Дріа

Дріади  

Дух лісу. Куди він іде, куди піднімається, де осідає; священні барвінкові пролежні, ясні острівці із беріз, кущисті нарослі Ліщини, одичавілі сім'ї дубків; болотистості, обвали, пагорби, рівчаки, глинові відкритості, залежі завалів й трухлявина;  

Духам землі, дерев і води. Вся ця простягненість рухів, свавілля вправності м'язів, продорглість відчувати по тілу, листя й трава гортає волосся, масують голову груддя землі й її випини, прохолодність дерну та до наших улоговин; очима без скалок вбачати колоди й сучки, прогалини та поворотів вигини, дихати мурашиним клеєм, смакувати деревний клей, перебирати ніжність наявних грибів, втягувати та виляти, свавільно трясти тазом, вдиханням-видиханням грудьми,  

танці свободи серед вільної природи як є, прирученість дикості  

Ми ходили по хащах й знаходили там бездоганність  

Ми сиділи в балках, в урвищах і були залишені з ними на один, з цими.  

Ми йшли між колоссям по полю, пропускаючи колосся через нас і колосся терло нас по межі дозволених відкритостей й пропускало нас  

Ти була наче русалія степова, юна в сорочку ледь видиму одягнена – так ти описувала себе.  

А мене ти описувала словами – без нічого, майже відсутній, на відстані простягнених рук  

Ми під деревами, ми сиділи на сухій корі і нам затишно співали бажані мотиви очі, погляди зустрічні навзаєм і, щоби збити жар цих пісень – ми складали чи згадували вірші і ті місця де вже бували,  

що там робили, як там перебували.  

Природа з природою на природі.  

В дусі лісу, води і землі, разом із духом місцевості та його неба.  

Дріади..03-25