Мулi

Чи любиш ти, мій друже, веселі ігри та захопливі пригоди? Якщо «так», то цим ти дуже схожий на одного хлопчика, про якого хочу тобі розповісти. З ним сталося така неймовірна історія, яку ти не прочитаєш в жодній книжці. Цікаво? Ну то я починаю…  

В одному далекому місті, назвемо його Смішарово, жив собі звичайнісінький хлопчик. Звали його Ванько. Він вважав себе дорослим, адже вже не перший рік ходив до школи. Але це ні в якому разі не впливало на його здатність шукати на свою голову пригоди.  

Одного разу Ванько приліг на дивані, аби зручно подивитись улюблений мультик на планшеті. Але через те, що був дуже стомлений грою у футбол, він і не помітив як заснув. І снилося йому, що він подорожує у космосі, оминаючи безліч планет.  

На одній з них, що зветься Марсом, Ванько побачив гарну комаху. Вона була зеленого кольору у чорну цяточку. Такої він ще ніколи не зустрічав. Не довго думаючи наш герої вирішив познайомитись:  

– Привіт! Мене звуть Ванько. А ти хто така?  

– Привіт! (Як це не дивно звучить, але хлопчик розумів її мову) Я-Мулі, одна із здешніх мешканців планети. А ти звідки?  

– Я з планети Земля. Але я дуже люблю пригоди, тому вирішив вивчити космос. А давай з тобою пограємо?  

– Так авжеж.  

Вони дуже довго грали разом. Ванько навчив її грати у піжмурки та у доганялки. А Мулі навчила його запускати зірки (саме тоді ми спостерігаємо з Землі їх падіння), кататися на кометі та як смажити зефір біля Сонця.  

Вони так здружилися, що й не помітили, як промайнув час, і Ванькові потрібно було повертатися додому на вечерю.  

– Мулі полетіли зі мною. Я покажу тобі свій дім, познайомлю з друзями і, можливо ти залишилося у мене на завжди. Дуже –дуже –дуже я тебе прошу.  

– Ні, Ваню, нажаль я не зможу полетіли … Якщо покину Марс, то невдовзі загину. Бо лише завдяки клімату моєї планети наш вид живий.  

– Як шкода … Я звичайно сумуватиму за тобою, але мені важливо твоє життя. Бо ти стала моїм другом – Я теж буду тебе згадувати.  

І трохи подумавши, Мулі запропонувала:  

– А давай щовечора, коли вже стемніє, я буду передавати тобі вітання, запускаючи зірку. А ти мені у відповідь світитимеш своїм ліхтарем.  

– Яка чудова ідея!, – зрадів Ванько.  

Аж зненацька, на свій подив, наш герой почув тихий мамин голос:  

–Ваню, прокидайся. Вже час вечеряти, синку.  

Ванько прокинувся і засмучено зрозумів, що то все було сном. Повечерявши, хлопчик вийшов весь в роздумах на подвір’я. І в цей момент побачив, як з неба котиться зірка. Слаба надія зародилась в його серці, він швиденько дістав свій ліхтарик та вмикнув його, направивши на небо.  

У відповідь з неба упала ще одна зірка. Ванько від радості аж підскочив на місці. Адже зрозумів – його подруга Мулі спілкується з ним. І що то було не сновидіння.  

Відтоді, щовечора Ваня спішив на вулицю, аби вдосталь насолодитися чарівним моментом. І таких радісних хвилин було стільки ж, стільки зірок на небі.