FB2

Про що ти зараз думаєш?

Рассказ / Проза, Реализм
Оповідання про суспільство, яке не готове йти воювати і добровольців які воюють без ротації другий рік поспіль.
Объем: 0.097 а.л.

"Про що ти зараз думаєш? "  

 

 

—Про що ти зараз думаєш?,— запитав під час їжі Вадим у свого бойового побратима Ігоря з 93 ОШБР.  

—А що дуже помітно, що я про щось думаю?,— відповів йому Ігор жуючи чорний хліб з вареною "лікарською" ковбасою.  

—Просто в тебе Ігорю, зараз вигляд дуже сумний, — сказав йому Вадим.  

—Я думаю про те, що вже два роки не бачив своєї сім'ї, — відповів йому Ігор з набитим ротом.  

—Я теж, — відповів йому гірко зітхнувши Вадим.  

—Я дуже хочу повернутися додому і побачити своїх батьків, братів, дружину та дітей, — сказав йому Ігор, проковтнувши їжу.  

—А я ось неодружений і без дітей, але в мене в селі під Вінницею залишилися жити літні батьки та молодша сестра, і я теж дуже хочу їх побачити, — відповів йому Вадим.  

—Знаєш що мене Вадиме, найбільше засмучує?  

—Що Ігорю?  

—Те, що ми пішли на війну добровольцями, а по суті стали тут безправними "кріпаками" відповів йому Ігор.  

—Ігорю, не кажи дурниць ми ніякі не "кріпаки", — сказав йому Вадим.  

—"Кріпаки" і ще які, — відповів Вадиму Ігор з гіркою усмішкою.  

—Два роки без ротації у важких умовах, у кожного з нас з десяток бойових поранень, але відпустки нам не дають, — сказав йому Ігор.  

—Нас просто нема кому замінити, — відповів йому Вадим.  

—Та невже?  

—Чи так це насправді?  

—Я скажу тобі Вадиме, що я відверто про це все думаю.  

—Я думаю нас і не хочуть ніким "замінювати".  

—Нас сюди організовано привезли і тупо кинули як худобу "на забій" воювати проти рашистів.  

—Ігорю, ти не правий.  

—Правий-правий і в глибині душі ти Вадиме, це все чудово знаєш не гірше за мене.  

—У соцмережах і по телевізору нас називають не інакше як "Незламними Героями", "Воїнами Світла", "Богами Війни", "Титанами Перемоги", але ми ніякі не "Воїни Світла", не "Боги Війни" і не "Титани Перемоги".  

—Ми звичайні живі люди зіткані з плоті та крові, та ще й мирних, а не військових спеціальностей, які два роки тому добровольцями пішли захищати свою Батьківщину від ворога.  

—Але ми не Боги, ми прості смертні, які за два роки вже втомилися воювати, смертні люди, які "тримають фронт" з останніх сил проти жорстокого, підлого і підступного ворога, що перевищує нас своєю чисельністю, і яким терміново потрібна заміна і відпочинок.  

—Але, а хто ж тоді воюватиме з рашистами якщо не ми Ігорю?  

—Як це хто?  

—Ті, хто називає нас "Незламними Героями", "Воїнами Світла", "Богами Війни", "Титанами Перемоги" сотнями ставлячи лайки у Facebook на сторінці Генерального Штабу ЗСУ, перебуваючи в тилу далеко від лінії фронту.  

— Але на жаль ці люди, які з радістю ставлять лайки у Facebook під постами Генерального Штабу ЗСУ, не підуть на фронт замість нас воювати з рашистами.  

—Чому ти так думаєш Ігорю?, — запитав у нього Вадим.  

—Бо я Вадиме, за освітою соціальний психолог і знаю людську природу.  

—У перші місяці війни суспільство нами пишалося як "Героями Війни", а тепер через два роки це ж саме суспільство відчуває роздратування за найменшої згадки про необхідність проведення додаткової мобілізації людей для поповнення втрат особового складу бригад, — відповів йому Ігор.  

—Мені здається Ігорю, ти не правий сказав йому Вадим.  

—Правий я чи не правий, — час покаже, — відповів Вадиму Ігор.  

—Мені б дуже хотілося помилятися щодо нашого суспільства, але воно таке яке є, — відповів йому Ігор.  

Обличчя Вадима набуло сумного і трагічного виразу.  

—Вибач Вадиме, що я розлив на тебе свою "жовч", — сказав Вадиму Ігор, побачивши його сумне трагічне обличчя.  

—Нічого. Головне що ти виговорився і тобі стало легше, — відповів Ігорю посміхнувшись Вадим поплескавши його по плечу.  

—Ну що обід закінчений і знову в бій?, — запитав у Вадима неприродно бадьорим голосом Ігор.  

—Так друже, знову в бій, — відповів йому посміхнувшись Вадим.  

—Як ти там мені казав Вадиме: — "Хто якщо не ми? ", — запитав у нього Ігор дивлячись в обличчя друга.  

—Так, Ігорю: — "Хто якщо не ми! ", — відповів йому посміхнувшись Вадим.  

 

 

Кінець

| 6 | 5 / 5 (голосов: 1) | 19:58 19.03.2024

Комментарии

Книги автора

Дбайливий чоловік
Автор: Stader
Рассказ / Проза Реализм Юмор
Гумористичне оповідання про чоловіка який стає рано вранці і йде на кухню готувати сніданок для себе і дружини.
Объем: 0.052 а.л.
21:46 22.04.2024 | 5 / 5 (голосов: 2)

Історія з реального життя
Автор: Stader
Рассказ / Мемуар Проза Реализм
Історія з реального життя про мого однокласника Сергія якого заарештували за вбивство рідного батька.
Объем: 0.177 а.л.
19:51 17.04.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

Реферат з психології суїцидальної поведінки
Автор: Stader
Рассказ / Драматургия Проза Реализм
Студент бере у бібліотеці книги по психології суїцидальної поведінки для свого реферату і не повертає їх до бібліотеки...
Объем: 0.11 а.л.
19:57 15.04.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

Бажання романтики
Автор: Stader
Рассказ / Проза Стимпанк Юмор
Жінка стомившись від рутинного сімейного життя хоче відчути що таке романтичні стосунки і планує в тайні від чоловіка романтичне побачення зі своїм колегою з роботи.
Объем: 0.214 а.л.
17:02 12.04.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

ПТСР та війна
Автор: Stader
Рассказ / Военная проза Проза Реализм
Демобілізований військовий з протезом замість ноги агресивно чіпляється до жінки з донькою які поступилися йому місцем у метро.
Объем: 0.05 а.л.
00:24 10.04.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

Екзамен з історії
Автор: Stader
Рассказ / Проза Реализм
Гумористичне оповідання про те як студент завалив екзамен з історії.
Объем: 0.063 а.л.
23:35 04.04.2024 | 5 / 5 (голосов: 4)

Перепливти Тису
Автор: Stader
Рассказ / Драматургия Проза Реализм
Оповідання про загиблих українських відчайдухів, які намагаються перепливти Тису на кордоні з Україною,щоб потрапити до Румунії.
Объем: 0.055 а.л.
22:45 28.03.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.