Сова кличе

Сова кличе  

Тиша вечору в сутінковому лісі. Порхає вітер, холодить: то в пазуху нирне, то під сорочку протягом опередить – віщує холодний вечір  

Коники й шелести закинутого лугу ковтають тіні втомлених дерев  

Знову: Пугу, Угу-гу, у-у, Угу-гу-гу, угу-гу-гу, ууу!  

Сова Пугача наклика.  

Лисиці готуються до полювання, гострять вуха, чистять вуса, ворожать хвостами.  

В якусь мить, численні мурашники наче завмирають, припиняється запах їхньої кислоти.  

Перший при-осінній туман, клубиться парою між делікатними кущиками трави і палих до ґрунту чагарників.  

Зграї комах, живими зграями, як одне ціле, дихають і видихають, крокуючи все ближче до своїх кочівників-сховків  

Іноді, забави ради, над вухом пролетить верткий кажан – і вже метрів за 7 від себе, можна почути переможний «клац! » – здобич піймана. І так – допоки-допоки. І от, знову чути їх легкі і вельми делікатні писки. Звірята бавляться й вечеряють.  

Сови, захід сонця чи хмурі сутінки, близький ліс, розлогі місця, кажани, останні звуки від різних осель, затихаючі на ніч хазяйства, від раптових запахів готовленої різного роду вечері відволікають численні звуки десь поблизу пробігаючи мишей, іноді чути ледь стримуваний ними писк. Ну і їжаки, їх рух, на слух – як живий валик, суне і розсуває все що біля нього, дає знати, що Вони прийшли, йдуть, і чим ближче підходить – тим виразніше чути його сопіння, фиркання, «хропіння», гудіння його дихання.  

О, живий Валик йде, суне, біжить – голки такі красиві.  

Якщо їжак старий – то це звуки не валика, а жорсткої щітки. От такого вже мало чим здивуєш. Але вони більше потребують уваги до себе, вік як не як.