Будильник

"Будильник"  

Присвячується пам'яті Франца Кафки  

Тік-так, тік-так, тік-так, тік-так... голосно цокає будильник на тумбочці.  

Я розплющую сонні очі.  

—Де я?  

—Що зі мною відбувається?  

—Чому я так дико втомився?  

Повільно приходжу до тями після важкого сну і усвідомлюю ситуацію в якій за примхою долі я опинився.  

Я — секундна стрілка на циферблаті будильника, що стоїть на тумбочці і моє завдання бігти вперед, завжди вперед по білому циферблату годинника вимірюючи секунди, що складаються у вічність.  

Я хочу закричати від жаху, але я не маю голосу.  

Тік-так, тік-так, тік-так... голосно цокає будильник на тумбочці.  

Невидимі шестерні крутять стрілки годинника.  

Я біжу по циферблату годинника вперед відмірюючи час секунда за секундою... з останніх сил роблячи коло за колом... безглузді кола по білому циферблату годинника... вперед весь час вперед...  

Намагаюся якось поворухнутися, але я не маю рук і ніг.  

Я намагаюся звільнитися, але я намертво насаджений на годинникову вісь.  

Я в розпачі.  

Я хочу заплакати, але в мене немає голови, немає очей з яких мають текти сльози горя.  

Мені не вибратися з мого полону.  

Ніколи не вибратися з мого полону.  

Я— велетень Сізіф, що в покарання Богів безглуздо котить у гору свій величезний камінь.  

Я — покараний Богом прикутий до скелі Прометей, у якого орел вигризає печінку щодня цілу вічність.  

—Як я потрапив у цей клятий будильник?  

Я намагаюся згадати події попереднього дня, але все в моїй голові вкрите густим туманом забуття.  

Раптом хтось стукає у двері моєї кімнати.  

—На допомогу хочу крикнути я, але тут же згадую, що у мене немає голосу.  

Тік-так, тік-так, тік-так... голосно цокає будильник на тумбочці.  

Невидимі шестерні крутять стрілки годинника.  

Я біжу по циферблату годинника вперед відмірюючи час секунда за секундою... з останніх сил роблячи коло за колом...  

Двері відчиняються і в мою кімнату входить мати.  

—Стасе, пора вставати каже вона мені, а потім з подивом піднявши брови будиночком помічає що моє ліжко порожнє.  

—Ти де Стасе?, —з розгубленим виглядом каже вона оглядаючись на всі боки в пошуках мене.  

—Мамо, я тут замкнений у корпусі будильника хочу закричати їй я, але з мене не виривається жодного звуку.  

У цей момент будильник починає голосно дзвонити та підстрибувати на місці.  

Мене починає сильно трясти.  

Я розплющую очі і остаточно прокидаюся.  

Біля мого ліжка стоїть мати і сильно трясе мене за плече, а на моїй тумбочці підстрибує і заливається дзвоном будильник.  

Я простягаю руку і вимикаю проклятий будильник.  

—Привіт мамо, — кажу я їй усміхаючись.  

—Привіт Соню, — відповідає мені вона усміхаючись у відповідь.  

—Я так радий мамо, тебе бачити.  

—Знаєш мамо, мені вночі наснився дивний сон, — кажу я їй.  

—Поквапся синку, ти повинен мені допомогти відвести племінників до школи, — каже мені вона у відповідь.  

—Ах, так сьогодні ж школа.  

—Як же я міг про це забути?  

Я схоплююсь з ліжка і починаю швидко одягатися до сніданку.  

Вмившись у ванній, я приходжу на кухню снідати разом з матір'ю, сестрою та племінниками.  

Випивши залпом три чашки чаю з цукром і поснідавши гречаною кашею з омлетом і квашеною капустою, я швидко одягаюсь і йду разом з матір'ю та племінниками до школи.  

В руках я несу їх важкі шкільні рюкзаки з підручниками та зошитами.  

Дорогою до школи я розповідаю їм про свій дивний сон.  

Кінець