Магія ранкової роси

Повіриш ти мені чи ні, але живе на білому світі Гриб-Чаклун. Скажеш: "Нісенітниця, це лише в казках буває! " Але я скажу більше-він мешкає поруч з нами...  

Одного разу рано вранці мене розбудили чиїсь голоси. Тихий шепіт лунав із саду через відкрите вікно:  

– Вельмишановний та наймудріший Гриб-Чаклун, допоможіть мені... я маю добре серце і дуже люблю маленьких діток, радію їхнім забавам та щирому сміху... Але дорослі з малечею оминають мене десятою дорогою, через це мені сумно до сліз... От би бути кращою, хочу пластичну операцію!  

Я подумав, що мене хтось розігрує, а тому непомітно підповз до вікна та виглянув. Від побаченої картини моя нижня щелепа скотилася вниз. У садку серед соковитої трави тусувалися грибочки. Різноманітні та кольорові, вони оточили старенького боровика з тату на шапці у вигляді равлика. Як я зрозумів, це і був той самий Гриб-Чаклун.  

– Заспокойся, Добра Поганка. Не потрібно таких кардинальних змін, достатньо буде лише чарівної краплі. Але все згодом.  

Раптом звідкілясь пролунало скиглення. Всі гриби з подивом обернулися до джерела. Ним виявився Мухомор в червоній бандані, він був завзятим кулінаром.  

– Допоможіть... більше так не можу... я хочу творити, дарувати насолоду, а натомість люди клонують мене в грибах створених з твердої їжі. Врятуйте!!  

– Без паніки, любий друже, – промовив Гриб-Чаклун, – трошки терпіння і я тобі обіцяю – ти невдовзі станеш фірмовим грибом. Лише вір у ранкові чари.  

Після цих слів в саду запанувала тиша. Тим часом сонечко виглянуло на небосхилі, зігріваючи землю теплим промінням. На траві з'явилися крапельки роси, що заблизькотіли на сонці, мов магічні кристали. Через це сяйво я змушений був прикрити очі, а коли відкрив, то нічних незнайомців побачив у новому амплуа. Гриб-Чаклун виявився звичайнісіньким боровиком, татуажний равлик ожив і поспішав сповзти на травинку. Добра Поганка перетворилася на дитячу іграшку у вигляді грибочка. Мухомор залишився мухомором, але тепер він став їстівним.  

– Мамо, дивись, яка чудова іграшка. Я про неї мріяла вночі. Вона чекала на мене.  

– Так, доню, гарний літній подарунок. А ось поряд рідкісний мухомор, з якого ми приготуємо смачний обід.  

Чи то правда, чи то ні, але закінчу свою розповідь словами невідомого поета:  

«Я не из тех кто верит в волшебство  

И к мистике я отношуся праздно.  

Но вот случилось и со мной оно,  

В итоге не остался безучастным. »