Аліє

"Аліє"  

Була вже пізня ніч, три години ночі і на темному небі яскраво світив місяць, але художник Ігор Миколайович лежачи на животі в окопі не спав, тому що сьогодні була його черга чергувати вночі і видивлятися в прилад нічного бачення всі переміщення військової техніки та піхоти російських окупантів на іншому боці села, щоб не дай Боже не пропустити появу ворожої ДРГ, яка під прикриттям вогню своєї артилерії спробує проникнути на їхню територію. Десь о першій годині ночі російські окупанти раптово активізувалися і зараз потужним артилерійським вогнем з РСЗВ обстрілювали їхні позиції.  

Коли через деякий час обстріли ворожої артилерії стихли художник Ігор Миколайович поліз у кишеню своїх штанів і дістав звідти маленький кишеньковий блокнот, у якому у 2013 році майже 9 років тому він робив олівцем замальовки пейзажів Старого Криму, коли разом зі своїми друзями-художниками Борисом Сергійовичем та Дмитром Петровичем гостював у родині кримського татарина Темура К'уюмджі. Він увімкнув свій смартфон і в тьмяному світлі від екрану телефону почав розглядати сторінки свого кишенькового блокнота із замальовками кримських краєвидів.  

Як давно це було і здається, що ніби було в зовсім іншому щасливому житті, де не було жахів кривавої жорстокої війни, подумав Ігор Миколайович. Перегортаючи одну за однією сторінки блокнота суцільно замальовані краєвидами Старого Криму він натрапив на портрет Аліє дочки кримського татарина Темура К'юмджі, у якого він винаймав житло разом зі своїми друзями-художниками в далекому 2013 році. З портрета на художника Ігоря Миколайовича дивилася впевнена в собі, молода, гарна 21-річна дівчина з виразними карими очима та блискучим, густим чорним волоссям, яке гарними каскадами, спадало вниз, обрамляючи тонку шию. Ігор Миколайович згадав як одного разу літнім липневим днем ​​набравшись сміливості він попросив Аліє показати йому гірський масив Агармиш, що знаходився недалеко від їхнього будинку і потім намалював її на тлі гори Агармиш, на великому зарослому лісом гірському схилі. Майже годину вони удвох йшли до гори Агармиш, пробираючись стежкою через невеликий листяний ліс. Вийшовши на узлісся лісу, Ігор Миколайович зупинився і попросив у неї дозволу намалювати її портрет. Аліє дзвінко засміялася у відповідь на його прохання, але з задоволенням погодилася йому позувати. Протягом півгодини Аліє позувала художнику Ігорю Миколайовичу, а він олівцем швидко та впевнено малював її портрет у своєму кишеньковому блокноті. Після повернення додому Ігор Миколайович переніс її портрет із блокнота акварельними фарбами на полотно.  

Її батько Темур К'уюмджі був дуже невдоволений свавільним вчинком своєї дочки Аліє, але при гостях робити їй зауваження не став. Ігор Миколайович згадав свій останній день у гостях у Темура К'уюмджі коли він разом зі своїми друзями-художниками Борисом Сергійовичем та Дмитром Петровичем виїхав на своїй машині з двору будинку Темура К'уюмджі, і той разом із дочкою Аліє вийшов до воріт свого будинку, щоб проводити його з друзями та побажати їм усім щасливої ​​дороги. Аліє при цьому виглядала млявою і засмученою, а її батько Темур К'уюмджі навпаки енергійним і навіть якимсь зрадівшим. Її батько завжди з недовірою ставився до мене, тому що бачив, що я подобаюся його дочці Аліє, а вона подобається мені і він завжди побоювався що між нами може щось статися подумав Ігор Миколайович.  

Що з Аліє сталося, де вона зараз і де її старий батько Темур К'уюмджі, якщо він звичайно ще досі живий, подумав раптом з тугою художник Ігор Миколайович. Чи як і раніше вони живуть у Старому Криму у своєму старому будинку з жовтого ракушняка та дахом з червоної черепиці чи виїхали з Криму після того, як Росія в березні 2014 року анексувала Крим в України подумав Ігор Миколайович. Аліє була однією з небагатьох дівчат, які залишили свій незабутній слід у душі у художника Ігоря Миколайовича. Шкода, що в мене не збереглося записника з мобільними телефонами Темура К'уюмджі та його дочки Аліє з сумом подумав Ігор Миколайович.  

Як різко, раптово та незворотно може змінитись життя людини подумав Ігор Миколайович. Моє особисте життя теж дуже різко змінилося з того часу, коли після віроломного вторгнення російських військ в Україну 24 лютого 2022 року я пішов добровольцем на фронт воювати проти російських окупантів, а 1 березня 2022 року російська крилата ракета випущена по моєму рідному місту Харкову вщент зруйнувала мою квартиру в будинку на Новобаварському проспекті 95, і внаслідок цього загинуло вісім людей, а ще шість людей було поранено уламками вибухлої ракети і вони отримали травми різного ступеня важкості з сумом подумав Ігор Миколайович. Добре, що я в той час не був удома подумав Ігор Миколайович. Але стіни моєї квартири, всі мої меблі та мої картини все в одну мить було безповоротно знищено російськими варварами з сумом подумав Ігор Миколайович. Найбільше художнику Ігорю Миколайовичу було шкода аж ніяк не знищену вибухом власну квартиру, а свої розірвані на шматки прекрасні картини, які він десять років кожного дня наполегливо малював сподіваючись у майбутньому організувати в Харкові персональну виставку своїх картин у "Галереї Сучасного Мистецтва" на вулиці Чернишевській 13. Що сталося з моїми друзями-художниками Борисом Сергійовичем та Дмитром Петровичем подумав раптово з тривогою художник Ігор Миколайович. Від них уже давно не було жодних звісток. Ігор Миколайович знав, що його друзі-художники Борис Сергійович і Дмитро Петрович у перші дні війни після 24 лютого 2022 году теж як і він пішли добровольцями на фронт воювати проти російських окупантів, але при розподілі потрапили до різних військових бригад. Чи живі вони до сих пір із тривогою думав про це Ігор Миколайович.  

Останню звістку він отримав місяць тому від свого близького друга-художника Дмитра Петровича, який писав йому в Telegrame, що вони щойно звільнили від російських окупантів село Циркуни Харківської області. А від його друга Бориса Сергійовича за весь час війни взагалі не було жодних звісток.  

Хоч би мої друзі Борис Сергійович та Дмитро Петрович були живі та здорові подумав з тривогою Ігор Миколайович. Де вони і що вони зараз роблять і чи згадують як і я, те чудове літо 2013 року проведене в Старому Криму в гостях у кримського татарина Темура К'юмджі та його дочки Аліє з хвилюванням подумав художник Ігор Миколайович.  

Раптом Ігореві Миколайовичу прийшла в голову неприємна думка, що якщо до нього зараз в окоп залетить ворожий російський снаряд і вб'є його, то всі його спогади про те чудове літо проведене разом із друзями в Криму в 2013 році помруть разом з ним, і ніхто ніколи не дізнається про те які мальовничі місця він тоді відвідав, з якими цікавими людьми він тоді спілкувався та які чудові картини він малював тоді у Криму подумав із сумом художник Ігор Миколайович. Якась зовсім чужа, незнайома мені людина виявить у окопі фрагменти мого розірваного вибухом закривавленого тіла, акуратно збере їх разом по шматочках як збирають діти картинку з пазла, знайде поруч із моїм тілом дивом уцілілий напівобгорілий кишеньковий блокнот і гортаючи його сторінки буде зі здивуванням розглядати мої малюнки і зупинившись поглядом на портреті Аліє скаже звертаючись до свого колеги: а цей хлопець за життя володів неабияким талантом і непогано малював пейзажи та портрети олівцем з сумом подумав художник Ігор Миколайович. Неймовірним зусиллям волі Ігор Миколайович відігнав від себе цю неприємну думку про раптову власну смерть від потрапляння російського снаряду до його окопу.  

Він заплющив очі і став мовчки молитися Богу за збереження життя та здоров'я своїх друзів-художників Бориса Сергійовича та Дмитра Петровича зараз воюючих на фронті проти російських окупантів, а також своєї коханої Аліє з її батьком Темуром К'уюмджі.  

Якщо я залишуся живим, то після закінчення цієї проклятої кровопролитної російсько-української війни я неодмінно розшукаю всіх вас і зберу вас разом великою дружньою компанією за одним спільним столом і ми весело згадаємо, те далеке спекотне літо в Криму 2013 року дав собі клятву Ігор Миколайович.  

Я твердо впевнений у тому, що ми всі разом зустрінемося, не знаю як і коли, але зустрінемося обов'язково подумав художник Ігор Миколайович. Ми зберемося всі разом за одним столом і кожен із нас розповість про те, як він жив до цього моменту подумав Ігор Миколайович.  

Можливо я навіть наберуся сміливості коли знову побачу Аліє і відкрито при всіх освідчусь їй у коханні, її батько Темур К'уюмджі звичайно ж буде в шоці від мого зізнання, ну а Аліє, що ж мені скаже вона у відповідь на моє освідчення їй у коханні... із хвилюванням у душі подумав художник Ігор Миколайович. Може вона просто розсміється мені в обличчя і скаже мені що я все собі нафантазував про свою закоханість, скаже мені що мусульманка ніяк не може вийти заміж за українця, а може вона... замріявся художник Ігор Миколайович. Ігор Миколайович отямився від своїх солодких мрій, бо хтось сильно штовхав його у бік. Що таке невдоволено запитав Ігор Миколайович розплющуючи очі і дивлячись на свого бойового товариша Віктора з позивним "Лісовик" який сильно штовхав його в бік і робив йому якісь швидкі знаки руками. Що таке "Лісовику" тихо запитав у нього художник Ігор Миколайович.  

Ворожа ДРГ у складі 7 чоловік з того боку села йде в наш бік, прошепотів йому на вухо "Лісовик" (Віктор). Ось, як відповів йому тихо художник Ігор Миколайович. Він ще раз подивився на свій блокнот і поцілувавши губами портрет своєї коханої Аліє, зроблений ним олівцем на сторінці кишенькового блокнота, закрив блокнот і дбайливо поклав його назад до кишені своїх штанів. Потім художник Ігор Миколайович подивився у свій прилад нічного бачення та переконався у правоті слів "Лісовика" (Віктора). Ну що ж, ми дамо їм можливість підійти на відстань пострілу і гідним чином зустрінемо їх відповів "Лісовику" (Віктору) художник Ігор Миколайович. Кожен день війни, що минає у жорстоких боях за рідну землю, наближає нашу з тобою зустріч кохана моя Аліє подумав з радістю художник Ігор Миколайович.  

Коли ж нарешті закінчиться нашою перемогою ця клята російсько-українська війна, то клянуся Богом я обов'язково знайду тебе Аліє і у присутності твого батька і всіх друзів освідчусь тобі у своєму коханні, і потім будь що буде твердо вирішив художник Ігор Миколайович приводячи у бойову готовність свою гвинтівку з оптичним прицілом...  

Кінець