Натхнення

"Натхнення"  

Останнім часом у Джона зовсім не виходило писати вірші. Він вже провів у жорстоких творчих муках поспіль кілька днів і вечорів намагаючись написати невеличкий вірш про кохання для журналу "The Virginia Quarterly Review".  

Це безнадійно нарешті сказав він змученим голосом самому собі і роздягнувшись вимкнув світло нічника і ліг на ліжко спати. Заплющивши червоні від хронічного недосипання очі він швидко заснув. Йому снився дивний сон.  

Уві сні до нього у кімнату постукавши зайшла гарна, молода, незнайома жінка в елегантний вечірній сукні з пишною зачіскою і тонкою вуаллю на обличчі.  

Від подиву він навіть сів на своєму ліжку.  

—Хто ти спитав він здивовано у чарівної незнайомої жінки.  

—Вгадай сам відповіла йому чарівна незнайомка відкинувши вуаль з обличчя.  

Джон був вражений гарними, тонкими рисами її чуттєвого обличчя і особливо її карими очима в яких читалися одночасно розум, веселість і... жорстокість.  

Джону стало якось не по собі від оцінюючого та глузливого погляду гарної чарівної незнайомки яким вона окинула його вбогу, крихітну кімнату під самісеньким дахом будинку, а потім її прекрасні карі очі зупинилися на ньому.  

—Ну, так хто я така скажи мені?  

—Для смерті ти надто молода та гарна і в тебе немає з собою ручної коси пожартував Джон.  

Незнайомка дзвінко розсміялася і її веселі і жорстокі карі очі на мить "відтанули", але потім знов прийняли свій попередній вираз.  

—Я буду з тобою поруч усе твоє життя поки ти не помреш.  

—Невже ти моя нова дружина?  

—Ні, Джоне.  

—Тоді хто ж ти прекрасна незнайомка і звідки тобі відоме моє ім'я?  

—Твоє ім'я Джоне не таке вже і рідкісне в США.  

—Я хочу щоб ти Джоне сам вгадав хто я така, а я буду тобі підказувати.  

—Добре, я спробую вгадати хто ти така.  

—Я та з ким ти проживеш усе своє життя і пізнаєш що таке справжні горе і радість.  

—Зі мною поруч ти пізнаєш і неймовірне душевне піднесення і надзвичайний розпач...  

—Я із задоволенням буду гратися на твоїх оголених, натягнутих як струна нервах...  

—Ти будеш і палко любити і шалено ненавидіти мене одночасно...  

—Я змушу тебе жорстоко ревнувати мене до інших людей...  

—Я буду приходити до тебе на годину, щоб потім зникнути від тебе на довгі місяці і навіть роки, а ти даремно дні і ночі чекатимеш на мене і зватимеш мене до себе, але я до тебе не прийду, поки сама цього не захочу...  

—Зі мною ти відчуватимеш себе, по черзі то найліпшим коханцем у світі, то жалюгідним, безсилим імпотентом ні на що у Біса не здатним...  

—Граючись з тобою як кішка з мишкою, я зведу тебе з розуму, підточу твої фізичні сили і доведу до могили у розквіті сил і творчого таланту...  

—То хто ж я така, скажи мені Джоне?  

—О Боже... Боже мій сказав вражений Джон як загіпнотизований дивлячись у її прекрасні карі очі.  

—Ти... ти моє натхнення, яке я так довго... довго і безнадійно шукав!  

—Ти вгадав Джоне, я твоє натхнення і за це я нагороджу тебе поцілунком.  

—Іди до мене мерщій Джоне, поки я не передумала тебе цілувати.  

—Так, я вже йду до тебе голубко моя, сказав їй лагідно Джон і схопившись з ліжка підійшов до неї.  

Він обійняв її за тонку талію і припав до неї вустами у пристрасному поцілунку.  

—Ох, мені так солодко тебе цілувати, мені зараз так добре з тобою, що заради цього я згоден витерпіти усі життєві негаразди, усі посмертні муки пекла, нарешті відірвавшись від неї сказав він їй з любов'ю дивлячись в її прекрасні і жорстокі карі очі.  

Раптом він отримав від неї сильний удар коліном у пах.  

—О Боже... Боже мій... як боляче скрикнув він зігнувшись від нестерпного болю навпіл.  

Його обличчя почервоніло від сильного болю, а на очах рясно виступили сльози.  

—Навіщо ти вдарила мене коліном у пах спитав він у неї здавленим від болю голосом.  

—Щоб ти Джоне, не надто зазнавався з цього приводу відповіла йому прекрасна і жорстока незнайомка і ставши прозорою швидко розтанула у повітрі як хмаринка.  

—Куди ж ти втікла від мене голубко моя, натхнення моє закричав прекрасній незнайомці навздогін Джон, але зворотньої відповіді від неї він так і не отримав.  

Вона безслідно зникла розчинившись у повітрі, так начебто її ніколи і не було в цій кімнаті.  

У сильному розпачі Джон прокинувся від свого дивного сну на скуйовдженому, мокрому від поту простирадлі і одразу ж почав мацати себе в паху перевіряючи цілісність свого статевого органу.  

Впевнившись що у нього все ціле і неушкоджене, він різко сів на ліжку намагаючись пригадати свій сон який потроху вже став вивітрюватися з його голови.  

Раптом Джон відчув вже добре знайомий йому "творчий зуд" у руці і не одягаючись, щоб не злякати своє натхнення увімкнув нічник, сів до письмового столу і взявши кулькову ручку почав швидко записувати на білому аркуші паперу перші строки віршу про кохання...  

Кінець