Stranger in Sofia

2013-ий, червень. Поїхав замовляти закордонний паспорт. Встав рано-вранці та вийшов – щоби попуткою доїхати в Суми. І виїхав! В 7 ранку мене взяв добрий літній чоловік на Таврії. Це була сама прекрасна поїздка, саме прекрасне авто, самий людяний водій.  

Так рано, до цього, Я іще не виїжджав на Суми, щоб автостопом.  

Всю дорогу добрий чоловік розповідав про свій прекрасний бортовий комп'ютер, а також ми багато говорили про чай, чаї зі свого саду. Як цей Чоловік збирає листочки яблуні, малини, смородини та інших культур, сушить і складає в спеціальні пластмасові баночки – тари, їх можна окремо придбати. В свою чергу, погоджуючися з його чайною діяльністю та повністю підтримуючи, навіть перебуваючи в захваті від неї, від себе, Я розповів про свій досвід вироблення домашньої кави, кавового напою з оточуючої нас природи: про натуральний цикорій і чай з нього і про каву з дубу, а точніше – зерен жолудя. Добрий Чоловік тут же підтримав цю мою діяльність і поділився своїм досвідом та знаннями. Це мене приємно вразило. Виявляється, що Я не один такий, хто займається домашніми кавовим виробами.  

Чоловік добавив, що "кава" з гарбуза – виходить взагалі неймовірною ароматною та смачною і що дуже чудово обробляється в каву – морква.  

Між іншим, пан Водій, на моє запитання: звідки він виїхав оце, з самим простим виразом обличчя, навіть з радістю та енергійно сказав – що з Закарпаття, з Ночівлею в Київі.  

Каже: на Полтавщині його зупинили автоінспектори і як же вони дивувалися тактовності дій водія та авто. На всі їх питання та потенційні питання були відповіді з готовими варіантами додаткових коментарів.  

(Міліція) – Шо, оце він може все?  

(пан Водій) – Все може  

(Міліція) – А розкажіть?  

(пан Водій) – Температуру ззовні, Температуру всередині салону, швидкість проїзджаючого траспорту, власну швидкість їзди, регуляція та рекомендація дозволеної швидкості, вагу авто, силу накачаності шин, інспекційні детектори-на дорогах і трози всяке друге. Тільки по черзі.  

(Міліція) – Ого, перший раз таке бачу і оце воно? – тицяє пальцем в коробочку під кермом, на яку постійно демонстративно показував її власник  

(пан Водій) – Воно саме!  

(Міліція) – Ну то з богом! Тільки, краще не тільки довіряти, а й провіряти, свій досвід важливіше, правда ж?  

(пан Водій) – Звісно! Дякую Хлопці!  

Приїхали – попрощалися.  

Чергу Я зайняв не першим, а може 10-тим.  

Та по ходу діла щось із чимось не склалося: бюрократія та нонсенси очередища плюс накладки власних дум про потребу в паспорті – знівелювали всяке бажання втикати там і чогось дивитися на всіх цих ханжових осіб. Я не з ними. Тому Взяв – і пішов подалі від них всіх.  

Так в мене і не має, і не було закордонного паспорту.  

Так Я і не поїхав в Болгарію до свого інтернет-друга, славного Веселіна. А збирався там залишитися і жити, поки не припре чи щось інше.  

Чи жаль за це? За паспорт – ні, за Болгарію – всякий жаль був знівельований подальшим укладом та обставинами свого життя, а потім вона, поїздка, втратила смисли, а потім і помисли, залишивши по собі лише ці словесні оголошення.  

Щож, Володимир чистий від цього жалю. Цей асфальт оминув мою морду.  

2022-11-23