раніше виходило, а тепер не заходить

Раніше, коли Я шастав, шукав підробітки, ходив то на один фестиваль то на другі музичні та поетичні посиденьки, концерти і не тільки: завжди щось знаходив, здобував;  

чи холодильник для своєї комнати в образі – даром, чи познайомлюсь з дівчиною чи компанією хорошою, чи проведу вечір в приємній та сухій обстановці з новими враженнями, як мінімум: куди ходжу, того потребую і насолоджуюся.  

А зараз – так собі: то скажений огірок здибаю, то гілку приберу, то 10, чи 2 грн, чи скількись, монету знайду, до нагуляюся до отвалу і зудінню в за-де – і все, нуль.  

Думаєте, мало ходжу, виходжу в люди? – та ні.  

Вродливий, гармонійно і в стилі, в основному одягнений, вмію знайти підхід і не лізти нагло, не влізати, не втручуватися в спокій людини – але нуль. Немає тих.  

Можна подумати було б: що моя мрія – любити місто без людей справджується, але то не правда – замість нормальних, напівбайдужих та абстрагованих від тебе осіб, тепер довкола «повернуті» йобнуті на ТСН і від них, «агенти, Сміти» – які не дадуть радіти хмарам, погоді, квіточки, архітектурі, моментам – бо фоткати і ДИВИТЬСЯ – це в їх повернутих коробках – ах і ох «навєрно ти диверсант»  

Не сильно жаліюся, але і не сильно це радує, зовсім.  

Тепер, з самого 2022го – насолоджуюся моментами Очима, просто дивлюся. А воно все ж забудеться, все і повністю.  

Сила фото – що картинки з твоїх очей зберігаються і порухи твого бачення, навколишності зберігаються в відео.  

Спробую, сміху ради й експерименту – виставити свої малюнки, роздрук на блошиному ринку Сум.  

Хочеться подивитися на реакції, навіть матірні.  

В інеті маю наваіть окремий сайт – де в основному школярі та сволочі, нелюди обкладають чи мінусують. І це – моя норма адекватності там. Звісно, є й нормальні, 1% від 100.  

Зате всі їх злості вчать мене правильно реагувати і не «піниться» від струсу. А Я і не пінюсь  

А реальні – напевно надто байдужі.  

Я не С. Далі, і малювати навіть не вмію. Просто самовиражаюся і Пробую.  

І те що Я пробую – значить, те, що я не в ступорі своїх острахів – не вмію малювати.