Мешкав фермер у селі
Мав корову й дві свині,
Молодий був і завзятий,
На додачу ще й пихатий.
Та не міг Василь обрати
Дівчину собі до смаку.
Та руда, а та дурна,
В тієї мати дуже зла,
Та прикраси вічно просить,
А оця з поганим носом,
Ну і як тут обирати?
Треба краще щось шукати!
Жартують на селі дівчата:
« Не зможеш собі відшукати
Дівчину гарну до смаку! »
А Василь їм:
« А от і знайду! »
І знайшов на свою біду.
Зустрів Вася серед ночі
Дівчину в якої очі
Наче вогники палали,
Голос гарний вона мала.
Одразу Вася закохався,
Та у коханні їй зізнався.
Незнайомка посміхнулась,
Білу ручку простягнула
Та і каже:
«В понеділок
Ходімо разом по барвінок,
Щоб я волосся розчесала,
Й у коси квіти повплітала. »
Василь погодився на те,
Хоча барвінок той росте
Лиш на городі в баби Наді
Вона гостям не буде рада.
Город від лиха береже,
Неначе срібло стереже.
Хоробрим дітям-відчайдухам
Добряче нам’яла вуха,
Та Васю не злякало це.
Тож щойно сонечко зійшло
Пішов Василько на город,
Щоб з милою квітки збирати
І у волосся їй вплітати.
Але красуня не прийшла,
Мабуть в тіні відпочива.
Та не схотів Вася чекати,
Сам квіти вирішив зірвати,
Та як попреться по городу
Перевернув у відрах воду,
Затоптав всі помідори,
Багнюки розлилося море
Усю розсаду позмивало
І під багнюку поховало.
Нарвав Вася квітів та й радий,
Аж тут приходить баба Надя.
Як зареве, як закричить
Та як сапачкою вгатить!
І полетів Василь додолу,
Звалився прямо в купу гною,
А бабка сапкою мотає
З городу гада проганяє.
Біжить Івась вкритий багном
Сміється з нього все село.
На те уваги не звертає,
В руках барвінок він тримає
І любій дівчині несе,
Аж ось вона на зустріч йде.
« Ти вибач вчасно не прийшла,
Але барвінок бачу я,
Мабуть без мене ти пішов,
Силач, справжнісінький герой!
За це я завтра у вівторок,
Не десь під тином, а при всіх
Тебе поцілую аж цілих сорок,
Аж цілих сорок солодких разів,
Коло зали суду на заздрість усім! »
Коли слова ті доказала
Із рук його барвінок взяла,
Та й далі собі пішла,
Самого лишила Івася.
А він до дому йде щасливий
« Ну хіба вона не диво? »
В самого себе він питає
І сам собі відповідає:
« Дивитися на неї мило,
Неначе світло душу огортає,
І серце моє зігріває! ».
Прийшов Василь в свою халупу,
Готується до поцілунків.
Із тіла бруд увесь змиває,
Щасливий спати лягає.
А в ранці вдяг костюм парадний,
Та і пішов до суду зали
Щоб здобувати мажора славу.
З самого ранку він чекав,
Неначе дурень там стояв
Людей довкола звеселяв.
На вечір принижений і злий
До дому поспішав мерщій.
Усі хто повз проходив казали:
« Дурнішого за Васю ще не відшукали,
Ходить у бруді себе соромить,
А дівка його навколо пальця водить! »
Червоний від сорому до дому прийшов,
Записку на порозі знайшов:
«Вася, любий, прийти дуже хотіла
Але вранці я захворіла.
У ніч з вівторка на середу
Підімо разом по череду,
Не можу я дочекатися дня,
Нажаль мені йти вже пора.
Через хворобу не можу чекати,
Тож змушена листа написати. »
Знову засліпило його кохання,
Забув Василь про події останні.
Худобу пасти пішов
Мав багато часу
Щоб помріяти про свою любов.
Окрилений мрією до лісу побіг,
Прямісінько в чагарники забіг.
Та там його ніхто не чекав,
Тож сам Василь череду збирав.
Усю одежу на собі порвав
Для хворої не шкода було,
А люди знову бачили його.
Спочатку як лішого лякались,
А все зрозумівши знову сміялись.
« Парубок зовсім втратив глузд,
Кохання то страшний недуг! ».
Зібравши череду до хатини побіг,
Із неї чай заварив.
Хвора кохана одразу прийшла,
Разом з Васею чай попила.
« Хворобу наче рукою зняло,
Твоє лікування допомогло.
Ось тобі дяка: у четвер
Піду з тобою на концерт.
На цей раз точно прийду,
Тебе мій коханий не підведу! »
Гостя пішла, Вася ліг спати
А з ранку почав концерту чекати.
І справді зустріла його незнайомка.
« До речі, Василій, мене звуть Солоха! »
До галявини його провела
Разом з Васею горілку пила…
Далі усе було як у тумані,
Та в ранці люди сміялись.
« Ти вчора був п’яний, Смереку співав! »
Кожний зустрічний Васі казав.
Вже не від горілки, від сорому червонів,
На жарти сусідів не було чим відповісти.
«Зрештою всі вони були праві,
Ось до чого доводять ці баби!
Треба Солосі усе розказати,
Більше не буду за нею впадати! »
Та тільки до неї він підійшов
Дар мови втратив знов.
А вона йому каже:
« Чудова п’ятниця, ати такий червоний
Ходім до криниці! »
Нічого у відповідь не сказав,
Лише головою закивав.
За Солохою попрямував,
Не побачив криницю і впав.
Хоча був день побачив зірки,
Кричав з глибини : « Кляті баби! »
Зрештою люди почули його,
З криниці витягли мокрого всього.
Знову підняли Васю на сміх:
« Дивіться куди цей дурень заліз! »
Лютий Василь до Солохи прийшов
« Ну все, минула моя любов! »
Сказав це їй, але не в обличчя,
Дивитись не міг на її миле личко.
« Але ти обіцяв що у суботу
Ми разом підемо на роботу! »
І справді, селяни змусили відробляти
На городі у баби Наді.
Та Солоха знов не прийшла,
Вася сам гній вигрібав.
Хотів було вже з роботи втекти,
Отримав лопатою по голові.
Мусив і далі борг відробляти,
А от Солохи не було на городі, тож вона могла не допомагати.
Ввечері вона сама прийшла до хати.
«Я маю дещо тобі сказати…
Хотіла почекати до неділі,
Але скажу зараз: Я хочу весілля! »
Забув Вася про звої образи,
На весілля зголосився одразу.
На наречену не дивився,
З старою каргою одружився,
Зрозумів це на свою біду
Лише коли відкинув фату.
У вечері прийшов до Солохи
« Відчини відьмо, я знаю ти вдома! »
Солоха і справді йому відчинила,
Але з порогу заголосила:
« Не відьма я зовсім, що ти верзеш
Де ти відьму зараз знайдеш?
І що я зробила? На картах гадала? »
– Ти моє серце розбила і вкрала!
– Якщо ти кажеш вірно
Виходить що всі ми жінки – відьми!
Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.