Лиши свою долю на моєму папері

Четверта ранку.  

Опівдні повинен прийти він.  

Принести продукти за магазину та забрати дітей з садочку.  

А в голові лиш вона.  

Її руки, зап'ястя, манери, харизма.  

Кожна думка стоїть неначе в плеєрі на повторі.  

А він?  

Він лиш чоловік з яким вона живе поряд.  

Давно в них сексу не було  

Та й наврядчи зможе дозволити доторкнутися до себе.  

Пів року минуло, а вона так і не кинула його.  

А що ж скажуть люди?  

Кожного дня, страждаючи за плитою  

Вона молиться богу ще хоча б раз мати змогу побачити те обличчя.  

Воно неначе в ангела.  

Її посмішка розливається приємним теплом у серці,  

А слова зачипляють найтонші струни душі,  

Вона своїми жестами відкриває найпотаємніші двері.  

Погляд.  

Прямий та впевнений робить її голою,  

Навіть стоячи повністю одягненою.  

Кожен дотик ласкає лагідно її душу  

Чіпляючи найтонші відтінки душі.  

Стук у двері.  

Він.  

Знову вона давиться своїми слізьми  

Заливаючи червоним напівсолодким.  

"Матінко, я не грішна, я лиш кохаю".  

Віруючі люди найчастіше пусті.  

Віруючі люди не вірять у себе.  

Віруючі – дурні.  

А вона віруюча.  

Не хочеться прокидатися,  

Вона лише там, уві сні.  

Живе мальованими картинами її уяви.  

Діти – то єдина її розрада.  

А час, коли чоловік на роботі – найщасливіший.  

Дзвінок у двері.  

Надто зарано, отже не він.  

"Ти мене уві сні кличеш,  

Чому ж наяву я не можу бачити тебе? "  

Вона.  

Її обличчя, її тіло.  

Квіти у руці, в іншій же пляшка дорогого міцного алкоголю.  

Вона знає! Вона пам'ятає!  

Вино вже обридло, та й ніколи не було милим її душі.  

"Ти ж дівчинка", – постійно повторювали всі оточуючі.  

"То, пустиш на поріг? "  

Губи прикриті її губами,  

Немов ковдрою, яка зігріває у холодні дні.  

Тіла переплітаються, немов пазли, які підійшли серед тисячі інших.  

Так, зрада гріх.  

Але чи не зрада самому собі найбільший з них?  

Чи не час перестати боятися?  

Варто лиш прислухатися свого серця,  

Аби не втопитися у власних сльозах.  

Повірити самому собі, а не матінці, чи кому б то іншому.  

"Лишайся в мене, не полишай мою грішну душу".