На ринку в Румунії

"На ринку в Румунії"  

Коли моя покійна бабуся Любов Федорівна була молодою, то вона разом із чоловіком покійним дідусем Григорієм Юрійовичем їздила до Румунії. Вони приїхали з дітьми влітку в червні 1959 року з Росії до Румунії і зняли кімнату у самотньої жінки похилого віку на ім'я Богна. Господиня квартири Богна дала бабусі Любові Федорівні ключі від кімнати і пішла на кухню, щоб не заважати постояльцям своєю присутністю. Бабуся Любов Федорівна залишившись наодинці з чоловіком і дітьми розпакувала важкі дорожні валізи і акуратно розклала речі на полиці у шафу для одягу.  

Дідусь Григорій Юрійович з урочистим виглядом вручив їй свою зарплату та відпускні та попросив її сходити на ринок та купити щось з овочів для приготування обіду.  

Мій покійний дідусь Григорій Юрійович був військовим, інженером ескадрильї (по посаді це як авіаційний інженер), кавалером Ордену Слави, був у пошані, на доброму рахунку у начальства та отримував гарну зарплату.  

Взявши в нього гроші моя бабуся Любов Федорівна пішла на продуктовий ринок купити овочі для борщу.  

На її лихо вона зовсім не знала румунської мови. Півтори години Любов Федорівна ходила по продуктовому ринку оглядаючи асортимент красивих овочів і фруктів, що лежали гіркою на прилавках, і слухаючи гучні вигуки продавців, що енергійно зазивали покупців купити їх товар незнайомою їй мовою.  

Нарешті вона побачила неохайного вигляду мужика в брудному одязі, який продавав картоплю з мішка, що стояв під прилавком.  

Набравшись сміливості, вона підійшла до нього і запитала у нього російською мовою скільки коштує кілограм картоплі.  

—... Unsprezece швидко відповів він їй румунською мовою.  

—Скільки ще раз перепитала вона в нього.  

—Я ж вам сказав unsprezece швидко відповів їй мужик.  

—Зважте мені, будь-ласка, кілограм картоплі попросила його Любов Федорівна жестом показавши йому один палець і простягнувши йому сітку.  

Мужик швидким рухом руки набрав з мішка картоплю в сітку і кинув сітку з картоплею на шальки терезів.  

Поставивши кілограмову гирю, він забрав кілька зайвих картоплин і простяг сітку з картоплею Любові Федорівні.  

—Ось гроші сказала йому Любов Федорівна несміливо простягаючи йому всю пачку грошей, яку їй дав чоловік Григорій Юрійович.  

Любов Федорівна наївно думала, що мужик забере з пачки частину грошей за картоплю, а решту грошей поверне їй назад, але він нахабно вихопив у неї з руки всю пачку грошей і швидко сховав її в кишеню брудних штанів.  

—А-а-а-а здачу несміливо запитала вона у мужика.  

—Ви мені не дали здачу.  

—Ce predarea banilor?  

—Pleacă de aici femeie.  

Ошелешена від ситуації, що у неї забрали всі гроші і її грубо проганяють Любов Федорівна взяла сітку з картоплею і гірко плачучи пішла додому.  

Повернувшись на квартиру до господині Богни, вона застала там свого чоловіка Григорія Юрійовича, який весело розмовляв на кухні біля плити з господинею Богною румунською мовою.  

—Ну ти була на ринку запитав у неї весело Григорій Юрійович.  

—Була відповіла йому Любов Федорівна.  

—І що ти купила на обід із цікавістю запитав він у Любові Федорівни.  

—Кілограм картоплі відповіла йому Любов Федорівна і розплакалася.  

—А чому ти не купила моркви, цибулі, буряку, кропу для приготування борщу на обід?  

—Бо у мене на ринку забрали всі гроші.  

Почувши це господиня квартири Богна здивовано сплеснула руками.  

—Хто забрав?  

—Продавець картоплі.  

—Як це відбулося?  

Витираючи сльози, що рясно текли по щоках, Любов Федорівна швидко розповіла все своєму чоловікові Григорію Юрійовичу і він не в собі від гніву побіг у кімнату, схопив табельний пістолет і в чому був вискочивши на вулицю мерщій побіг на ринок, шукати того нахабного продавця картоплі який вкрав гроші у його дружини. Але продавця картоплі вже і слід охолов. Даремно цілу годину ходив по ринку Григорій Юрійович розпитуючи інших продавців і покупців чи не знає хто з них, де живе продавець картоплі, який нахабно забрав гроші у його дружини. Але ніхто з інших продавців і покупців не знав, де живе продавець картоплі, який обдурив його дружину. Григорій Юрійович повернувся назад ні з чим, голодний і злий як чорт.  

—Ну хто ж знав що він забере у мене всі гроші голосила Любов Федорівна дивлячись в обличчя чоловікові.  

—Ти дурепа набита, треба було дати йому одну дрібну купюру і дивитись на його реакцію, а не давати всі гроші одразу сказав він зі злістю Любові Федорівні.  

Цілі три місяці вони з дітьми голодували харчуючись однією протертою манною кашею без цукру та вершкового масла. Більше зарплату Григорій Юрійович своїй дружині не давав і продукти додому купував сам.  

Кінець