На Дно до Метелика

Сьогодні, в межах 3-тіх півнів, приснився сон.  

Мені дали можливість спуститися в Маріанську Впадину, на глибину 11 тис метрів/11 км. Рідкісний дарунок і небезпечний, попри всі міри безпеки та технологій.  

Напередодні, спеціалісти по глибоководному пірнанню та вчені-океанологи здійснили експеримент: опустили в капсулі на дно Сімейну пару – щоби вона провела там добу. І Я бачив, як вони готувалися до входу в капсулу.  

Це була Метелик зі Своїм...  

І все це супроводжувалося гірким неприємним відчуттям, сірістю тугою.  

Мені дозволили навідати їх на дні – і цим провірити міжмодульні зв'язки капсули та батискафа. Все це під риском будь-чого. Звісно, Я прийняв це з розумінням. І Я бачив всю дорогу, коли опускався  

Вже майже на дні була полога ділянка з виступами, по якій вміло пропливши, мій батискаф дістався Їх Капсули.  

Зайшов до них і сприймав їх. Незвично. Видно, що на глибині 11 км під диким тиском в 300 бар, /3 тони на кв см. ~ (всі ці дані наводжу по приблизній пам'яті) в приміщені творяться дива: сприйняття та уява витісняють сталі обумовленості.  

В їх кімнаті-капсулі перебувало осіннє марево, як в кінці жовтня. Це були враження її Хлопця. В нього ця глибина викликала осінню меланхолію, настрій осені. Стіни були то окреслено чіткими, то наче щезали та ставали місцевістю тих простих осінніх пейзажів.  

Але впіймавши цю особливість ЦЬОГО місця, Я сприйняв їх розуміюче, С. теж це зрозумів одразу. Телепатії не відчувалося.  

А вона і не потрібна. Я і по життю ментально читаю людей, яких знаю чи дуже розумію. Тому, втомлений моральний вид хлопця відповідав настрою його стін. Ніколи не гадав, він може мати таку природну ніжність, поетичну стриманість. Так Я знаю і рахуюся з його чуттями прекрасного – і дай йому Боже!  

Вона. Вона, попри взаємне розуміння місць та обставин – зовсім не рахувалася з ними, не була під враженнями, її не колишили дива, небезпека. Адже треба було пробути іще близько 12 годин. А Я спустився лише на Одну.  

В Капсулі було два зручних маленьких ліжка-тапчани, застелених спальним комплектом та накритими покривалами. І Метелик то лежала, то сиділа, то знову крутилася на ліжках. Її крутило від нероздільності з Ним, з Цим місцем. Вона тут – лише заради пунктика, пропозиції, яку вона з Ним прийняли та скористалися. Не більше.  

А С. мучила ця осінь, яка проявилася якраз тут, один на один з нею і тепер – зі мною, відкрито перед всіма. І Я це знав до цього: хто кого більше любить, хто по кому більше тянеться та потребує, хто через що презирає і відторгає.  

С. лише дивився на мене і щось там скромно казав, слів не чув.  

А Метелик крутилася на дивилася на все це, на нас, в мої очі з інтригою, типу: "Ой, що Я про них не знаю, про нього та оцього!  

Але Вова завжди був таким, як ця осінь – а мій, розкис і якийсь тривожний. " – І знову з усмішкою зиркає на мене.  

Зауважу, що в сні її очі стали сірими, і волосся начебто сіре. Здається в розумі її теж сіріло. Так подіяло на неї і проявило себе ця бездонність. Відчувалося, що до "землі", дна капсули, тебе щось міцно притягує, просто так не впадеш. Почав чути звуки легкого шороху в механізмах, клацання, зсуву. "Краще піти звідси! "  

Подавши сигнал по пристосуванню, Я одразу був виведений в свій батискаф і бачив зворотню дорогу, яка стала в рази коротшою.  

І ось, мене вже вивели з суб-коридора між пірсом та поверхнею, де ходять люди. Ступаючи по землі, відчував, які зусилля треба було прикладати там на дні для ходьби. Звик відчувати ту силу тяжіння, сильнішу.  

Цей сон був довгий, глибокий, наповнений, дивовижний і зрозумілий. Я переказав основу, дещо упустивши, бо сни повні деталей із сумбурних дрібниць. Але основа сну – була злагодженим сюжетом, без хаосу в картинках.  

Рідко таке буває і Я ціню їх.  

Що дасть мені цей сон? Я пам’ятатиму його основи. Досвід – вау, але все інше мені знайоме, хіба що нагадало більше в «в красках»