Вірні Друзі

Сьогодні хмарно.  

Мабуть знову дощитиме.  

А собака знову сидітиме.  

І чекатиме свого хлопчика.  

Чому так завжди буває?  

Сьогодні, коли я йшла в натовпі, люди були байдужими до братів наших менших.  

В кожному провулку собака, худа, голодна, очі сповнені сумом, страхом.  

Але більш за все тварини бояться браконьєрів.  

Чому так завжди буває?  

Чому в людях так багато жорстокості, байдужості, заздрості?  

Але давайте повернемось до собаки.  

Собака була чорна.  

З білими лапками.  

Вушками.  

Вона була зовсім не схожа на інших.  

Ніколи не просила їжі.  

Навіть коли була голодна.  

Завжди була весела.  

Не ображала котів.  

Коли було сонячно, вона гралася з хлопчиком.  

Але в цей день хлопчика не було.  

Батько не пустив його на вулицю.  

Хвилювався за його здоров'я.  

Батько любив сина, але не любив Біма (собаку).  

Коли батько пішов на роботу, хлопчик опинився сам у замкненому будинку, і його друг Бім теж був сам.  

Двоє самотніх, але таких чутливих.  

Коли вдарив грім, Бім злякався, адже він дуже боявся грози.  

Повз нього проходили люди, спішили, тікали від дощу, а собака тремтіла і плакала.  

І ось біля неї хтось зупинився.  

Схопив її і поніс до машини.  

А хлопчик у цей час самотньо сидів у замкненому будинку.  

Сидів і плакав.  

Йому було боляче, коли він уявляв очі Біма.  

І ось двері відчинилися, і зайшов батько, мокрий, втомлений, а за спиною в нього щось ховалося.  

Батько підійшов до сина і вийняв з-за спини Біма, мокрого, тремтячого, але такого щасливого.  

Оце і є справжнє щастя.  

Коли ти не один, і коли тебе розуміють.