Ніхто

Моє серце викрав… Вкрав та не зберіг   

Ти поклав його десь серед доріг,  

Не ввімкнув зелений, загорівсь червоний,  

Скільки було на асфальті багряної крові,  

Мою душу вирвав… Вирвав та не повернув,  

Простягла долоні … А ти відштовхнув,  

Я закрила скроні, так хотілось жити,  

Іноді на світі краще не любити …   

Моє місто знищив, мій сталевий дух,  

Навіть крик «врятуйте» сам собою вщух,  

Піднялась з асфальту, встала із колін,  

Приходила в тяму декілька хвилин,  

Запізнивсь ти любий, загорівсь зелений,  

Покладу «люблю» твоє до своєї кишені,  

Сяду в перший ж потяг і почну спочатку,  

Залишу на згадку своє фото в цятку,  

Постою ще трішки, озирнусь назад,  

Та й зітру сторінку, штучних серенад,  

Виверну кишені та й спалю пальто,  

Щоб твоє «люблю» більш не знайшов ніхто,