Суд

8 Суд (сон охоронця)  

Це сталось в ніч суботи  

В атракціоні страшних таємниць і мук  

Тоді не мій був час роботи,  

Але я заснув і побачив суд.  

Судили того хто мене лякав часто  

А я за свідка виступав,  

Хоч вирок і без свідків був ясний,  

Та кожен своє слово мав…  

Частина 1 Дивні свідки  

Їх там багато назбиралось,  

Оскільки час не йшов, а я неначе досі спав  

То мої очі всіх пороздивлялись,  

Я з цього сну усіх запам’ятав.  

Тож перший свідок – Фредді Золотий  

Весняний Бонні був його найкращій друг.  

Сам Фредді був поламаний й старий,  

Та все ж прийшов на суд.  

Він нарікав на те що друга втратив,  

Що саме обвинувачуваний його убив  

«Хоч справедливо покарали його за зраду,  

Та попередній вирок голден Бонні погубив! »  

Ще п’ятеро як діти гомоніли,  

Вони були зовсім новими,  

Лиш кілька років в піцерії працювали,  

А потім їх взяли і розібрали.  

Малюк із кулькою казав що Боні ще живий,  

Що він давно хотів зустрітися із ним,  

Але той кого Боні в себе заточив  

Все далі й далі від малого відводив.  

Бонні ( який був іграшковий) нічого не сказав,  

Та було видно що за золотим він сумував.  

А іграшковому Фредді взагалі було байдуже,  

І вирок не турбував його дуже.  

« Він мені сотні концертів зірвав! »  

Це все що Фредді у суді сказав.  

Наступна була Чіка іграшкова,  

Ні дзьоба, ні очей у неї не було,  

Вона плакала знову і знову,  

Хоч я далеко сидів мені не по собі було.  

«Він знерухомлював постійно нас,  

Міняючи наші програми,  

До речі він сюди нас і запхав,  

І ми гнили в костюмах цих роками! »  

1А що казала Мангл я не розібрав,  

Давно їй голос діти поламали,  

Та все ж суддя щось в книгу записав  

Мене це все ще більше налякало.  

Були тут й тіні глухі і німі,  

Вони давно вже не виходили з пітьми  

Тож я лиш по середині слухання помітив  

Присяжних через їх очі світлі  

Що наче мою душу наскрізь просвердлили  

За всі гріхи малі й великі покарали.  

І от до зали увійшли вони  

Я впізнав їх з газет 87 ого року  

Хоч часу сліди були на них.  

Я так злякався що не міг ступити й кроку.  

Спочатку Фоксі говорив:  

«За що він нас із Мангл не любив?  

Коли полагоджений був ще пам’ятаю  

Багато наших запчастин розбив.  

Чому він це зробив? Скажіть! Я знати право маю! »  

«Він все життя і не життя нам попсував»  

До всього іншого Фредді додав.  

«Тридцятирічного ув’язнення йому було мало! »  

Ображена Чіка сказала.  

«Він кожного з моїх братів зганьбив! »  

Зі злості Бонні голосив.  

Частина 2 Історія тридцятирІчноЇ давнини  

Маріонетка тут була суддею,  

Та вирок оголошувать не сміла  

Цей суд проходив за життєвою межею,  

Тому тут не як у нас, по совісті судили.  

Тож книгу розгорнули й нагадали  

«Коли ще наша піцерія не була у моді  

Ти з засновником уклав угоду:  

На будівництво гроші дав,  

Але якби піцерія розорилась  

Він все майно тобі б віддав.  

І ти приклав чи малі сили  

Щоб зруйнувати наш любий дім,  

Та «Фасбер піца» працювала й процвітала,  

Рожевий хлопець допомагав у тім  

Багато ви тоді вбивали.  

По справедливості продовжила життя  

Кожній дитині бо їх доля ще не почалася.  

Тобі ж плювати на закон буття,  

Раніше часу їх життя забрав ти!  

І хоч вони продовжували жити,  

Життю спокійно могли радіти,  

Надалі ти їм дошкуляв,  

Ламав, ховав, програмував.  

Чи мало було тобі вбивства?  

Та ти ще більше поглумився,  

Пішов охоронцем працювати,  

Продовжував репутацію псувати,  

Частина 3 найжахливіший злочин  

І вже збирались книгу закривати,  

Та Голден Фредді їх призупинив,  

Насмілився історію розказати  

Якої ще не чув світ.  

« Мене тут знають всі, герой найдавніший,  

Ви мене не впізнали? Я ваш фан найбільший!  

Ви мої друзі і захисники,  

Заснути допомагали,  

Але він усе змінив  

Ви до смерті мене налякали!  

Правда це не ваша вина  

Що в мене постійно болить голова  

Без мозку частини довго жити не міг  

Від болю занедужав у лікарню ліг,  

Не судилося мені вже встати,  

Вони були змушені мене забрати,  

Свідомість не може бути одна на двоїх,  

Тож хтось мав померти правила однакові для всіх.  

Я сам був порушником, отримав покарання,  

Можу розділити твої страждання.  

Та повторно на злочин не пішов  

Зрозумів вирок, виніс урок.  

Тебе ж навіть вирок не здатен провчити,  

Час із усім цим покінчити!  

У стражданнях своїх ти сам винен,  

Не бачу я тут чужої провини,  

Усі ми померли від твоєї руки,  

Мені відкусили півголови!  

Вони у муках страшних сконали,  

За це тобі тридцять років дали,  

Від правосуддя людей можна втекти,  

Та ми все одно зможемо тебе знайти,  

Ви вже достатньо почули суддя,  

Виносити вирок пора! »  

Частина 4 розповідь самого Спрінгтрапа  

Перш ніж винести вирок  

Винуватця треба почути,  

Можливо він урок виніс  

Перенісши страшні муки.  

Голос був таким наче він досі помирав,  

А золотий Бонні його перебивав.  

«Я визнаю свою вину,  

Пробачення у вас прошу,  

Благаю, муки припиніть  

Із костюма відпустіть! :%:»№%;;  

Він бреше, не слухайте вбивці слова,  

І крихти правди у них нема!  

Не випускав його тридцять років,  

Весь зносився та про це потім,  

Як випустите з обіймів смерті  

Даремна буде моя жертва! №! »;%:  

Ці схеми задовго моєю кров’ю живились,  

Механізм зламався, думки розвалились,  

Не слухайте Бонні мене відпустіть,  

Більше не можу тут сидіть!  

Кожна секунда і кожен рух – біль  

Спогади неначе на рану сіль! №»;  

Я його думки наскрізь бачу,  

Він усе бреше, йому ніхто не пробачить!  

Плач і благання не зможуть звільнити,  

Твоє слово не здатне нічого змінити,  

Будеш довіку у костюмі гнити! »  

Неначе задумався трохи суддя,  

А потім промовив такі слова:  

«Оскільки ніхто не вступився за нього,  

Буде покараний він суворо! »  

З останніх сил на мене вказав  

«Цей свідок не слова не сказав! »  

Частина 5 Свідчення охоронця  

Давно я хотів сказати про те,  

Як сильно Спрінгтрап мене дістає  

Та все ж я людина і серце маю,  

Тож ось що суді розповідаю:  

Він постійно допомоги просив,  

Запис з телефону зорієнтуватися допоміг,  

Достатньо страждань звільніть його,  

Крім вас не допоможе ніхто.  

Хіба ви кращі якщо над ним так само знущались?!»  

Всі вони засміялись.  

Суддя дозволив Спрінгтрапа звільнити,  

Цю роботу доручили Чіці.  

Усі розлетілись,  

Лиш ми троє лишились...