Переплата податків

"Переплата податків"  

Відкрити бізнес в Україні непросто, а закрити бізнес в Україні ще складніше, ніж відкрити. Люди які займаються бізнесом в Україні в моїй бурхливій уяві асоціюються зі сміливими серфінгістами, що відважно підкорюють на дошці дев'ятиметрові хвилі плаваючи в бурю в океані хаосу і беззаконня.  

Один неправильний рух і твоя слизька дошка перевернеться і ти каменем підеш під воду, набереш воду у легені і потонеш.  

Не знаю що подобається цим відчайдушним і сміливим людям більше — жага ризику чи високий прибуток.  

Можливо що все разом.  

Багато людей бізнесу кажуть, що їх тягне займатися бізнесом не тільки високий прибуток, але й процес ризику, який незмінно супроводжує процес отримання прибутку.  

В Україні можливостей для отримання прибутку та ризику хоч греблю гати. Це приваблює багатьох сміливих людей, які хочуть займатися бізнесом у нашій країні.  

Якби тільки не зверхнє і зневажливе ставлення державних чиновників до розумних і підприємливих людей, які на свій страх і ризик займаються бізнесом в нашій країні.  

У 2009 році моя старша сестра Ірина Іванівна за довіреністю закривала ФОП нашого батька Івана Тимофійовича, який за станом здоров'я вже не міг працювати. Їй сповна довелося побігати різними державними організаціями і відчути на собі зверхність і зневагу державних чиновників.  

У всіх цих державних організаціях здебільшого сиділи влаштовані по "блату" родичами тупі бюрократи нездатні організувати свій власний бізнес, але дуже заздрісні по відношенню до розумних і підприємливих людей, які змогли це зробити. Ці бюрократи із неприхованим майже садистським задоволенням ставляли підприємцям "палиці в колеса" в отриманні необхідних дозволів і довідок, для того щоб потім нахабно і цинічно вимагати від них хабарі за "вирішення питань".  

Під час чергового відвідування податкової інспекції Оболонського району міста Києва моєю сестрою Іриною Іванівною, з'ясувалося, що у нашого батька Івана Тимофійовича є переплата з податків на суму еквівалентну 100 доларам США. У 2009 році це була досить таки значна сума грошей. Та й зараз немаленька.  

Моя сестра Ірина Іванівна захотіла повернути назад ці гроші у сім'ю.  

Вона попросила про це податкового інспектора.  

—Подаруйте ці гроші державі порадив їй з цинічною усмішкою податковий інспектор.  

—А навіщо я маю дарувати зароблені батьком гроші державі? —здивовано запитала в нього моя сестра Ірина Іванівна.  

—А вам що шкода цих 100 доларів США? — запитав у моєї сестри з цинічною усмішкою податковий інспектор.  

—Це ж мабуть не останні гроші для вас? — запитав у неї з цинічною усмішкою податковий інспектор.  

Таке міг сказати лише цинічний і тупий бюрократ, який ніколи не мав власного бізнесу, а все життя просидів на державній службі протираючи штани на дупі від неробства і час від часу вимагаючи хабарі від підприємців за отримання необхідних дозволів і довідок.  

—Тут справа не лише у 100 доларах США.  

Тут річ у принципі. Я хочу повернути назад зайві гроші, які з батька утримали податківці, відповіла податковому інспектору моя сестра Ірина Іванівна.  

—Ну гаразд, якщо ж ви така "принципова" жіночка, то пишіть письмову заяву на повернення грошей на фамілію нашого керівництва, але це буде дуже і дуже нескоро, бо в нас самі розумієте скрізь бюрократія відповів їй, переставши усміхатися податковий інспектор.  

Взявши чистий аркуш паперу і кулькову ручку, моя сестра Ірина Іванівна написала заяву на повернення грошей на фамілію керівника податкової у двох примірниках поставивши на заяві вхідний номер, дату і підпис і один примірник віддала податковому інспектору, а другий залишила собі про всяк випадок якщо раптом перший примірник загубиться. Ця історія мала щасливе закінчення.  

Гроші батькові податківці таки повернули приблизно через три місяці після письмової заяви моєї сестри Ірини Іванівни.  

Кінець