Світ

Світ тихо собі стояв, шелестів, капотів, лився, гриз, плив, летів, бризкав – існував мовчки.  

Попри всі чутки та антиталмуди по зурочченням, сквернам та нечистим практицизмам, Світ залишався собою. Нема людей – немає всіх тих нечистот, брудних шумів, осквернень місць своєю присутністю.  

Світ не хвилює наші світлості чи зрілості звершень, не хвилює наша людськість чи тваринна сутність, не хвилюють шаманські і відьмацькі практики, не хвилюють розмови та замовляння.  

Світ, він Свій. Король-Блазень, Магнат-Безхатько, Повнотілий в Байдужості, до Байдужості простацький.  

НадДревній з допитливістю й очима 8 річної дитини, тактовністю 14-річного кота.  

Кожен з нас – теж є Цей Світ. Що ж, це так: в нас убуває, прибуває і щезає, в нас і нас, наших.  

Всяка тяга до, тягучість до уповільнення, смакування та переливи людським, щасним до нещасного – це лише факторність.  

Лише палочки для побудови букв, які, скільки б їх не було і про що – прийшли з пустоти і в ній залишаться.  

Що ж тоді є наповненням, яке залишиться?  

Тривалість.  

Тривалість – це магніт, це зосередження, Тривалість – після і Тривалість до, без і при.