Любовь моя, я вся перед тобою

Любовь моя! Я вся перед тобою,  

Бери меня с собой в твои цветные сны,  

Но не позволь мне сделаться рабою,  

Не обмани и крылья не сомни.  

Не допусти, чтоб свет сошёлся клином,  

Не усыпи все то, чем я живу  

И над дорогой светлой тополиной  

Даруй мне солнца вековую булаву.  

Не дай споткнуться и остановиться,  

Пусть не затихнет голос мой и стих,  

Иначе кости сдвинутся в гробницах  

Великих, гордых прадедов моих.  

Была у них любовь, как в наше время.  

И войны были, погибал народ.  

Рыдали женщины, хватали их за стремя,  

Но вот беда- увы, лишь до ворот.  

А там, а там... Жестокий рокот боя  

И звон мечей, прощальный зов весны...  

Моя любовь! Я вся перед тобою.  

Бери меня с собой в твои цветные сны.  

Текст оригинала стихотворения Лины Костенко:  

Моя любове! Я перед тобою.  

Бери мене в свої блаженні сни.  

Лиш не зроби слухняною рабою,  

не ошукай і крил не обітни!  

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,  

і не присни, для чого я живу.  

Даруй мені над шляхом тополиним  

важкого сонця древню булаву.  

Не дай мені заплутатись в дрібницях,  

не розміняй на спотички доріг,  

бо кості перевернуться в гробницях  

гірких і гордих прадідів моїх.  

І в них було кохання, як у мене,  

і від любові тьмарився їм світ.  

І їх жінки хапали за стремена,  

та що поробиш, — тільки до воріт.  

А там, а там... Жорстокий клекіт бою,  

і дзвін мечів до третьої весни...  

Моя любове! Я перед тобою.  

Бери мене в свої блаженні сни.