Отруйна цукерка

"Отруйна цукерка"  

—Коли Вікторе ти нарешті підеш від своєї набридлої дружини, запитала у Віктора Петровича його молода коханка і колега з роботи Ірина Володимирівна, коли вони після пристрасного сексу лежали в ліжку в неї вдома.  

—Іро, зрозумій мене, я не можу так просто взяти та піти від дружини відповів їй Віктор Петрович жадібно цілуючи її в шию.  

—Чому Вікторе?  

—Ти ж сам мені казав, що не любиш свою дружину, запитала у нього Ірина Володимирівна повертаючи голову на подушці і дивлячись йому прямо в очі.  

—Бо я люблю свою маленьку дочку Галину, відповів їй Віктор Петрович.  

—Ти ж маєш право на своє особисте життя, а твоя дочка Галина тебе з часом зрозуміє.  

— Іро, їй лише п'ять років і їй потрібний батько.  

—Ти мене любиш?  

—Що за дивне запитання?  

—Звичайно ж я тебе люблю Іро сказав їй Віктор Петрович.  

— Мені часом здається, що ти мене Вікторе не любиш, а просто використовуєш для сексу з образою відповіла йому Ірина Володимирівна.  

—Іро, ну навіщо ж ти відразу починаєш влаштовувати скандал на рівному місці?  

—Це не "скандал на рівному місці".  

— Ти вже майже рік обіцяєш мені, що підеш від своєї дружини і все ніяк не йдеш, сказала Ірина Володимирівна.  

—Давай Іро, ми поговоримо про це іншим разом коли ти заспокоїшся відповів їй Віктор Петрович встаючи з ліжка і починаючи одягатися щоб іти додому.  

—Отак, щоразу ти весь час втікаєш від мене додому, коли треба ухвалити остаточне рішення з докором сказала йому Ірина Володимирівна.  

—Я прийду до тебе завтра сказав їй Віктор Петрович цілуючи її в губи.  

Віктор Петрович одягнувся і вийшов у коридор, щоб одягнути куртку та взуття.  

Ірина Володимирівна встала з ліжка та одягнувши на себе кофту та джинси пішла у коридор щоб проводити Віктора Петровича та закрити за ним вхідні двері квартири.  

—Я люблю тебе Іро сказав їй Віктор Петрович одягнувши куртку та одягаючи взуття.  

—Ні, ти мене не любиш, а просто використовуєш відповіла йому з образою Ірина Володимирівна.  

—Я прийду до тебе завтра і ми чудово проведемо з тобою час.  

— Ми з тобою нікуди не ходимо разом, зустрічаємося таємно у мене на квартирі як "підпільні революціонери" на кілька годин, а через кілька годин після сексу зі мною ти вже біжиш додому до своєї дружини та дитини.  

—Все зміниться Іро.  

—Коли зміниться Вікторе?  

—Я вже втомилася ділити тебе з твоєю дружиною.  

—Я придумаю Іро якийсь вихід із ситуації сказав їй Віктор Петрович.  

—Знову ти мені брешеш, щоб мене обнадіяти сказала йому Ірина Володимирівна.  

—Ні, Іро я щось обов'язково придумаю, тільки дай мені будь-ласка час відповів їй Віктор Петрович.  

—До побачення Іро сказав він їй і відчинивши двері квартири пішов.  

—Я тобі не вірю подумала Ірина Володимирівна зачиняючи за ним двері квартири.  

—Я сама придумаю вихід із ситуації, що склалася подумала вона.  

Наступного дня до дитячого садка який відвідувала Галина підійшла модно одягнена, молода та красива дівчина.  

Вона довго спостерігала за тим як за парканом дитячого садка грають у пісочниці маленькі діти, в той час як їхня вихователька Лідія Миколаївна сидить до них спиною на лавці уткнувшись у свій смартфон.  

Кілька маленьких дівчаток підійшли до паркану дитячого садка і з захопленням дивилися на молоду вродливу дівчину.  

—Дівчинка як тебе звуть запитала молода красива дівчина маленьку дівчинку, яка була зовні схожа на Галину з фотографії яку вона вкрала з гаманця свого коханця Віктора Петровича.  

—Мене звуть Галина довірливо відповіла їй дівчинка.  

—Так це вона подумала Ірина Володимирівна.  

— А вас як звуть спитала в неї дівчинка.  

—Ти мене не знаєш, я Ірина колега твого батька відповіла їй Ірина Володимирівна.  

—Хочеш цукерку запитала у дівчинки ласкавим голосом Ірина Володимирівна.  

Вона дістала з сумки велику шоколадну цукерку в яскравій обгортці і простягла її через огорожу паркану дівчинці.  

—Дякую відповіла їй дівчинка, взявши в неї цукерку і мило посміхнувшись Ірині Володимирівні побігла разом із подругами грати в ляльки.  

—Отже, моя справа зроблена, переставши посміхатися, подумала Ірина Володимирівна швидко йдучи геть.  

Увечері до неї додому прийшов убитий горем Віктор Петрович і повідомив їй, що сьогодні вдень його дочка Галина померла в дитячому садку від отруєння миш'яком.  

—Хтось у дитсадку дав їй отруйну цукерку поскаржився Ірині Володимирівні Віктор Петрович.  

—А вихователька не знає, хто це був, запитала в нього обережно Ірина Володимирівна.  

—Ні, вона на жаль нікого не бачила, тому що в цей час сиділа на лавці спиною до дітей і дивилася Instagram на смартфоні, відповів їй Віктор Петрович.  

—Я не знаю, як я тепер житиму без дочки плачучи від горя сказав Ірині Володимирівні Віктор Петрович.  

—У тебе є я і тепер ми можемо бути разом, адже тебе більше нічого не тримає в сім'ї відповіла йому Ірина Володимирівна.  

—Стривай Іро.  

—Це твоїх рук справа?  

—Я не розумію Вікторе, що ти маєш на увазі.  

—Це ти сьогодні була біля дитячого садка, до якого ходила моя Галина.  

—Це ти дала їй отруйну цукерку.  

—Вікторе, у тебе паранойя відповіла йому тремтячим голосом Ірина Володимирівна.  

—Ні, це правда була ти закричав він.  

— Кілька днів тому у мене з гаманця зникла фотографія Галини і я думав, що десь загубив її, а це напевно ти вкрала її у мене з гаманця, закричав він на Ірину Володимирівну.  

—Вікторе, ти геть збожеволів від горя відповіла йому Ірина Володимирівна.  

—Ні, я якраз у здоровому глузді вигукнув він і кинувся в коридор де на шафі стояла сумка Ірини Володимирівни.  

Він схопив з шафи сумку Ірини Володимирівни і розкривши її витрусив її вміст на підлогу.  

—Що ти робиш?  

—Ти в своєму розумі?  

—Навіщо ти витрусив вміст моєї сумки на підлогу?  

—Не заважай мені шукати фотографію моєї дочки Галини.  

—Вікторе у мене немає фотографії твоєї доньки.  

Віктор Петрович нервово шукав серед розкиданих на підлозі речей Ірини Володимирівни фотографію своєї дочки Галини.  

Не знайшовши серед вмісту сумки фотографії Галини Віктор Петрович кинувся до шафи для одягу і почав шукати фотографію Галини в кишенях одягу Ірини Володимирівни.  

У кишені одного з пальт Віктор Петрович нарешті знайшов фотографію своєї дочки Галини.  

—Немає фотографії Галини кажеш, сказав він зблідлій від страху Ірині Володимирівні.  

—А це тоді що таке?  

—Я можу все тобі пояснити.  

— Ти холоднокровно вбила мою улюблену дочку Галину і за це я вб'ю тебе сказав жорстким голосом їй Віктор Петрович і кинувся душити свою коханку Ірину Володимирівну.  

Ірина Володимирівна відчайдушно чинила опір і навіть у кров подряпала йому нігтями праву щоку, але сили були не рівні.  

Задушивши свою коханку Ірину Володимирівну Віктор Петрович розкидав речі з шафи і забрав її золоті прикраси з вази на столику, створивши ілюзію пограбування, а потім ретельно витер ручки дверей рушником із ванної, щоб стерти відбитки пальців. Потім разом із рушником він пішов із її квартири.  

Дорогою додому Віктор Петрович викинув рушник із квартири Ірини Володимирівни у сміттєвий бак.  

Прийшовши додому Віктор Петрович застав удома поліцейських, які розпитували його дружину Віру Миколаївну про отруєння миш'яком їхньої дочки Галини, що сталося в дитячому садку.  

—Ось з роботи прийшов мій чоловік Віктор Петрович сказала поліцейським його дружина Віра Миколаївна витираючи носовою хусткою червоні від сліз очі.  

—Ми приносимо вам свої співчуття з приводу смерті вашої дочки, сказав звертаючись до Віктора Петровича слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Спасибі відповів йому Віктор Петрович.  

—У вас права щока роздерта в кров, сказав Віктору Петровичу слідчий поліції Ігор Сергійович.  

— Це я йшов додому і ненароком у темряві на гілку дерева натрапив відповів йому Віктор Петрович.  

—Зрозуміло відповів йому слідчий поліції Ігор Сергійович уважно подивившись йому в обличчя.  

—Ви можете припустити, хто міг хотіти отруїти вашу дочку Галину запитав у Віктора Петровича слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Не маю жодного уявлення відповів йому Віктор Петрович.  

—А у вас є вороги?  

—Недоброзичливці у мене звичайно є, але нікому з них не спаде на думку отруїти миш'яком мою дочку Галину.  

—А де ви були в момент отруєння вашої дочки Галини?  

—Я був у цей момент на роботі.  

—Хтось це може підтвердити?  

—Мене бачили на роботі десятки різних людей, запитайте краще у моїх колег з роботи.  

—Я обов'язково поговорю з ними.  

—Якщо щось згадаєте, то обов'язково зателефонуйте мені за цим номером телефону сказав Віктору Петровичу слідчий поліції Ігор Сергійович дістаючи з кишені куртки свою візитку і простягаючи йому.  

—Так, я вам обов'язково зателефоную, якщо щось згадаю, відповів слідчому поліції Ігорю Сергійовичу Віктор Петрович, беручи з його рук візитку.  

—До побачення сказав звертаючись до подружжя слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—До побачення відповіла йому дружина Віктора Петровича Віра Миколаївна.  

—До побачення відповів йому Віктор Петрович.  

Поліцейські пішли і подружжя залишилося наодинці зі своїм горем.  

—Вікторе, як ми тепер будемо з тобою жити без Галини запитала у нього плачучи на його грудях дружина Віра Миколаївна.  

—Ми є одне у одного і ми впораємося з нашим спільним горем відповів їй Віктор, гладячи її по голові.  

Наступного дня слідчий поліції Ігор Сергійович вирішив поїхати зранку на роботу до Віктора Петровича та поговорити про нього з його колегами по роботі.  

Колеги відгукувалися про Віктора Петровича дуже добре як про гарного керівника і чесну, справедливу, чуйну і добру людину.  

Тільки одна колега Лариса Іванівна, яка розносила плітки по відділу, яка знала в буквальному сенсі слова "все і про всіх" по секрету поділилася зі слідчим поліції Ігорем Сергійовичем інформацією про те, що Віктор Петрович зраджує своїй дружині Вірі Миколаївні з молодою колегою по роботі Іриною Володимирівною.  

— А це цікавий поворот справи подумав слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—А де мені знайти цю Ірину Володимирівну запитав у Лариси Іванівни слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—А її до речі, як не дивно, сьогодні на роботі немає відповіла йому Лариса Іванівна.  

Подякувавши Ларисі Іванівні за надану інформацію він пішов у відділ кадрів, щоб дізнатися домашню адресу Ірини Володимирівни.  

Дізнавшись у відділі кадрів домашню адресу Ірини Володимирівни, слідчий поліції Ігор Сергійович поїхав до неї додому і виявив там незачинені двері квартири.  

З обережністю увійшовши до квартири, він знайшов у вітальні її холодний труп.  

Слідчий поліції Ігор Сергійович негайно зателефонував своїм колегам із СОГ, а сам поки вони їхали до нього на машині, пройшовся по квартирі вбитої Ірини Володимирівни відзначаючи про себе побачені деталі.  

Слідчий поліції Ігор Сергійович відзначив про себе розкидані з шафи речі та безлад який панував у її квартирі.  

—Відчуття, таке що хтось не дуже вміло намагався видати це навмисне вбивство за невдалу спробу пограбування квартири, подумав слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Якщо це зробив Віктор Петрович, то який мав мотив?  

—Злякався того, що його коханка Ірина Володимирівна піде до його дружини і розповість про зраду?  

—Це гарний мотив для вбивства.  

—Але я відчуваю тут, що є щось ще подумав слідчий поліції Ігор Сергійович крокуючи вперед-назад по кімнаті.  

У цей час у двері квартири увійшли оперуповноважений карного розшуку Сергій Олександрович, судово-медичний експерт Петро Іванович та експерт-криміналіст Григорій Миколайович із валізкою в руках.  

—Доброго дня сказав їм слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Доброго дня відповіли йому оперуповноважений карного розшуку Сергій Олександрович, судово-медичний експерт Петро Іванович та експерт-криміналіст Григорій Миколайович.  

—Труп дівчини там у вітальні сказав їм слідчий поліції Ігор Сергійович.  

Вони пішли до вітальні оглядати труп Ірини Володимирівни, а слідчий поліції Ігор Сергійович вийшов із квартири покурити на сходову клітку.  

Через десять хвилин його покликав до себе експерт-криміналіст Григорій Миколайович.  

—Ви знайшли щось цікаве, заходячи до вітальні, запитав у нього слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Під нігтями у вбитої ми знайшли частинки чужого епідермісу, який взяли на аналіз, відповів йому експерт-криміналіст Григорій Миколайович.  

—Це чудова новина сказав з натхненням слідчий поліції Ігор Сергійович.  

Слідчий поліції Ігор Сергійович вирішив зателефонувати Віктору Петровичу на роботу, щоб розповісти йому новину, що його коханку Ірину Володимирівну знайдено вбитою у її квартирі.  

Віктор Петрович узяв слухавку телефону після третього гудку.  

—Алло хто це з тривогою спитав він.  

— Це вас турбує слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Ви щось дізналися нове про отруєння моєї дочки Галини?  

—Я зараз перебуваю в квартирі вашої колеги Ірини Володимирівни, яка була вбита невстановленою особою, судячи зі стану трупа приблизно п'ятнадцять годин тому...  

—Хто її вбив?  

—Це мені доведеться з'ясувати.  

—Її душили, а вона чинила опір і сильно подряпала вбивцю перед смертю, а у вас як я помітив вчора сильно роздерта права щока сказав слідчий поліції Ігор Сергійович Віктору Петровичу.  

У слухавці виникла нетривала тиша.  

—Ви підозрюєте, що це я вбив свою колегу Ірину Володимирівну?  

—Але навіщо мені робити це?  

—Я знаю від вашої колеги Лариси Іванівни про те, що ви з Іриною Володимирівною перебували в інтимному зв'язку.  

—Так, ми були коханцями, але я її не вбивав.  

—Можливо, вона шантажувала вас, що розповість вашій дружині про вашу зраду, запитав у Віктора Петровича слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Це повна маячня відповів йому Віктор Петрович.  

—Я зараз їхатиму в поліцейський відділок і хочу, щоб ви приїхали до мене у відділок для допиту, сказав слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Добре відповів йому Віктор Петрович.  

Слідчий поліції Ігор Сергійович вийшов із квартири Ірини Володимирівни та побіг сходами до виходу з під'їзду.  

Через п'ять хвилин він вибіг із під'їзду, сів у свою машину і завівши двигун поїхав у поліцейський відділок.  

Через годину до поліцейського відділку приїхав Віктор Петрович.  

Він увійшов до кабінету слідчого Ігоря Сергійовича і ледь глянувши на нього Ігор Сергійович зрозумів, що той переживає сильні муки провини.  

—Сідайте Вікторе Петровичу сказав йому слідчий поліції Ігор Сергійович, вказавши правою рукою на стілець.  

Віктор Петрович сів на стілець біля столу слідчого поліції Ігоря Сергійовича.  

— Отже, я знаю, що це ви вбили свою колегу Ірину Володимирівну, але я хочу у вас дізнатися, чому ви це зробили, сказав йому суворим голосом слідчий поліції Ігор Сергійович.  

— Чому ви так впевнені, що це зробив я?  

—Криміналісти взяли на аналіз частинки епідермісу вбивці з-під нігтів убитої Ірини Володимирівни, і я хочу взяти також частинки вашого епідермісу на аналіз.  

— Думаю, що результати порівняльного аналізу покажуть повний збіг зразків частинок епідермісу.  

Віктор Петрович завагався зізнаватись йому у вбивстві Ірини Володимирівни чи ні.  

— Я ж бачу, що ви страждаєте, так розкажіть мені все, як було насправді, і полегшіть свою душу, сказав йому слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Я відчуваю свою провину у вбивстві своєї дочки Галини.  

— Якби я не зраджував дружині зі своєю колегою Іриною Володимирівною, то наша дочка Галина зараз була б жива.  

—Іра забрала найдорожче, що було в мене в житті.  

—Вона вбила мою дочку Галину, щоб я пішов від дружини до неї.  

— Дізнавшись про це, я вбив Іру.  

— Отже, ось вам кулькова ручка та чистий аркуш паперу і пишіть мені щиросердне зізнання у вбивстві вашої колеги Ірини Володимирівни.  

—Добре, ухваливши рішення про зізнання відповів йому Віктор Петрович і взявши кулькову ручку в руку, написав щиросердне зізнання у вбивстві Ірини Володимирівни.  

Написавши щиросердне зізнання він поставив дату і підпис і простягнув аркуш паперу слідчому поліції Ігорю Сергійовичу.  

—Мені дуже шкода вашу вбиту дочку Галину, але самосуд це не є законним методом покарання злочинців.  

—Ви повинні були звернутися до поліції і заявити на Ірину Володимирівну, а ми б притягнули її до кримінальної відповідальності за вбивство вашої дочки, а не самому вбивати її.  

—Піддавшись власним емоціям замість того щоб слухати голос розуму, ви самі вчинили жахливий кримінальний злочин позбавивши життя іншу людину. Цим своїм вчинком ви зламали життя не тільки собі, а й своїй дружині Вірі Миколаївні сказав Віктору Петровичу слідчий поліції Ігор Сергійович.  

—Моє життя вже і так зламане тому в'язниця мене не лякає відповів йому з сумом Віктор Петрович.  

Віктора Петровича помістили у СІЗО, де він сидів в очікуванні суду над ним.  

Дізнавшись про подружню зраду чоловіка Віра Миколаївна розлучилася з ним.  

Через чотири місяці відбувся суд над Віктором Петровичем. Суд визнав його винним у скоєнні умисного вбивства своєї колеги з роботи і коханки Ірини Володимирівни та засудив його до покарання у вигляді 12 років ув'язнення з відбуванням покарання у колонії загального режиму.  

Кінець