Ну як, відчуття холодить?

Ну як, відчуття холодить? Нагулялися, нажили цілий день й повернулися перевести дух: може навіть до нового ранку, хоча, впертості-ради – до вечірнього смерку заново у путь.  

Коли купляєте шампунь, коли миєте ним голову – нікому не спаде на думку згадувати про об’єкт своїх симпатій, коханих.  

А Я навіть за двох можу згадати, не хвалюся, що часто – але кожен четвертий раз буває.  

Наскільки ви вперті для себе? Наскільки ви зухвалі до самих себе і ваше внутрішнє таке: окей, уговорили, треба – так треба, я і сам збирався; а потім раді прикладеним до своїх застиглостей своїх сил: вони – діяти, зібратися, надумати і почати, обстоювати раптові рішення.  

Швейцарія, Німеччина, США, де-інде – де б вони всі не були, де б ви не були, а все сходиться в одній точці. Єдина точка, яка однакова для всіх і всього – присутність, хоча це тільки поверхневі задатки та мені завжди цього вистачало, а більш ґрунтовні осягнення – це справа подальшої еволюції сприйняття. Від точечності не сховаєшся, не з’їдеш, не порвеш, не розведешся, не відокремишся, не закриєшся, не переустановишся: будь-яка точка існує всюди і в усьому, сама найменша. І тому ми можемо бути всюди, в усьому, в усіх – буквально, з ким-завгодним, будь-коли; ніяка втома чи апатія, сприйняття, фізичні, хімічні і таїнств енні умові не завада. Я так подорожую. І кожному з вас це теж дано.  

Відкрито проговорю, що не завжди і не з усіма хочеться, більшість взагалі не згадується, коли думається про наступну ціль подорожі – стати і бути з ким-небудь поруч, точкою чи духовно-душевною проекцією. Останнє – це поки вища ціль, наміченого для себе прогресу моїх метафізичних експериментів-ігрищ.  

Втома. Все через пригнічесть та складнозчепленість одних причин з іншими. Тому не про кожного згадується, думається, хочеться переноситися до вас.  

Це не гірко і не жалко. Це данність нашого організму. Він потребує вітамінів та свіжого дихання, погляду, оживлення.  

Всіх люблю, обіймаю, тисну долонь, стою поруч, роблю вм’ятини в ваших місцях для сидіння, лежання, складання рук чи ніг.  

Фото-картина «хурделиця» – викликала та сприяла написанню цього тексту. І писалося приємно, легко.  

Під альбом «The World Needs A Hero», 2001 року. Він в багато чому викликає спогади про подібні заметілі