ДУМКИ ВГОЛОС... - 8 -

(Фотографія – німий свідок епохи і оцінювач живучих в той час людей!.. )  

О-оо, скільки ж спогадів, роздумів виникає в ТВОЇЙ голові, коли раптом, маючи трохи вільного часу, ти починаєш перебирати, роздивлятися старі, чорно-білі фотографії. В нинішній, такий неспокійний, час дуже рідко маєш нагоду переглядати такі фото, згадувати давно минулі події, та все ж, якщо випадає така нагода, можна годинами вдивлятися в ці історичні свідоцтва історії. Не знаю, як в інших, а в моїй пам’яті при цьому одразу спалахують всі найменші подробиці, пов’язані з подіями збереженими на знімках, як не дивно, навіть запахи того часу пригадуються! І то, як на мене, дуже цінно – так хотілось би, щоб нове, підростаюче покоління ставилося до минулого почтиво, бо це минуле ТВОГО роду! Таку шану я відчуваю, розглядаючи збережені моєю мамою фото двадцятих-тридцятих років, на яких маю можливість побачити своїх, винищених фашистами, предків – дідуся та бабусю, тіток та вуйків! Мабуть тому я став шанувальником талановитої письменниці-історика Карини Кокрелл-Ферре. Мене захоплюють її цікаві історичні романи. Вона має талан віднаходити в архівах історичні фото, які несподівано навертають ТВОЮ пам'ять в далеке, але таке знайоме минуле!  

Кілька днів тому вона оприлюднила історичний знімок відомого на той час фотографа Анри Картьє-Брессона, зробленого в 1954-му році, в Москві на відкритті реконструйованої після війни ВДНГ (виставка досягнень народного господарства). Як же це фото збудило мою пам'ять, бо люди зображені на ньому, то МОЄ минуле і поки я ще живий – воно живе в МОЇЙ пам’яті! На той час мені було майже десять, я був ровесником того фото. Звісно, того часу ще не міг знати всього жахіття існування людей того часу. Але все-таки був малолітнім свідком “всенародного горя” – коли рік тому помер “вождь всього світу” і моя мама почала поступово (щоб не надто травмувати мою психіку) розповідати правду про своє минуле і наше тогочасне “щасливе життя”. Це зараз я, за допомоги Інтернету, зміг відкрити, вивчити, проаналізувати всі можливі архіви, пізнати більшість страхіть того часу, коли вартість життя людини не була варта того пилу, по якому людина ступала.  

А на той час суспільство було заляканим, сліпим, зазомбованим будувати “щасливе комуністичне майбутнє” і про критичну оцінку такого фото не могло бути і мови. Але зараз, коли майже дочовгав до фінішної прямої свого життєвого шляху і уважно роздивляюся це фото, раптом розумію – наскільки талановита письменниця-історік, яка знайшла в архівах цей історичний знімок і запропонувала нам оцінити по ньому радянське суспільство через майже сімдесят років. Рекомендую – збільшити це фото максимально і уважно придивитися до людей, ряд за рядом. Але перед цим варто ознайомитися з трагічною історією СРСР, понишпорити по архівам МВС, КДБ – от тоді всі ці люди на знімку, що вишикувані для зйомки візуально розкриються зовсім по іншому!  

Ми бачимо перші два ряди – похмурі, явно нещасливі обличчя передовиків, орденоносців, маючих зазвичай якісь привілеї та визнання! А далі, за обраним, достойним цвітом (доволі незначним) радянського народу, щоб надійно відокремити від загальної маси народу, щільний ряд військових (ну явно чекісти) з такими пронизливими, похмурими, злими поглядами. І знову кілька рядів народу в цивільному (це напевно політруки, замполіти, комсомольські та партійні активісти), а далі вже кілька щільних рядів військових (ну як же без охорони гебістів).  

Як же показово – скільки не роздивлявся, ні одної щасливої, святкової, веселої посмішки!  

Це дійсно безцінний фотодокумент ЕПОХИ!  

Фотографія зроблена фотографом – Анрі Карт”є-Брессоном в 1954-му році, на відкритті реконструйованої ВДНГ в Москві.