Побажання на сходах

Побажання на сходах  

А Я помню, помню, що зустрів тебе в вівторок.  

Вперше, з тих пам’ятних подій і нашої міцної нетривалої дружби.  

4 вересня, самий-самий початок навчального року, першого семестру першого курсу 2007-го року.  

Мене тоді несло в потоці однокурсників із етажа на етаж, щоби вийти з одного кабінету – і зайти в іншу аудиторію.  

І спускаючись, я раптом зустрів тебе, між 3-м та 2-им поверхами сходів.  

Та ж сама, лише в потоці власних навчальних справ.  

Я знав, що ти вчишся тут, вже давно вчишся. А Я тільки почав – 4 вересня – всього лише, тим більше навчальний тиждень почався з понеділка. Все уготоване ще попереду.  

«…перші пів года тобі буде важко, дуже важко. Ти держися! Успіхів тобі! » – завдяки цим словам-настанові, Я втримався в самі адські пів року, пам'ятав про правду – «буде важко» й адаптувався трохи легше, аніж було би – «налєгкє», вітряно ступаючи в не-перспективне нікуди.  

З тих пір, постійно дякував і був вдячний тобі в думках за ті короткі фрази побажань та попереджень, Моя Святине.  

Зіронька була права. Цікаво, а що такого надважкого, окрім начальних справ, ставалося в її житті, в період навчання?  

Як ви можете фантазувати про мої перші пів року і більше, а дехто – і згадати сухі факти, так і Я – про Її душевні пригоди через зовнішні обставини в перші роки навчання.  

2024-09-01