Подушка

Рассказ / Мистика, Проза
Аннотация отсутствует

 

 

– Вам помочь?  

Сам не знаю, почему остановился, почему задал этот вопрос, но согласитесь, что странно наблюдать поздним вечером, между вторым и третьим этажом не очень престижного дома, в не очень престижном микрорайоне миловидную, привлекательную девушку. Если честно, то ее лица не видел – она сидела спиной ко мне на подоконнике, обхватив колени руками. Лампочка между этажами не горела, и мне пришла мысль в голову, что не может она быть некрасивой, я просто уверен был в этом. И действительно, когда девушка повернулась, то на меня смотрело грустное, симпатичное лицо, со вздернутым носиком и тонкими губами. В её в глазах просматривался многолетний опыт, хотя внешне больше тридцати лет ей нельзя было дать.  

– Спасибо, не надо.  

Голос соответствовал внешности – бархатный, в меру тихий, но заставляющий без вопросов снять тапки, сесть на пол и смотреть снизу вверх на его обладателя.  

– Я ещё немножко посижу и уйду.  

– Как скажете, – я уже взялся за поручень, собираясь продолжить свой путь, но в последний момент развернулся, чтобы ещё раз спросить:  

– Может все таки подумаете? Вы к кому приходили?  

– Не беспокойтесь. Все нормально, я сейчас уйду.  

– Какое же нормально? Вы слышите, что говорите? Такая девушка поздней ночью, на подоконнике – это норма? Я думаю, горячий чай, или кофе вам не помешает. А потом уйдете. Приставать не буду – не бойтесь.  

– Я и не боюсь – у вас на лице написано, что вы порядочный.  

– При случае обязательно рассмотрю, что там написано, а сейчас пойдёмте ко мне. Заранее прошу извинить за беспорядок – домой возвращаюсь  

поздно, желания убираться уже нет, так что...  

– Я привыкшая, не извиняйтесь.  

– Вот и хорошо. Вот и ладненько.  

***  

– Не расскажите все таки, почему сидели в нашем подъезде? Вы вроде не местная, своих практически всех знаю, – сказал я, набирая воду в чайник.  

– У меня вызов был в ваш дом, но нужной квартиры здесь не оказалось. Вот я и отдыхала.  

– А работаете кем, если не секрет?  

– Моя профессия покажется вам странной. Я – фея.  

– В смысле? Ночная бабочка, что ли? Жрица любви? Не думал, что в нашем доме могут жить ваши клиенты. Не обижайтесь.  

– И не думала. Я же предупредила, что вы удивитесь, но я не ночная бабочка, я – фея. Настоящая. Фея по имени Подушка.  

– Как? Допустим, в существование фей ещё можно поверить, но имя? Это что – шутка, розыгрыш? Нас снимают скрытой камерой?  

– Я лучше уйду. Вы полны сомнений, ещё скорую вызовите, правда? – девушка, улыбаясь, посмотрела на меня так, что я не знал, куда деть свои руки. Благо чайник закипел и я отвернулся.  

– Вам чай, кофе?  

– Кофе. Все равно спать не придется, – она обхватила чашку руками, словно грела их. – Если хотите выслушать, не перебивайте. Потом все поймете.  

– Попытаюсь. Уж больно ваш рассказ на бред похож. – Но, встретившись с ней взглядом, добавил, – Все, молчу.  

– Можете не верить, но давным-давно, когда распределяли ангелов на службу, особо праведным досталось место в Раю, согрешивших же сверх меры отправляли в Ад. Но была ещё категория, которая не подпадала ни под одну, ни под другую классификацию – праведными не были, но и согрешили не достаточно для того, чтобы быть низвергнутыми в Преисподнюю. Их то и называют феями. И болтаться бы феям до скончания веков в Чистилище, если бы одному из Демиургов не пришла в голову мысль дать им возможность показать себя, заслужить право достичь Рая, или Ада. Вот их, в смысле нас, и отправили на Землю, выполнять разную работу, за которую другие ангелы браться не хотят. Меня прикрепили к так называемому Департаменту психологической разгрузки. Суть работы состоит в том, чтобы выслушивать жалобы людей.  

– В смысле? А различные там исполкомы, жеки, милиция разве не для этого созданы?  

– Но они же не будут выслушивать, как вы жалуютесь на своё здоровье, на соседей, на погоду. Да мало ли на что – на все практически. Даже если и сделают вид, что слушают, но человек выходит от них не совсем удовлетворённым, через время ему опять хочется излиться, но его игнорируют, что чревато для здоровья – его и окружающих. Ранняя смерть не избавляет от привычки жаловаться, все продолжается в Раю или в Аду. А это не нравится ангелам, там служащим. Вот нам и дана возможность сократить количество душ с нарушенной психикой, поступающих туда.  

– Мрак. Что, и в Рай такие тоже попадают?  

– Увы, критерии отбора мне неизвестны, но попадают.  

– Допустим, но как у тебя проходит подобный... сеанс?  

– Как, как. Человек, в своих молитвах, или просьбах к небесам, подсознательно выдаёт, что он хочет на самом деле. Департамент мнемосчитывания сортирует желания и потом рассылает нам наряды – кто, к кому, когда должен появиться. У каждого из нас есть свой участок, иногда один на двоих. Дожидаемся звонка и вперёд.  

– Странно – ангелы, или почти – но пользуетесь средствами связи смертных. Нестыковочка!  

– Нет никакой нестыковочки – попав на Землю, мы, будучи несовершенными ангелами, не способны принимать, или передавать информацию телепатически. Вот технический отдел и адаптировал ваши достижения для связи с нами. Все просто: просьба с Земли – обработка в отделе – звонок нам.  

– Да-а! Но что в нашем доме делала, ты так и не ответила?  

– Я уже говорила – был вызов, но видно что-то перепутали, квартиры такой здесь не оказалось. Пыталась связаться с начальством, но не получилось- связь отсутствовала. Вот я и сидела, отдыхала. Ждала, пока устранят неполадки. А тут ты.  

– Ой, извини, как-то незаметно мы перешли на ты. И давно вот так выслушиваешь простых смертных?  

– Давно. По вашим меркам – вечность, по нашим – всего лишь миг. Нам халтурить нельзя, потому иногда и миг кажется вечностью.  

– Халтурить? Это как?  

– Раньше некоторые феи, чтобы не пропускать через себя весь тот негатив, что люди выплескивают жалуясь, просто отключались – человек изливает душу, пусть и полную дерьма, а фея в астрале медитирует. Но потом у человека рецидив, на фею жалобы и ей время службы увеличивают. Поэтому нам с клиентами надо полностью раскрываться, принимать все на себя, да так, что иногда после сеанса одежда мокрая, вонь от неё, в особо серьёзных случаях приходится проситься в туалет и целоваться с унитазом.  

– Не понял?  

– У тебя что, никогда не было пищевого отравления?  

– А-а, вот ты чем! Ну да, бывало.  

– Вот, так и у нас бывает – вся принятая желчь, грязь низвергается в канализацию. Одежду потом хоть выкручивай, но проще выкинуть. После сеанса – процедура чистки, короткий отдых и снова готовь уши и душу.  

– А что ты там про имя говорила? Подушка, какая-то. Я правильно расслышал?  

Фея улыбнулась:  

– Правильно. Настоящее мое имя тебе не выговорить, земное брать не захотела – зачем пациенту знать имя врача, если возможно он никогда больше с ним не встретится? Поплакался, излил душу и уснул со спокойной совестью. На утро почти ничего не помнит- так отголоски сна – но самочувствие улучшилось. Вот я себя и называю – фея Подушка. Кстати, а ты не хочешь поплакаться? Раз уже попала к тебе, не пропадать же времени даром.  

– Мне плакаться? – признаюсь, такая мысль было промелькнула – рассказать о боли в коленке, о толпах людей в метро, о ценах на рынке – но я ее сразу же откинул. – С чего это мне жаловаться? Все вокруг закономерно – как ты на мир смотришь, так и мир смотрит на тебя. От моих стенаний он не улучшится, а наоборот. Зачем же усугублять несовершенность мироздания?  

– Хм! Скажи, ты не знаешь, как будет называться подушка мужского рода?  

– Чего? Какая подушка?  

– Любая. Тут вот подумала – обычно мне рассказывают, а я слушаю. Но сегодня слушателем был ты. Может это специально меня сюда направили, связь испортили, чтобы я тебе выговорилась? Ты был моей подушкой. Потому и спрашиваю: подушка – это она, а он как? Кстати, тебя не тянет к унитазу, одежда не мокрая?  

– Да нет, вроде, – я прощупал рубашку, понюхав незаметно ее. – Уф! Ну ты и наговорила, я чуть было не поверил. Долить кофе?  

– Немножко.  

– Ты пей, я пойду все таки сменю рубашку – за день свою свежесть она слегка потеряла.  

***  

Когда через минуту вернулся на кухню, там никого не было. На столе остывала начатая чашка кофе. В ванной, в прихожей и на лестничной площадке никого тоже не обнаружилось.  

Постояв в недоумении возле открытой входной двери несколько минут, захлопнул ее; потом просидел на кухне, уткнувшись взглядом в чашку на столе; хмыкнул и, как был одетый, завалился на диван.  

Последней мыслью, перед тем как забыться во сне, было:  

– И все таки, как будет подушка мужского рода?  

 

******  

 

 

– Вам допомогти?  

Сам не знаю, чому зупинився, чому запитав, але погодьтеся, що дивно бачити пізно ввечері, між другим та третім поверхами не надто престижного будинку в типовому спальному мікрорайоні молоду привабливу дівчину, що сидить на підвіконні.  

Якщо бути вже повністю правдивим, то спочатку її обличчя я не бачив – вона сиділа спиною до мене, обхопивши коліна руками і дивлячись кудись в ніч.  

Світла між поверхами не було (лампочка перегоріла, а міняти ніхто не поспішав) і мені спало на думку, що не може ця дівчина бути некрасивою, я навіть був впевнений в цьому. І дійсно, коли вона розвернулася, то в світлі повного місяця на мене дивилося сумне симпатичне личико, з кирпатим носиком і тонкими, майже непомітними, вустами. В її очах я розгледів відбиток багаторічного досвіду, хоча зовні більше тридцяти років дівчині годі було й дати.  

– Дякую, не треба.  

Голос відповідав зовнішності – оксамитовий, в міру  

тихий, – такий змушує без всіляких питань зняти капці, сісти поряд на  

підлогу і дивитися знизу догори на його власника, в очікуванні наказу, чи побажання.  

Я вже взявся за поручень, збираючись продовжити підйом, але в останній момент затримався, щоб перепитати:  

– Вам дійсно нічого не треба? Ви до  

кого приходили?  

– Все добре, не переймайтеся – я зараз піду.  

– Яке ж добре? Ви себе чуєте? Гарна дівчина, одна, пізно вночі, на підвіконні – це по-вашому нормально? Я вважаю, що гарячий чай, чи кава вам зараз не зашкодить. А потім вже підете собі. Не бійтеся – не чіплятимусь.  

– Я й не боюся – у вас на обличчі написано, що ви порядна людина.  

– При нагоді обов'язково роздивлюся, що там написано, а зараз ходімо до мене. Заздалегідь перепрошую за безлад в оселі – додому повертаюся пізно, бажання прибиратися немає, так що...  

– Я звикла до всякого, то ж не вибачайтеся.  

– От і добре. Давайте руку...  

***  

– Може розкажете, що так пізно робили в нашому під'їзді? Ви ж не місцева, так? Своїх бо практично всіх знаю, – поки я наповнював водою чайника, дівчина вмостилася на стільчику.  

– У мене виклик був на адресу вашого будинку, але потрібної квартири тут не знайшлося. Ось я й відпочивала на підвіконні.  

– А ким працюєте, якщо не секрет?  

– Моя професія може здатися вам дивною. Я – фея.  

– Тобто? Нічний метелик, чи що? Жриця кохання? Не думав, що в нашому будинку є для вас клієнти. Не ображайтеся.  

– Навіть не намагалась. Я ж  

попередила, що це вас здивує, але я не нічний метелик, я – фея. Справжня. Фея на ім'я Подушка.  

– Як? Припустімо, в існування фей я ще можу повірити, але ім'я? Це що – такий жарт? Чи нас знімають прихованою камерою?  

– Я краще піду. Ви сумніваєтесь – що не дивно, – вже подумуєте, мабуть, про виклик швидкої, егеж? – дівчина посміхнулася і подивилася на мене так, що я не знав, куди подіти свої руки. Добре, що засвистів чайник і мені довелося відволіктись на нього.  

– Вам чаю, кави? Кава, вибачте, тільки розчинна – іншої немає. Не подобається, знаєте, вовтузитися з натуральною.  

– Кави. Все одно спати не доведеться, – вона обхопила кухлика долонями, немов гріла їх. – Якщо хочете вислухати, то не перебивайте, потім все зрозумієте.  

– Спробую. Аж надто ваша розповідь нагадує маячню. – Потім, зустрівшись з нею поглядом, я додав, – Все, мовчу.  

– Можете не вірити, але давним-давно, коли розподіляли ангелів на службу, особливо праведним дісталось місце в раю, а тих, що грішили надміру, відправляли в пекло. Але була ще категорія, що не підпадала ні під одну, ні під іншу класифікацію – праведними не були, але й згрішили мало для того,  

щоб бути скинутими в пекло. От їх і називають феями. І бовтатися б феям довічно в чистилищі, якби одному з деміургів не спало на думку дати їм можливість показати себе, заслужити право поселитися в Едемі, чи дістатися все ж таки Геєни Вогняної.  

– Вибачте, що перебиваю, але ангели, до яких ви себе зараховуєте, істоти безтілесні, наскільки я знаю. Вас же я тримав за руку і дуже добре відчував її твердість, тепло...  

– Все вірно, безтілесні. Але на землі ми набуваємо звичних для людей форм. До речі, фея – це також і абревіатура, що розшифровувається як – фрактально-емоційне явище. Маю надію, що це внесло деяку ясність до ваших сумнівів?  

– Краще б ви цього не робили – я ще більше запутався. Так що ж вам, ангелам, чи феям – навіть не знаю, як вірніше, – потрібно від нас?  

– Навпаки, це ви потребуєте нашої допомоги. Хоча... – дівчина задумалась. – Ваші слова також мають право на існування. Але давайте по порядку. Так ось, нас відправляють на Землю виконувати різну роботу, за яку інші ангели братися не бажають. Мене, наприклад, прикріпили до так званого департаменту психологічного розвантаження. По очах бачу, що хочете запитати, в чому полягає моя робота? Так от, я повинна вислуховувати скарги людей...  

– Навіщо? А різні там виконкоми, жеки, поліція – хіба це не їх парафія?  

– Звісно, що так, але ж вони не будуть  

марнувати час на те, як ви жалієтесь на своє здоров'я, на сусідів, на погоду, та мало на що – на все практично. Після відвідання цих контор, навіть якщо там і зроблять вигляд, що уважно тебе вислуховують, людина виходить не зовсім задоволена – через деякий час знов тягне виговоритися, але її ігнорують, що загрожує здоров'ю не тільки самої людини, але й оточуючих. Рання смерть не позбавляє від звички скаржитися – все продовжується в раю, чи в пеклі, – в залежності від того, куди попаде душа. Звичайно, що це не подобається ангелам, які там працюють. От тому службовцям нашого департаменту ставиться в обов'язки якнайбільше скоротити кількість душ з порушеною психікою, що поповнюють верхній, чи нижній світи.  

– Жесть! Невже й до раю такі, психовані, потрапляють?  

– На жаль, критерії відбору мені невідомі, але потрапляють.  

– І ще одне: у нас, у людей, є такі спеціалісти – психологами називаються, чи психотерапевтами. Вони роблять те ж саме, що і ви. То ж навіщо ще й вас в цій царині експлуатувати – ваша канцелярія повинна знати, що у нас вже є такі "феї", – дивно, правда?  

– Але ж ви не договорили, що більшість психологів потребують плати за свої сеанси – погодьтеся, що не всі спроможні заплатити, – а ми це робимо безкоштовно, по вашим міркам.  

– Припустімо, але як у тебе проходить  

подібний... сеанс?  

– Як, як. Людина, в своїх щирих молитвах, чи проханнях підсвідомо видає те, чого вона хоче насправді. Департамент мнемочитання при верховному деміургові сортує бажання людей й потім пересилає деякі в наше відомство.  

А вже тут нам особисто повідомляють хто, до кого та коли має з'явитися. У кожної феї є своя ділянка, іноді одна на двох. Чекаємо дзвінка і вперед...  

– Дзвінка на мобільний?  

– Так.  

– Дивно – ангели, чи майже, – а користуєтеся засобами зв'язку  

смертних. Одруківочка, як кажуть літератори!  

– Немає ніякої одруківочки – потрапивши на Землю, ми не здатні приймати, чи передавати інформацію телепатично. Ось небесний технічний  

відділ і адаптував ваші досягнення в сфері комунікації для підтримання зв'язку з нами. Все просто: прохання з землі – обробка в відділі – дзвінок нам. – Ой-йо! А в нашому під'їзді ти що робила – відповіді я так і не почув?  

– Я ж казала – був виклик, але, мабуть, щось переплутали – квартири такої в цьому будинку немає. Намагалася повідомити начальству, але нічого не вийшло – зв'язок відсутній. Ось я й сиділа, відпочивала. Чекала, поки "згори" самі на мене вийдуть. А тут ти з'явився. Ой, вибач, якось непомітно ми на "ти" перейшли.  

– То нічого – мабуть, так краще. І як давно ти вислуховуєш простих смертних?  

– Давно – відколи з'явилися люди. Хоча для нас це лише одна мить. Нам халтурити не можна, тому  

іноді мить здається вічністю.  

– Халтурити – це як?  

– Раніше деякі феї, щоб не пропускати через себе весь той негатив, що люди вивільняють під час бесід, просто вимикали свою свідомість – людина вивертає душу, нехай і повну лайна, а фея в астралі медитує. Потім у людини рецидив, на фею скарги і термін її служби в чистилищі  

збільшується. Тому нам з клієнтами бажано розкриватися повністю, приймати на себе все, що виливають. Іноді після сеансу наш одяг в прямому сенсі мокрий. І сморід такий специфічний від нього. Брр! В особливо серйозних випадках доводиться переривати словесне виверження клієнта та проситися до туалету, де потім голосно цілуватися з унітазом.  

– Не зрозумів?  

– У тебе що, ніколи не було харчового отруєння?  

– А-а, ось ти про що! Чому ж, бувало.  

– Ось так і у нас – вся  

всотана жовч, бруд зливається в каналізацію; одяг хоч викручуй, але простіше його викинути. То ж після майже кожного сеансу обов'язкова процедура очищення, короткий відпочинок і знову готуй вуха та чистий одяг.  

– А що ти там про ім'я казала – Подушка якась? Я правильно розчув?  

Фея посміхнулася:  

– Все вірно. Справжнє моє ім'я тобі  

не вимовити, земне брати не захотіла – навіщо пацієнтові знати ім'я лікаря, який можливо ніколи більше з ним не зустрінеться? Клієнт поплакався, вилив душу і заснув з чистим сумлінням. На ранок майже нічого не пам'ятає – так, лише відлуння сну, – але самопочуття покращилося. Тому я себе й називаю – фея Подушка. До речі, а ти не хочеш поплакатися? Якщо вже нам довелося пересіктися, то гріх змарнувати цей шанс?  

– Мені плакатися? – зізнаюся, така думка промайнула – розповісти про біль в коліні, про натовпи людей в метро, ​​про ціни на ринку, – але я її  

відразу відкинув. – З чого це мені скаржитися? Все навколо збалансовано – як ти дивишся на світ, так і він дивиться на тебе. Від моєї плаканини він не покращиться, а навпаки. То ж навіщо посилювати недолугість світобудови?  

– Гм! Скажи, а ти не знаєш, як буде подушка чоловічого роду?  

– Хто? Яка подушка?  

– Будь-яка. Тут ось подумала: зазвичай мені розповідають, а я слухаю. Але сьогодні слухачем був ти. Може це спеціально мене сюди направили, зв'язок зіпсували, щоб я тобі виговорилась, реабілітувалась хоч трохи? Ти був моєю подушкою, тому й питаю: подушка – це вона. А він як? До речі, тебе не тягне до унітазу, одяг не мокрий?  

– Та начебто ні, – я помацав сорочку, непомітно понюхав її.  

– Ох ти ж і наговорила! – Усмішка розповзлася по моєму обличчю. – А я вже вуха розвісив, ледве не повірив в твої слова. Гарна з тебе казкарка. Кави ще долити?  

– Трішечки.  

– Ти пий, а я піду перевдягну сорочку – за день свою свіжість вона таки розгубила.  

***  

Коли через хвилину я повернувся  

до кухні, то мене зустрів лише напівпорожній кухлик з кавою, що вичахав на столі. Я швидко зазирнув до ванної кімнати, вибіг на сходи – нікого.  

Закрив вхідні двері; постояв трохи, прислухаючись до тиші на східцях; просидів деякий час на кухні, витріщившись на ще теплого кухлика; – Чортівня якась, – сказав потім сам собі, зайшов до кімнати та, як був одягнений, завалився на канапу.  

Останньою моєю думкою, перед тим як забутися уві сні, було:  

– І все таки, як буде подушка чоловічого роду?  

 

 

 

 

| 823 | 4.91 / 5 (голосов: 12) | 23:24 25.01.2017

Комментарии

Danekto19:56 30.03.2017
saltashaki, и вам спасибо))
Saltashaki06:54 30.03.2017
Мне было мало!!! Хочется продолжения! Невероятная история, спасибо вам!
Sdobin20:26 19.02.2017
danekto,
Рассказ очень понравилс! :)
По названию: в данном случае подушка это ведь от "по душам", а не от "под ухом"?
Danekto20:22 10.02.2017
petrov, спасибо
Petrov19:45 10.02.2017
Мне понравился рассказ! Лиричный, романтичный, милый, позитивный! Супер!
Mareng15:38 02.02.2017
Мне понравилось, очень интересно легко и со смыслом=)
Ivchenkosweta11:52 02.02.2017
danekto, у меня есть мужик.А было ещё больше.Я же вам уже рассказывала.Вообще, с чего вы взяли что мне нужен мужик.Может, я теперь по бабам прошвырнуться захочу.А про запахи...так я и не принюхиваюсь.Оно само несёт, даже целлофаном прикрытое.
Danekto11:30 02.02.2017
ivchenkosweta, вам мужика надо, чтобы ему спину царапать, а не вынюхивать в тырнете, что, где пахнет
Ivchenkosweta11:20 02.02.2017
danekto, да я вообще брежу.представляете,мне даже казаться начало, что на Украине люди умирают.Пока такие как вы мне пишут в личке, что Россия "аннексировала" у вас территорию.
Danekto10:58 02.02.2017
ivchenkosweta, у вас паранойя - мир проще))
Ivchenkosweta10:55 02.02.2017
danekto, всегда к вашим услугам.всегда пожалста.Ишь ты, какие мы вежливые!))Знала я таких.Нехорошие оказывались на поверку.Я даже в интернете чувствую нехорошие запахи.
Danekto10:48 02.02.2017
ivchenkosweta, Фея - нечисть (см. Википедию),
не смешно
фигня
будем)))
спасибо
Ivchenkosweta10:43 02.02.2017
А- и смыслу ноль.фигня какая-то.Феи- это кстати нечисть.
Ivchenkosweta10:42 02.02.2017
Дочитала.Не смешно ни на грамм.
Ivchenkosweta10:37 02.02.2017
Только начала читать, потом дошла до места, где девушка оказалась феей и дальше читать не стала слащавый бред.Переборчик у вас с ним.Да, и насчёт "все там будем".Многие уже достаточно пожили, верно?:3.Удалили-то чего, застеснялись?
Aftor17:16 31.01.2017
улыбнуло: был у меня много лет тому похожий случай во время моей командировки в Пермь в гостинице Турист:)))) Очень похоже, только вся ночь превратилась в сплошной оргазм:))))))))))))))))))
Danekto14:36 27.01.2017
kruzinshtein, Оо!.. если бы я знал((
Kruzinshtein14:34 27.01.2017
danekto, а где бы появилось?
Danekto14:30 27.01.2017
kruzinshtein, естественно... было бы ТО, здесь бы не появилось))
Kruzinshtein14:28 27.01.2017
взоржал...
но всё равно что-то не то
Danekto12:38 27.01.2017
lyu_sanna, еще один вариант? спасибо))
Lyu_sanna12:12 27.01.2017
Потрясающе!! Прочитала на одном дыхании!)

Кстати, по-итальянски "подушка" cuscino, что в транскрипции вполне себе созвучно с мужчиной)))
Danekto09:45 27.01.2017
Анонимный комментарий, Феи тоже не даром работают
Анонимный комментарий08:56 27.01.2017
Получила удовольствие от рассказа, спасибо! Пришла мысль, что психологи - это как раз такие феи, только платные :)
Annademyanova22:15 26.01.2017
danekto, если так можно сказать
Danekto22:14 26.01.2017
annademyanova, вы иногда тоже фея?
Annademyanova22:00 26.01.2017
danekto, иногда приходится
Danekto21:55 26.01.2017
annademyanova, а вы бы хотели быть подушкой?
спасибо
Annademyanova21:32 26.01.2017
Да, в жизни всем нужна такая подушка. Даже феям. Очень интересный рассказ, заставляет задуматься.
Zarangiz21:09 26.01.2017
Очень интересный рассказ!
Danekto04:43 26.01.2017
lana_ana, для начала пойдет))
спасибо!
Lana_ana02:21 26.01.2017
Очень понравился ваш рассказ. Предлагаю вариант ответа - подушник :))

Книги автора

Глюк 18+
Автор: Danekto
Рассказ / Фантастика Хоррор
Аннотация отсутствует
Теги: Глюк
14:19 27.02.2018 | 5 / 5 (голосов: 3)

Побажання
Автор: Danekto
Стихотворение / Другое
Аннотация отсутствует
Теги: кіт
21:06 25.02.2018 | 4.6 / 5 (голосов: 5)

Новорічна казка
Автор: Danekto
Рассказ / Сказка
Аннотация отсутствует
19:43 31.12.2017 | 5 / 5 (голосов: 5)

Котигорошко
Автор: Danekto
Рассказ / Сказка
написано для флешмобу - "Відома казка з точки зору лиходія"
18:55 24.12.2017 | 5 / 5 (голосов: 2)

Фея і Кіт. Частина друга.
Автор: Danekto
Повесть / Сказка
Аннотация отсутствует
20:08 04.12.2017 | 5 / 5 (голосов: 1)

***
Автор: Danekto
Стихотворение / Поэзия
Аннотация отсутствует
06:22 02.09.2017 | 5 / 5 (голосов: 2)

Чужая душа
Автор: Danekto
Повесть / Драматургия Проза
Аннотация отсутствует
15:03 31.03.2017 | 5 / 5 (голосов: 19)

Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.