І слів не треба

Все і так вже ясно,  

Що було можна —  

Тепер вже неможливо.  

Авжеж, життя бентежне,  

Та його перлини не вмирають,  

Якщо паде скривавлене —  

На смерть не заспівають.  

Ще надто ми живі  

Щоб помирати від брехні,  

Ще надто молоді  

Щоб втонути в пилюзі.  

І час спливає, не скоріш,  

На шматки мене поріж —  

Віддай, та сам не їж,  

Тоді й схопи у чому річ.