FB2

Важке випробування

Рассказ / Проза, Реализм
Втрата ненародженої дитини - це важке випробування для молодого подружжя. Чи справляться вони з горем? Чи залишаться разом чи розійдуться в різні боки як чужі люди кожен зі своїм душевним болем?
Объем: 0.321 а.л.

"Важке випробування"  

 

Володимир і Світлана одружилися навесні. Батьки спільними зусиллями купили їм однокімнатну квартиру, і молоді з ентузіазмом почали облаштовувати своє сімейне гніздечко. Поступово обзаводилися меблями, будь-якими необхідними в побуті дрібницями, що робили життя зручним і комфортним. Світлана мала талант знаходити їх у звичайних магазинах.  

—Дивись, який світильник! — задихнулася від захоплення Світлана і показала Володимиру на дерев'яну арку у вигляді трикутника із сімома лампами-свічками.  

Вона подивилася на приклеєний цінник.  

—Ого скільки коштує.,—Світлана розчаровано зробила крок назад від прилавка.  

Її захоплення Володимир не поділяв. Звичайний нічник, світильник, деталь інтер'єру. Але побачивши засмучений вигляд Світлани, сказав:  

—Давай візьмемо, якщо він тобі так сподобався.  

—Правда?, — Світлана піднялася навшпиньки і дзвінко цмокнула чоловіка в щоку.  

—Він якраз стане на полицю, яку ти купила минулого разу, на яку навіть книги не поміщаються.,—Володимир взяв світильник та простяг дружині.  

—Ага. Я прямо уявляю, як ми зимовими вечорами при його світлі питимемо чай або дивимось телевізор. Дякую тобі коханий., — Світлана зраділа, не звернувши уваги на насмішку коханого щодо непотрібної полички нещодавно купленої нею.  

—Чудовий вибір для святкової прикраси вдома. Скоро Різдво. Ви не пошкодуєте, — усміхнулася їм продавчиня на касі, упаковуючи в коробку світильник.  

—Усі світильники розібрали, цей останній.  

Вдома Світлана поставила світильник на полицю і ввімкнула. Лампочки відкидали м'яке світло на стіну, створюючи приємну атмосферу свята та затишку.  

—Отже, все-таки знадобилася полиця, — трохи глузливо зауважив Володимир. — Вони просто створені одне для одного.  

Так і жили молоді, радіючи дрібницям, кожному дню і кохаючи один одного. Невдовзі Світлана завагітніла. Тепер у магазинах вони переважно заходили до дитячих відділів.  

Світлана довго і уважно у дитячому відділі розглядала маленькі чепчики, повзунки та кофточки. Володимир милувався м'яким світлом, що ллється з очей дружини в такі хвилини, помічав щасливу посмішку, що блукала на її губах.  

—Дивись., – Світлана виставила долоню, на якій стояла пара біленьких маленьких пінеток з атласними бантиками.  

—А як же прикмета, що не можна наперед купувати дитячі речі?,— зауважив Володимир, але поступився бажанню дружини і купив їх.  

Пінетки зайняли почесне місце на полиці шафи, поряд із рамкою з весільним знімком.  

Настав грудень зі снігом, морозами та передноворічною метушнею. Якось Володимир прийшов додому пізніше, ніж звичайно. Він зайшов у магазин, шукаючи подарунок для дружини. Світильник-арка м'яко освітлював кімнату. Світлана лежала на дивані, закутавшись у плед, підібравши коліна до живота.  

—Світлано, ти спиш?  

—Захворіла?  

—Що трапилося?, – Володимир зазирнув у забруднене тушшю обличчя дружини.  

—Її більше немає, — прошепотіла вона, не розплющуючи очей.  

—Кого? — Володимир дивився кілька хвилин на заплакану дружину, поки здогад крижаним жахом не пронизав його голову, не стиснув серце залізними лещатами.  

—Нашої дитини більше немає. Ні! О Боже мій за що?,—несамовито закричала Світлана і заридала, забившись у міцних руках Володимира, як риба, що потрапила в тенета.  

Заспокоївшись, розповіла, що пішла до лікарні, живіт тягнуло зранку. Лікарка зробила УЗД і сказала, що дитина не розвивається, не відповідає терміну вагітності, хоч і маленькому. Дала якійсь препарати, від яких у Світлани стався викидень.  

Після цього життя молодої сім'ї змінилося. Світлана замкнулася в собі, не розмовляла, з дому її було важко витягнути. Вона сиділа на дивані, куталася в плед, наче весь час мерзла.  

—Не чіпай її. Дай їй час. Потерпи. Перша вагітність і така невдала, – умовляла Володимира його мати Віра Іванівна.  

Вона часто приходила до них, готувала їжу, прала брудну білизну і прибирала квартиру. Світлана втратила інтерес до всього: життя, Володимира, різдвяного свята.  

Володимир чекав, мовчав і терпів. Вночі робив спробу обійняти дружину, пробудити її до життя. Світлана не відсторонювалася, але лежала слухняна, байдужа і холодна, наче нежива. Володимир давав їй спокій, відвертався, кусаючи губи від безсилля і злості. Він перестав поспішати додому після роботи, але Світлана цього також не помічала.  

—Мені також важко. Я теж втратив дитину. ти вирішила живцем поховати себе?  

—До кінця днів оплакувати зародок, що загинув у тобі?  

—Світлано, глянь на мене. У нас будуть ще діти... Так вийшло, ні ти, ні я не винні в цьому...  

—Я вже не маю для тебе значення? —Я тобі заради дитини був потрібен?  

—Немає її, і я не потрібен?  

—Так чи що?  

—Світлано, дай мені відповідь, — Володимир ще щось говорив, розмахував руками, волав до неї, але пробити стіну мовчання і відстороненості в нього не вийшло.  

—Все більше не можу. — Він стояв біля вікна в кухні і дивився на падаючі сніжинки в різдвяних сутінках.  

Потім одягнувся і вийшов із квартири, грюкнувши дверима. Світлана здригнулася, але не встала, не гукнула його, лише щільніше укуталася в плед лежачи на дивані.  

—А я попереджала тебе, що вона якась дивна. Нічого. Навколо багато інших гарних, молодих і здорових жінок. Між іншим, до сусідки приїхала жити племінниця Марина, поступатиме до Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. Працює медсестрою в лікарні. У мене минулого тижня тиск підскочив, то вона уколи мені робила. Та вправно так. Рука у неї легка. Дуже добре, коли у сім'ї є медик. Ти придивися до неї, — умовляла сина Віра Іванівна.  

Володимир не повернувся додому, лишився жити у батьків.  

—Я одружений, мамо. Я Світлану кохаю.,— обривав матір Володимир.  

—І де ж вона, твоя Світлана?  

—Горе у неї бачите. Усі жінки мають такі трагедії. Не одна вона така. І нічого, живуть, про своїх чоловіків не забувають, — відповідала йому Віра Іванівна.  

А ввечері, наче випадково, зайшла Марина за мукою. Не вистачило на пиріг. Володимир зрозумів, що тут без участі матері не обійшлося. Згодом вона принесла свіжий пиріг з яблуками. Вони пили чай, і Марина розповідала кумедні випадки на роботі, кидаючи на Володимира зацікавлені, манливі погляди. І він сміявся, відчуваючи, як відтає щось усередині, розтискається пружина, яка сумом скувала його серце.  

Вони ходили в кіно, кафе, гуляли містом. Але Володимир не квапив події, не переходив межі у відносинах, після яких не повернутися назад. Він сумував за дружиною і одного разу зробив нову спробу поговорити з нею.  

Перед Новим Роком Володимир зайшов додому. Світлани не було. Він з тугою оглянув кімнату, в якій мріяв жити з дружиною довго та щасливо. Помітив порожню полицю на стіні.  

—«Світильник у чому винен? »  

На дивані валявся зім'ятий плед, і лежала дитяча лялька.  

—«Дивно. Невже мати права і Світлана божеволіє? » — подумав Володимир.  

Він зітхнув, взяв деякі речі і пішов з квартири геть.  

—Володю, Мариночко сьогодні йде на нічне чергування. Підвези її на машині до лікарні, – просила його мати. — І не забудь запросити її зустрічати з нами Новий Рік.  

—Я думаю, що ти її вже запросила, мамо.,— Володимир неохоче підвівся з дивана, одягнувся і пішов за Мариною.  

Усю дорогу Марина весело щебетала про майбутні канікули, але Володимир слухав її розповідь в пів вуха. Він зупинив машину перед головним корпусом лікарні. Де не де у вікнах горіло світло, наче стаціонар спорожнів.  

—Так і є. Багато хто відпросився додому на свята, або виписався. Залишилися лише найважчі хворі, – пояснила йому Марина.  

Вона не поспішала вийти з машини, хилилася до Володимира.  

—Що це?, — Володимир показав на вікно, в якому горів світильник у вигляді трикутника із сімома свічками.  

—А. Тут така історія, прямо кіно. Два тижні тому привезли «швидкою» жінку. Знепритомніла на вулиці, коли гуляла з донькою. І було від чого. Лопнув апендикс. Дівчина йшла повз, не розгубилася, викликала «швидку». Дівчинку, доньку тієї жінки, взяла до себе.  

Жінка після операції довго до тями не приходила. Так ця дівчина вмовила лікаря привести до неї доньку. Просто в реанімацію, уявляєш?, — Марина округлила очі. —І якби я не була свідком, то не повірила б, що так буває. Дівчинка взяла руку матері, покликала і жінка розплющила очі.  

Її вже перевели до палати, але на свято не випишуть. Так ця дівчина принесла свічник. Ялинку в хірургію не можна. Ну, щоб свято в жінки було. —Гарно, правда? А то в палаті сіро, нудно, тужливо. Прикро Новий Рік у лікарні зустріти.,— Марина подивилася на Володимира, насолоджуючись зробленим ефектом.  

—Ну, мені час., — Вона присунулася до Володимира, наскільки дозволяв салон автомобіля.  

Притулилася губами до щоки, чекаючи міцнішого поцілунку, але Володимир не помітив цього, він дивився на вікно і щось думав.  

—Вранці забереш мене?, — Марина вийшла з машини і притримувала відкриті дверцята.  

Володимир кивнув головою.  

Коли Марина зникла у дверях лікарняного корпусу, Володимир поїхав додому.  

Він виправдовував себе, свій вчинок, що жити у такій обстановці не можна. Але після розповіді Марини багато чого зрозумів. Йому дуже захотілося побачити Світлану. Але вже пізно, і маленька дівчинка, яка живе в неї, вже, мабуть, спить.  

Володимир довго не міг заснути. Вранці прокинувся пізно, поснідав і ламанувся по магазинах, забувши про обіцянку заїхати за Мариною до лікарні. Він шукав такий самий світильник-арку, але продавці розводили руками. Їх не було у продажу чи всі розкупили перед святами.  

Вже по дорозі додому помітив вивіску «Сувеніри» над дверима маленької крамнички. Володимир загальмував, вирішивши зробити останню спробу знайти світильник. Двері магазину виявилися замкненими, але всередині горіло світло. Володимир забарабанив по склу. До дверей підійшла жінка.  

—Що ви стукаєте? Зачинено. Приходьте через два дні.,— пролунав приглушений подвійним склом голос.  

—Зачекайте! Мені потрібний світильник-арка у вигляді трикутника із сімома лампами у вигляді свічок. Мені дуже потрібно. Питання життя та смерті. Для дружини. Я маю подарувати їй його. Для мене це дуже важливо, — квапливо кричав Володимир, боячись, що жінка піде.  

—Відкрийте. Ну що вам варте? Ви ще не пішли. Будь-ласка!  

Жінка дивилася на нього і мовчала. Потім розвернулася і відійшла від дверей.  

Володимир ударив кулаком по склу. Все. Остання надія впала. А так хотілося зробити Світлані саме такий подарунок. Він вже хотів піти до машини, як за спиною клацнув замок. Володимир озирнувся. Жінка відчинила двері. В руках у неї був світильник, лише червоного кольору.  

—Ось візьміть. З вітрини зняла. Заберіть гроші, я скажу, що вкрали. Ми його все одно спишемо, — сказала вона, помітивши, як Володимир поліз у кишеню. — Подаруйте дружині, і нехай у Новому Році у вас все буде добре.,— Вона простягла світильник і посміхнулася.  

—Дякую! Ви ангел. З наступаючим Новим роком! Я цього не забуду.  

Щасливий Володимир узяв світильник та кинувся до машини.  

Він піднявся на свій поверх і прислухався. Із сусідніх квартир лунали крики, розмови, гучні звуки працюючих телевізорів. Люди готувалися, а хтось уже відзначав свято. З його квартири не долинало жодного звуку. Володимир відкрив двері своїм ключем. Відразу з передпокою побачив ялинку біля вікна. На підлозі перед нею грала дівчинка років шести і співала пісеньку. З кухні  

чувся дзвін посуду.  

—Доброго дня. А ти хто?, —запитав він дівчинку.  

—Я Діна. А ви хто?  

—А я Володимир. Я тут живу, жив раніше, – зміг вимовити він.  

— Я теж тут мешкаю, поки мати в лікарні. А ви чоловік тітки Світлани?,— здогадалася Діна.  

Володимир не встиг їй відповісти. Він озирнувся, відчувши на собі чийсь погляд. Світлана стояла в дверях кімнати, притулившись до одвірка плечем, і дивилася на нього. Це вже не був холодний погляд байдужої риби. Схудла, люба, рідна, вона дивилася на нього як раніше. Трохи здивовано та радісно.  

—Прийшов ось. Вибач, що кинув тебе одну. — Володимир простяг їй світильник-арку.  

—Звідки ти дізнався? Це ти мене вибач.  

Закрилася від тебе, як устриця у раковину сховалась. — Вона поставила світильник на полицю.  

—Цей ще гарніший. Дякую.  

—Вечерятимеш?  

—Мене Діна навчила готувати американські панкейки.  

—Її мати в лікарні лежить, вона поки що у мене живе.  

—Я знаю. —Володимир підійшов до дружини і заправив за вухо прядку волосся, що вибилося з зачіски.  

Вони їли бананові панкейки, що нагадують наші млинці, тільки менші й товстіші. І дивилися один на одного, наче тисячу років не бачились. Їм не потрібні були слова, щоб розповісти, як погано їм було одне без одного. Володимир зателефонував матері, і сказав, що Новий Рік він зустріне з дружиною.  

Перед Новим Роком матір Діни виписали із лікарні. Володимир зі Світланою зустріли свято вдвох і більше не розлучалися. А у вересні Світлана благополучно народила хлопчика.  

Деякі випробування даються нам, щоб ми довідалися про ціну любові, перевірили свої почуття. Немає такого горя, яке не змогло б зцілити кохання. А якщо не вийшло, то хтось із двох не кохав по-справжньому. Але це буде вже зовсім інша історія.  

 

Кінець

| 9 | 5 / 5 (голосов: 2) | 16:23 23.06.2024

Комментарии

Гость12:28 02.07.2024
Гарна історія. Загубити дитину або дітей це дуже важко. Особливо. Тому, підтримка і терпіння надважливе завдання для рідної людини. Але, якщо чесно, після того, як чоловік пішов "бо не витримав". Послати його лісом подальше мінімум, щоб можна було зробити. І дати в морду. Але спочатку дати в морду. А потім послати.

Книги автора

"Продавчиня риби з "Привозу""
Автор: Stader
Рассказ / Проза Реализм Юмор
Хто не знає знаменитий одеський ринок "Привоз"? Щоб відчути колорит Одеси треба обов'язково з'їздити на ринок "Привоз", походити рядами і послухати місцевий одеський говір продавчинь.
Объем: 0.049 а.л.
16:16 14.07.2024 | 5 / 5 (голосов: 2)

Крадіжка в супермаркеті
Автор: Stader
Рассказ / Драматургия Проза Реализм
Охоронець ловить безробітного чоловіка в супермаркеті на крадіжці продуктів харчування, а потім пожалівши нещасного чоловіка відпускає його.
Объем: 0.112 а.л.
15:43 15.06.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

Стукач
Автор: Stader
Рассказ / Проза Реализм
Сусід настучав на свого сусіда до ТЦК через те що той ставив йому під вікна свій автомобіль.
Объем: 0.035 а.л.
14:18 06.06.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

Таємниця, яку приховувала дружина
Автор: Stader
Рассказ / Драматургия Проза Реализм
Павло і Оксана щасливі у шлюбі. В них процвітає бізнес і підростає донька Ліза. Але Павло відчуває, що його дружина Оксана останнім часом веде себе якось дивно і за допомогою свого друга Артура вирішу ... (открыть аннотацию)є прослідкувати за нею і з'ясувати причину її дивної поведінки.
Объем: 0.26 а.л.
20:41 31.05.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

У книгарні
Автор: Stader
Рассказ / Драматургия Проза Реализм
Вдівець приходить до книгарні щоб купити книгу для своєї померлої дружини, а молоді дівчата -консультантки сміються над його "дивакуватою" поведінкою.
Объем: 0.18 а.л.
11:39 23.05.2024 | 5 / 5 (голосов: 4)

На Бессарабському ринку
Автор: Stader
Рассказ / Проза Реализм Юмор
Оповідання про те, як одного разу продавчиня м'яса на "Бессарабському ринку" "обважила" Леоніда Макаровича Кравчука і дуже переживала з цього приводу.
Объем: 0.105 а.л.
20:15 07.05.2024 | 5 / 5 (голосов: 1)

Будильник
Автор: Stader
Рассказ / Мистика Проза Сюрреализм
Оповідання в стилі Франца Кафки про мій дивний сон.
Объем: 0.083 а.л.
00:34 03.05.2024 | 5 / 5 (голосов: 2)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.