Закинутий лагерь

1994 рік. Літо.  

Ксюша вже збирає останню валізу. Раптом задзвонив телефон. На екрані фотографія Енн.  

–Ало, привіт Енн))Звичайно буду!!! Я вже скоро. Бувай!.--Ксенія кинула трубку і пішла на перший поверх в залу.  

–Мамо, я все. Де тато?  

–Тато вже в гаражі. Сонечко, обережно там! Не сумуй! Своїй банді привіт--Хихикнула мама та пішла проводжати доньку в лагерь  

–Звичайно, я вже туди 7 раз їду. --На ходу каже дівчина  

–Ксюша, швидше! --Гукає тато  

Вони вирушили. Всю дорогу Ксюша провіряла на скільки добре вона па'мятає імена банди.  

–Я, Артьом, Діана, Енн, Саша, Даня, Міша, Паша. З Артьомом я познойомилась ще в дит садку. А з остальними в лагері. Ми всі близькі і рідні люди))  

Вони приїхали. Ксюша вже відкриває двері машини, але тато її зупинив.  

–Зачекай, дай я припаркуюсь.  

–Навіщо?  

–Допомогти тобі валізи до кімнати донести--Здивовано відповів тато, але потім в вікні побачив її найкращих друзів-Ммммм, я зрозумів, ну що ж самі дістанете?  

–Звичайно:)Бувай  

Підлітки дістали валізи і потащили в кімнату.  

–Бліііін, я така рада вас всіх знову бачити)))--Сказала Саша  

–Я тоже)))Оууу, Артьом, шо з тобой?  

–Еммм, шо? Ааа, та пусте, забудь  

–Точно? --Занепокоїлась Ксюха  

–Точно  

5 година дня. У банди та ще декількох груп був урок музики. (цитую Ксюшу) Раніше ми особливо з повагою ставились до уроку музики та до Раїси Таїсівни. Вона найкраще викладала музику. А ми та секундочку були рок-групою ''RokkiBanda''. Ми записали 14 пісень і 1 альбом. Згодна, як для ''дітей'' 14-16 років це дуууже багато, але якось так)Артем грав на гітарі, я, Діана і Енн були вокалом, Саша і Міша були барабашками:) а Даня і Паша були діджеями)))Дана пісня яку ми опрацьовували називалась ``Take Me Away``. Ми до неї дуже сильно готувались тому що на той момент було 4 червня а концерт в Сан-Франциско 2 вересня. Тим більше що 28 серпня ми виїжаємо....  

10 година вечора. Всі лягли спать. Мирно і спокійно. Але ранок виявився найгірший днем у житті юних підлітків, а найбільше постраждала морально Ксюша...  

(цитую Енн) Це було щось неймовірно жахливе... В ті моменти я ледве не задихалась від болі, нестерпно текучої болі, я вже взагалі боюсь уявить що в той час відчувала Ксюшка....Фууух, ладно, по порядку... Вранці ми всі помітили пропажу Артема... Господи, вспоминать боляче....Ми вийшли в хол, тому що саме там лежали в його шафці його речі, і хто знає, можливо пішов кудись... Але речі його лежали на місці а от Артем зник безслідно назавжди... Ні поліція ні детективи не знайшли тіло Артема... На даний момент 2003 рік і лагерь закинули через те що діти та вожаті казали що чули як хтось невидимий ходив по лагерю, а коли на уроці музики діти 10-15 років застали зрелище як гітара Артема яку після його зникнення навіть торкатись боялися почала сама дьоргати за струни лагерь закинули... Нам зараз по 23-25 років і ми перші 8 років навіть не знали що його покинули... Ми навіть під час горя не переставали спілкуватись. Також логічно що і концерт до якого ми готувались 4 роки довелось скасувати...  

Кінець первої глави  

Автор :Кузьменко Софія  

номер телефону :380635651941