Мемуари

"Мемуари"  

97-річний Петро Миколайович надрукував у Microsoft Word останнє речення і поставив по центру великими літерами з нового рядка слово "КІНЕЦЬ".  

—Ось і все подумав з сумом Петро Миколайович, знімаючи окуляри і втомлено потираючи перенісся.  

Все моє довге життя від навчання у сільській школі та участі у партизанському загоні Червоної армії до виходу на пенсію у шістдесят років після тридцяти семи років роботи на Харківському тракторному заводі вмістилося рівно у триста п'ятдесят аркушів паперу формату А4.  

—Тепер буде що правнукам почитати про моє непросте життя подумав він.  

Петро Миколайович роздрукував на принтері свої мемуари, акуратно склав надруковані аркуші в папку для паперу і вимкнув комп'ютер.  

Петро Миколайович вирішив одягнутися і піти прогулятися вулицею та дорогою зайти до свого онука Олега і віддати йому папку з мемуарами для правнуків.  

—Хай правнуки читають і набираються розуму подумав він.  

Подивившись на термометр, що висів на вікні і показував п'ятнадцять градусів тепла Петро Миколайович став неквапливо одягатися на вулицю.  

Через півгодини одягнений у сині джинси і сіре вовняне пальто з коричневим фетровим капелюхом на голові, він вийшов з під'їзду будинку з папкою під пахвою і постукуючи по тротуару саморобною дерев'яною тростиною пішов у гості до свого онука Олега, який жив неподалік в панельній дев'ятиповерхівці.  

Коли Петро Миколайович неквапливо переходив дорогу на зелене світло біля "Dream Town" неподалік метро Мінська, його на швидкості збив водій білого автомобіля Hyundai Sonata з польськими номерами і боягузливо втік з місця події, не надавши йому медичної допомоги.  

Молоді хлопець з дівчиною які виходили з "Dream Town", що стали мимовільними свідками дтп, підбігли до Петра Миколайовича, який нерухомо лежав на дорозі у калюжі крові, щоб надати йому першу медичну допомогу. Біля лежачого в калюжі власної крові Петра Миколайовича почав збиратися натовп допитливих роззяв. Група 14-ти річних підлітків в пуховиках і джинсах дістала з кишень мобільні телефони і почала знімати лежачого в калюжі крові помираючого Петра Миколайовича щоб викласти потім відео в мережі "Тік-ток" і отримати лайки від підписників. Якийсь хлопець в чорній шкіряній куртці і синіх джинсах нахилившись підібрав з дороги папку з мемуарами Петра Миколайовича і швидко пішов геть.  

—Тут біля "Dream Town" за адресою проспект Оболонський 1-б неподалік метро Мінська діда збила машина, — голосно кричала стоячи поряд з Петром Миколайовичем дівчина в червоній поліестеровій куртці викликаючи швидку допомогу по мобільному телефону.  

Молодий хлопець у чорному вовняному пальті нахилився над Петром Миколайовичем, щоб надати йому першу медичну допомогу до приїзду швидкої допомоги.  

—Мему... сказав йому Петро Миколайович.  

— Що ви кажете?, — перепитав у нього молодий хлопець в чорному вовняному пальті.  

—Папка з мемуарами... віддайте її Олегу... ледве ворушачи закривавленими губами, — відповів йому Петро Миколайович і помер.  

—Насте, викликай поліцію голосно закричав хлопець в чорному вовняному пальті дівчині в червоній поліестеровій куртці.  

—А що з дідом Сергію?  

—Він щойно помер.  

—А що він тобі сказав?  

—Він був не в собі від больового шоку і ніс якійсь нісенітниці.  

—Казав мені дивні речі про якусь папку з мемуарами, яку треба комусь віддати.  

—А де ця папка?  

—Я її Сергію, не бачу.  

—Та Насте, хрін з цією папкою.  

— "Забий" на неї.  

—Насте, поліцію давай швидше викликай.  

Кінець