Молода психологиня

"Молода психологиня"  

Пораненого під Авдіївкою 46-річного Дмитра військового, сержанта 92-ої ОМБр імені кошового отамана Івана Сірка після кількох перенесених операцій у "Дніпропетровському військовому госпіталі" та тривалої фізичної реабілітації згодом відправили на психологічну реабілітацію для лікування "посттравматичного стресового розладу" до "Центру фізичної та психологічної реабілітації "Шлях до здоров'я"" відкритого нещодавно в Дніпрі. Дмитру ну дуже не хотілося туди їздити на психологічну реабілітацію. Ну що мені там робити казав він своєму військовому керівництву. Голова у мене Слава Богу нормально "варить", руки та ноги Слава Богу у мене діють і почуваюся я цілком нормально. Так навіщо ж мені витрачати свій дорогоцінний час на якусь таку незрозумілу психологічну х#ню? Я вже фізично повністю відновився і можу хоч сьогодні знову поїхати на Донбас щоб воювати з клятими орками, так казав він своєму військовому керівництву. Але зі своїм військовим керівництвом підлеглому особливо то і не посперечаєшся. Наказ командира даний своєму підлеглому обговоренню не підлягає! Його необхідно одразу ж негайно і сумлінно виконувати! Скріпивши серце Дмитро поїхав до "Центру фізичної та психологічної реабілітації "Шлях до здоров'я"" на своє перше заняття з психологом. У своїй живій уяві Дмитро уявляв собі психолога у вигляді суворого, літнього, сивобородого чоловіка як Зигмунд Фрейд в окулярах і в незмінному чорному костюмі-трійці з синьою краваткою, або у вигляді літньої жінки у класичного крою темно-зеленій сукні під самісіньке горло з накладним білим, мереживним комірцем на шиї, з коротким хвилястим, сивим волоссям та проникливим, розумним поглядом, як у Карен Горні. Коли Дмитро попередньо постукавши у двері зайшов до кабінету психолога, то обомлів побачивши молоду і привабливу, чорняву, карооку дівчину у віці приблизно 23-26 років у білому лікарському халаті і чорній шовковій спідниці до колін, з-під якої виглядали стрункі довгі ноги одягнені у чорні у дрібну сіточку колготки, а на ногах у неї були модні, чорні, лакові туфлі зі шпилькою висотою у 10 см. Дівчина сиділа в кріслі за столом і щось швидко писала кульковою ручкою в блокноті не звертаючи на нього жодної уваги.  

Buon pomeriggio ragazza, голосно привітався з нею по-італійськи, оговтавшись від свого початкового подиву Дмитро. Доброго дня відповіла йому дівчина на мить, відірвавшись від записів у своєму блокноті. Ви до мене на прийом запитала в нього дівчина запитально на нього подивившись.  

Я на прийом до психолога відповів їй Дмитро. Отже ви до мене на прийом сказала ствердно кивнувши головою дівчина. А ви справді психолог запитав у неї з недовірою Дмитро.  

Так, я психологиня відповіла йому ствердно дівчина. Але ж ви така молода сказав їй Дмитро. Мені вже виповнилося 26 років відповіла йому дівчина. Сідайте будь-ласка ось сюди сказала йому дівчина вказуючи правою рукою на стілець що стояв біля її столу. Дмитро сів на стілець і опинився просто навпроти дівчини.  

Як вас звуть, спитала в нього дівчина. Мене звуть Дмитро відповів їй він. Дуже приємно з вами познайомитись Дмитре, а мене звуть Ірина відповіла йому дівчина. Я буду до ваших послуг через кілька хвилин, бо зараз я трохи зайнята і упорядковую записи за своїм попереднім пацієнтом сказала йому Ірина. Добре Ірино, я почекаю, бо мені особливо нікуди поспішати, відповів їй Дмитро. Дмитро мовчки сидів на своєму стільці, потайки розглядаючи Ірину і почував себе не у своїй тарілці поряд із цією молодою та вродливою дівчиною. А Ірина сиділа і щось швидко писала собі кульковою ручкою у блокноті. Закінчивши писати Ірина перегорнула списаний аркуш блокнота і нарешті підняла свої карі очі на Дмитра. Отже, ви колишній військовий спитала вона у Дмитра. Ще не колишній відповів їй з гордістю Дмитро. У вас бувають Дмитре, напади "ПТСР" поставила йому пряме запитання у лоба Ірина. А що таке "ПТСР" спитав у неї у свою чергу насторожено Дмитро. "ПТСР" – це "посттравматичний стресовий розлад" особистості спокійно відповіла йому на запитання Ірина. Ірино, я не знаю цих ваших психологічних "штучок", але я не "псих" відповів їй образившись Дмитро. Я й не кажу вам Дмитре, що ви "псих" відповіла йому м'яко Ірина. Зараз багато людей в Україні через війну страждають на симптоми "ПТСР" і серед них є такі як: психічна нестійкість; схильність до суїциду; спалахи підвищеної агресії; страх нападу; гнітюче почуття провини за збереження свого життя; агресія по відношенню до держави та інших соціальних інститутів; нервові зриви; глибока депресія; апатичний стан сказала йому Ірина.  

Чим раніше вдатися по допомогу до фахівців, тим вищий шанс набути стабільного і здорового майбутнього. Адже наслідками "ПТСР" у більшості випадків є соціальна та професійна дезорієнтація, алкоголізм, наркозалежність, суїцид сказала йому Ірина.  

Як ви самі Дмитре вважаєте, у вас є щось із цих перерахованих мною симптомів? У мене немає Ірино суїцидальних думок, немає агресії проти оточуючих і проти держави, а є лише агресія стосовно орків. Дмитре, дайте відповіді мені будь-ласка максимально чесні і відверті на всі мої запитання які я вам по черзі ставитиму попросила його Ірина.  

–Я згоден відповідати на ваші запитання Ірино, відповів їй Дмитро.  

–Задавайте будь-ласка Ірино, мені свої запитання.  

-ДМИТРЕ, ВАМ ПОДОБАЄТЬСЯ ВБИВАТИ НА ВІЙНІ ІНШИХ ЛЮДЕЙ?  

–ЩО????  

–ЩО ВИ СКАЗАЛИ ІРИНО???  

–ЯКИХ ЦЕ ЛЮДЕЙ ВБИВАТИ???  

Дмитро вирішив що не дочув і не так зрозумів Ірину. Він навіть подався вперед на своєму стільці, щоб краще чути її запитання.  

–ДМИТРЕ, ЧИ ВИ ВІДЧУВАЄТЕ ВИ ПОЧУТТЯ ЖАЛЮ ДО ВБИТИХ ВАМИ НА ВІЙНІ ЛЮДЕЙ?  

Від цього несподіваного і дурного запитання у Дмитра кров прилила до обличчя. Він навіть на кілька хвилин втратив дар мови і безглуздо витріщивши очі на Ірину, просто беззвучно відкривав і закривав свого рота як велика риба витягнута вмілим рибалкою з води на берег. ЯКИХ ЛЮДЕЙ запитав він нарешті в Ірини весь червоний від обурення.  

– ЯКИХ ЛЮДЕЙ ІРИНО???  

–ІРИНО, ЗРОЗУМІЙТЕ ЦЕ, ЩО ОРКИ З ЯКИМИ МИ ВІЙСЬКОВІ ВОЮЄМО НА ДОНБАСІ – ЦЕ НЕ ЛЮДИ, А НЕЛЮДИ, ВИБЛЯДКИ, КРОВОЖЕРЛИВІ ВБИВЦІ, ЖОРСТОКІ ГВАЛТІВНИКИ І ПІДЛІ МАРОДЕРИ!  

Ірина не піднімаючи очей на Дмитра щось швидко записала собі ручкою в блокнот.  

–ДМИТРЕ, ЧИ СНЯТЬСЯ ВАМ ПО НОЧАХ ВБИТІ ВАМИ НА ВІЙНІ ЛЮДИ?  

–ІРИНО, ЗНОВУ ВАМ ПОВТОРЮЮ – ОРКИ – НЕ ЛЮДИ!!!  

– ВОНИ – ЗОВСІМ НЕ ТАКІ, ЯК ВИ АБО Я!!!  

–ОРКИ – ЦЕ КРИМІНАЛЬНИЙ МОТЛОХ І П'ЯНИЙ, НАРКОМАНСЬКИЙ ЗБРОД СПЕЦІАЛЬНО ЗІБРАНИЙ ЧВК "ВАГНЕР" ПО ВСІЙ РОСІЇ І ВІДПРАВЛЕНИЙ В ЯКОСТІ ГАРМАТНОГО М'ЯСА ВОЮВАТИ В УКРАЇНУ!  

– ЗРОЗУМІЙТЕ ЦЕ ІРИНО НАРЕШТІ!  

Ірина знову не дивлячись на Дмитра щось швидко записала собі ручкою в блокнот.  

–Ірино, що ви весь час не дивлячись на мене записуєте ручкою у свій клятий блокнот?  

–Ірино, перестаньте писати у своєму блокноті і погляньте на мене уважно хоч раз!  

Я слухаю вас Дмитре дуже уважно і мені немає потреби на вас постійно дивитися відповіла йому не підводячи голови Ірина, продовжуючи швидко щось записувати ручкою у свій блокнот.  

–Як ви можете мене уважно слухати Ірино, коли ви постійно щось собі пишете у своєму блокноті?  

–Я можу добре робити кілька речей одночасно і слухати ваші відповіді Дмитре на мої запитання і робити свої записи у блокноті.  

–Це у мене така відшліфована до автоматизму професійна звичка психолога.  

–До речі ви Дмитре так і не відповіли мені чесно і відверто на жодне з моїх запитань.  

–Ірино, ви мене звичайно вибачте, бо я не знавець психології, але я особисто вважаю ваші запитання до мене дуже дурними.  

–Дмитре, ви повинні не оцінювати мої запитання, а чесно і відверто на них відповідати як личить пацієнтові, який прийшов на прийом до психолога.  

–Це мені Ірино самому вирішувати чи відповідати на ваші безглузді запитання чи ні.  

–Між психологом та його пацієнтом має бути повна довіра, а інакше я не зможу вам Дмитре нічим допомогти.  

–Мені Ірино, не потрібна ваша психологічна допомога.  

–Я думаю, Дмитре, що потрібна, бо інакше б ви не прийшли до мене на прийом.  

–Я прийшов до вас на прийом Ірино, тільки тому що мені це суворо наказало зробити моє військове керівництво і тільки й усього.  

–Бачить Бог Ірино, я дуже не хотів до вас йти на прийом, та й зараз відчуваю що зробив велику дурість що прийшов сюди.  

–Даремно Дмитре, ви намагаєтеся бачити у мені свого особистого ворога, бо я дуже хочу вам допомогти вирішити ваші особисті психологічні проблеми.  

–Я не бачу у вас особистого ворога Ірино, але мене тільки приводять у праведний гнів ваші безглузді і дурні запитання.  

–Я бачу Дмитре, у вас багато агресії та злості накопичилося через війну і я хочу вам допомогти позбавитися її і налагодити своє життя.  

–Що ви Ірино можете знати такого про людське життя взагалі та про моє життя зокрема?  

–Ви мені Ірино за віком у доньки підходите сказав їй Дмитро.  

–У мене незважаючи на мій молодий вік вже є трирічний досвід роботи психологом у ДСНС, відповіла йому Ірина.  

–А в мене є свій 46-річний особистий життєвий досвід, з якого я останні 5 років провів на жорстокій і кривавій війні і пройшов там свої персональні "9 кіл пекла" відповідно до "Божественної комедії" написаної Данте сказав їй жорстким голосом Дмитро.  

–ТАК ВИ ДМИТРЕ НЕ ВІДЧУВАЄТЕ ПОЧУТТЯ ЖАЛЮ ВБИВАЮЧИ ІНШИХ ЛЮДЕЙ НА ВІЙНІ?  

–І ЩЕ РАЗ ПОВТОРЮЮ ВАМ ІРИНО, ОРКИ – ЦЕ НЕ ЛЮДИ, А ОКУПАНТИ І ВБИВЦІ, ЩО ПРИЙШЛИ В УКРАЇНУ ХОЧ ЇХ СЮДИ НІХТО І НЕ КЛИКАВ, ДЛЯ ТОГО ЩОБ СКРІЗЬ СІЯТИ МАСОВІ СМЕРТІ І РУЙНУВАННЯ!  

–ВБИВАЮЧИ ЇХ НЕЩАДНО НА ПОЛІ БОЮ Я ТАКИМ ЧИНОМ ЗАХИЩАЮ СВОЮ РІДНУ БАТЬКІВЩИНУ І Я НЕ ВІДЧУВАЮ З ЦЬОГО ПРИВОДУ ЖОДНИХ ДОКОРІВ СУМЛІННЯ!!!  

–ДМИТРЕ, ЧИ БАЖАЄТЕ ВИ СМЕРТІ ВСІМ ЖИТЕЛЯМ РОСІЇ?  

–Я БАЖАЮ БІЛЬШЕ ВСЬОГО НА СВІТІ, ЩОБ ВСІ ОРКИ-ОКУПАНТИ, АБО ДОБРОВІЛЬНО ЗАБРАЛИСЯ З УКРАЇНИ НАЗАД У СВОЮ СМЕРДЮЧУ РОСІЮ, АБО ЩЕДРО ВДОБРИЛИ СВОЇМИ МЕРТВИМИ ТІЛАМИ УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ НА ДОНБАСІ!!!  

–ДМИТРЕ, ВИ КОЛИСЬ ЗАХОПЛЮВАЛИ В ПОЛОН РОСІЙСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ?  

–ТАК, ІРИНО, БУВАЛО Й ТАКЕ І НЕ РАЗ.  

– ДМИТРЕ, ВИ ЇХ ПОТІМ КАТУВАЛИ?  

– ЩО???  

– ДМИТРЕ, ВИ ЇХ ПОТІМ КАТУВАЛИ?  

– НІ!!!  

–ЧОМУ НІ?  

–БО КАТУВАННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ЗАБОРОНЕНО КОНВЕНЦІЄЮ "ПРО ПОВОДЖЕННЯ З ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМИ " АБО ЯК ЇЇ ЩЕ НАЗИВАЮТЬ У НАРОДІ "ЖЕНЕВСЬКОЮ КОНВЕНЦІЄЮ" ЯКУ БУЛО УХВАЛЕНО В ШВЕЙЦАРІЇ 27 ЛИПНЯ 1929 РОКУ І ЯКА ВСТУПИЛА В ЧИННІСТЬ 19 ЧЕРВНЯ 1931 РОКУ!!!  

–А ВАМ ДМИТРЕ, ЯКЩО ЧЕСНО, ТО ХОТІЛОСЬ БИ ЇХ ЖОРСТОКО І ПОВІЛЬНО КАТУВАТИ В ЯКОСТІ ПОМСТИ ЗА ТЕ, ЩО ВОНИ РОБЛЯТЬ В УКРАЇНІ, КОЖНОГО ДНЯ ОБСТРІЛЮЮЧИ СВОЇМИ РАКЕТАМИ МІСТА І СЕЛА І ВБИВАЮЧИ МИРНЕ НАСЕЛЕННЯ?  

–Я УТРИМАЮСЯ ВІД ВІДПОВІДІ НА ЦЕ ПРОВОКАЦІЙНЕ ЗАПИТАННЯ.  

–ДМИТРЕ, ЧИ ВІДЧУВАЄТЕ ВИ ГНІТЮЧЕ ПОЧУТТЯ ВЛАСНОЇ ПРОВИНИ, ЗА ТЕ ЩО ВИ ДО СИХ ПІР ЖИВІ, А БАГАТО ХТО З ВАШИХ БОЙОВИХ ПОБРАТИМІВ ГЕРОЇЧНО ЗАГИНУВ В БОЮ ЗАХИЩАЮЧИ БАТЬКІВЩИНУ?  

Все з мене досить Ірино ваших маніпулятивних і принизливих запитань...  

Ne ho abbastanza di queste prepotenze, lo spettacolo è finito, il sipario, gli attori e il pubblico si disperdono... Я йду від вас Ірино, відповів їй різким тоном Дмитро ривком підводячись зі свого стільця і ​​швидко йдучи до виходу з кабінету.  

-Стривайте Дмитре!  

– Куди ви Дмитре йдете?  

–Ми ще не закінчили сеансу психологічної допомоги сказала йому збентежена Ірина.  

–Не йдіть Дмитре!  

–Я ще планую провести з вами тест на "ПТСР" і тест на депресію по "шкалі Бека" для оцінки вашого емоційного стану сказала йому збентежена Ірина.  

–Я не потребую Ірино більше ваших послуг психологічної допомоги і на цьому все у нас скінчиться відповів їй жорстким голосом Дмитро.  

–Non sono il tuo soggetto per la manipolazione psicologica відповів їй жорстким голосом Дмитро.  

Він швидко вийшов з кабінету не попрощавшись з Іриною, голосно грюкнувши при цьому дверима і пішов довгим коридором "Центру фізичної та психологічної реабілітації "Шлях до здоров'я"" до виходу на вулицю. Вийшовши на вулицю Дмитро зупинився, дістав з кишені військової куртки мобільний телефон та зателефонував своєму військовому керівництву. Його командир взяв слухавку мобільного телефону після третього гудку. Що хочете зі мною Павле Юрійовичу робіть, хочете віддавайте мене під суд за невиконання службового наказу, але більше я на ці безглузді і принизливі сеанси психологічної реабілітації в "Центрі фізичної та психологічної реабілітації "Шлях до здоров'я"" ні ногою сказав йому Дмитро. Командир щось став різким суворим голосом кричати йому у відповідь у слухавку мобільного телефону, але Дмитро не став його крики та погрози слухати, а пославшись на низький заряд батареї свого мобільного телефону, відразу ж вимкнув свій мобільний телефон і сховав його назад у кишеню військової куртки, а потім дістав з кишені військових штанів пачку цигарок і запальничку, запалив цигарку і вставивши до рота запалену цигарку затягнувся на повну тютюновим димом. Викуривши із задоволенням свою цигарку Дмитро кинув недопалок у калюжу, сховав пачку цигарок і запальничку назад у кишеню військових штанів і неквапливо пішов по тротуару у напрямку автобусної зупинки.  

Кінець