ховався від ганьби в кущах. Але вирішив, що він аж ніяк цілий день там не витримає сидіти. Вибіг на галявину та став ревіти:  

– Закінчуємо конкурс.  

Всі учасники конкурсу радісно підхопили:  

– Згодні, закінчуємо, закінчуємо, вистачить. Зібралися та почали здавати хвости веселому бобрикові.  

Бобер зібрав хвости та став викликати по одному, та видавати всім рідні хвости. І ось всі учасники почепили свої власні хвости, заспокоїлися, прийшли до тями, зібралися на галявині, щоб прийняти рішення в кого найкращий хвіст. Тільки чомусь ніхто вже не кричав, що його хвіст найкращий, всі зніяковіло переглядалися.  

Ведмідь, як комендант лісу почав говорити, не знаючи як розпочати:  

– Ну, ми провели конкурс на найкращий хвіст. Нам потрібно визначити який хвіст найкращий. Які будуть думки?  

Всі мовчали.  

Але тут подала голос стара сова, яка весь час сиділа на дереві та спостерігала за такою цікавою операцією на галявині. Вона сказала:  

– Кожному хвосту своє тіло, кожному тілу своя справа, та немає діла свого тіла до чужої справи.  

Сказала і сховалася в своє дупло.  

Звірі почули незрозумілі до кінця слова сови. Але спіймали таки сенс, щодо нерозумності порівнювати хвости просто так, адже вони потрібні кожному звірові для своєї справи. І краще ніж рідний хвіст, жоден чужий хвіст не впорається.  

– Але ж сова права – загомоніли звірі на галявині, – це нерозумно порівнювати хвости. І хто це все вигадав? Почали згадувати хто перший розпочав цей базар. Але тут ведмідь гаркнув:  

– Мирний час скінчився – і звірі кинулися розбігатися та ховатися один від одного хто куди.  

А лисиця відразу відчула себе дуже голодною та почала шукати зайця або білку, або у найгіршому разі мишку. Але не встигла. Всі розмахуючи своїми хвостами, швидко зникли. І в лісі все стало на своє місце.  

23. 04. 2016