Вона і кава

Ранкова кава. Шість годин ранку.  

Так рано вона ще не вставала ніколи,  

Але цього разу ще вдосвіта підірвалась із ліжка.  

Відкрила очі, і душу, і тіло,  

Але не змогла дістати звідти сердце.  

Немає більше там того що пульсує,  

Того, що життям називатися може.  

Лиш скло там лежить і тихенько сумує  

За правдою, що не змогла вберегти  

Коли тікала від всіх і від себе.  

Залишила десь на важкій путі.  

І боячись знову вийти у люди,  

П'є каву, закусуючи пиріжком,  

Напевно, це те що рятує  

Чекаючи, коли у двері постукає хтось.  

Та, що кохання змусить відчути,  

Та, що світ переверне знов.  

Не вперше сердце її крижане  

Не вперше намагається склеїть,  

Але кожного разу воно ламається знов  

На крихітні шматочки і ненависне тіло  

Видає себе за жертву обставин  

Керуючись тільки своїми бажаннями.  

Тож вона одягає свою стару сукню,  

Виходить на вулиці міста  

Шукаючи те що не шукала ніколи  

Себе серед тисячі інших людей.  

Дивиться у очі усім перехожим  

Не помічаючи саму в них себе.  

Кава виліковує всі рани,  

Тож кав'ярня на розі запрошує ароматом.  

Ніколи там не буває нікого  

Окрім неї та злого бариста.  

Але цього разу в затишному куточку  

Читала книгу кавовий сомельє.  

Невже якийсь переворот відбувся  

У цій забутій Богом кав'ярні.  

Як сонечко ясне пригорнулась до неї  

Та дівчина за столиком дальнім.  

Пішли і розмови, і смішки  

Погляди були мимобіжні,  

І кінчики пальців торкались незграбно  

Прекрасного тіла тої сомельє.  

І пристрасть відчувалася між ними  

Неначе це вперше у їхньому житті.  

А руки були найінтимнішим місцем  

Такого і сексом передати не можна.  

І з'явилися гості на порозі кав'ярні  

Дівчина всім посміхалася щиро.  

А в пам'яті кожної збереглися  

Ті сцени інтимні що в них відбулися.