Квартирний злодій

"Квартирний злодій"  

Сергій відкрив відмичкою циліндричний замок вхідних дверей, швидко зайшов до квартири і відразу зачинив за собою двері на замок.  

Цю квартиру він вибрав не за "наведенням", а суто випадково і тому нічого не знав про її власників.  

Сергій обережно клацнув вимикачем і увімкнув світло в коридорі. Тьмяна лампочка розжарювання в білій радянській люстрі, що висіла високо під стелею, висвітлила вузький коридор двокімнатної хрущовки, обклеєний паперовими радянськими шпалерами з синіми квітами чимось схожими на волошки. В коридорі біля вхідної двері стояли дві пари стоптаних домашніх капців, від яких йшов різкий запах людського поту.  

—Ну і запах скривився Сергій.  

—Як можна до такого стану заносити домашні капці?  

— Їх у пору викинути на смітник.  

Не знімаючи взуття Сергій пройшов коридором у вітальню і озирнувшись на всі боки зупинився в повній нерішучості.  

Вся вітальня була обклеєна паперовими радянськими шпалерами у широку жовту та зелену смужку.  

На тумбі посеред вітальні стояв старий радянський кольоровий телевізор "Електрон". Біля телевізора стояв журнальний столик, накритий крохмальною білою скатертиною, на якому стояла ваза з квітами.  

На підлозі біля журнального столика лежав поїдений міллю широкий радянський килим зеленого та коричневого кольорів.  

Такий же самий поїдений міллю зелено-коричневий килим висів на стіні над укритим картатим червоно-жовтим вовняним пледом радянським диваном-книжкою.  

Обстановка вітальні говорила про те, що тут живуть дуже бідні люди пенсійного віку.  

Збентежений від побаченого Сергій вийшов з вітальні і пішов на кухню.  

На крихітній, але на диво чистій кухні він побачив радянську 4-х конфоркову плиту "Електа", що стояла біля самого вікна, на якій у білій емальованій каструлі стояв нещодавно зварений борщ.  

Ліворуч біля стіни стояв покритий білою вишитою мереживною скатертиною кухонний стіл з табуретками, а біля самих дверей на кухню стояв двокамерний радянський холодильник "Мінськ".  

Сергій відкрив дверцята холодильника і побачив що він майже порожній. Крім емальованої білої миски з молоком що стояла на верхній полиці, пари червоних яблук у поліетиленовому пакеті, одного помідора і цибулини продуктів більше не було.  

У бічних дверцятах холодильника стопкою лежали ліки.  

Сергій дістав упаковки ліків з холодильника та уважно прочитав їхні назви: "Аторіс", "Бісопролол", "Небілет", "Ноліпрел", "Офтан Катахром", "Тауфон", "Квінакс"  

Сергій акуратно поклав ліки назад у дверцята холодильника та закрив холодильник, а  

потім сів за кухонний стіл і, підперши рукою голову, глибоко замислився.  

Бідні пенсіонери, що жили у цій квартирі, нагадали Сергію його давно померлих бабусю і дідуся у яких він у дитинстві часто відпочивав на канікулах.  

—Ех, міська біднота, якось шкода мені вас стало, — сказав він з сумом.  

З цими словами Сергій поліз у кишеню джинсів за своїм гаманцем.  

Діставши з кишені джинсів чорний гаманець зі свинячої шкіри Сергій витяг з нього дві купюри по 500 грн і поклав їх на кухонний стіл, а потім засунув гаманець назад у кишеню джинсів, підвівся з-за столу і пішов у коридор.  

Відчинивши вхідні двері квартири пенсіонерів Сергій обережно прислухався. У під'їзді було темно та тихо.  

Сергій вийшов з квартири на сходову клітку, акуратно відмичкою закрив за собою замок вхідних дверей і швидко побіг сходами вниз на перший поверх до виходу з під'їзду.  

Через кілька хвилин за ним голосно грюкнули двері під'їзду.  

Сергій вибіг надвір і швидким кроком пішов у напрямку станції метро "Почайна".  

—Я вчинив абсолютно правильно. Гріх грабувати нещасних бідняків забираючи останнє, що в них є, — подумки сказав він звертаючись до самого себе.  

Кінець