Мої слова

Я обожнюю свої слова, свої любимі вживані.  

Ну як обожнюю: коли говорю як хочу, як лягло здавно, в моїх місцях, вдома і як самому звиклося  

Коли кажеш як кажеться – здається, слова самі пливуть, просяться.  

Вимова по прихоті і по-звичному наче несе спокій, заспокоює, не хвтилює  

Ні на право, ні на ліво Я ними не кидаюся.  

Ще з 7-го класу став розуміти міру, чистити свою мову, старатися.  

Аби-чим займалася голова, в думках – аби гудіння думок було монотонним.  

Тож, в свій час вони зв'являються і ллються, заспокоюючи і ставлячи все на місця  

Інша справа – вміння висловлювати думки вголос, особливо щось несподіване чи таке, що може бути прийняте в штики, або мені так кажеться. Тут і тремтиш, і ціпенієш, і серце калатає і тремтиш – через хвилювання, і погода також наче відіграє важливу роль, а вона відіграє.  

Та коли приходить час говорити важливості в хід йдуть рідні та звичні собі слова.  

Як самий кращий засіб – щоби тримати себе в нормі глузду, ясності, серйозності.  

А от коли починаєш бесідувати про різні серйозності, заумності чи загальності: часто вживаєш, бува, слова-вставки, які одразу роюлять твій образ ученим, научним.  

Поки писав цю замітку, не прийшлося нічого такого вжити, сказати. На все свій час, місце і потреба.  

Ваш Шеврон