Забери мене туди, де ніхто не чув наших імен,
Де не бачили наших облич і нашого світу,
Де немає простого прислівника "з давніх-давен",
Де просто є зараз, де серед темряви світло.
Веди за собою в ліси, що омиті дощем,
Де немає людей, їх пустих балачок і іх злості,
Де правда нам стане гострішим у світі мечем,
Де ми зможем втекти від людей самовпевнених млості.
Поведи за собою де люди є просто людьми,
Де немає байдужих і де не пусті наші сльози,
Де не існування, а життя присутні роки,
Де найгучніше і найстрашніше – це грози.
Заводь мене вглиб, щоб вже не повернулась назад
У світ, де людьми називають усіх охочих,
Не розумівши, що людиною треба стать,
Що по життю треба мати відкриті очі.
І десь у лісах вбивай мене ніжно, потроху,
Топи у очах і бузку, що лежить на устах,
Заповни собою легені й покрий густо мохом
Мій незрозумілий, давно полишений страх.
Забери мою злість і таку вже замучену світом
Продовжуй мене не словами, а в щирих ділах.
Я втомилась блукати по світу сьогоднішнім літом.
Я благаю, втопитися дай у СИЛЬНИХ руках.
17. 07. 17р.
Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.