ДИКИЙ ПЛАЧ

Стихотворение / Документация, История, Постапокалипсис, Проза, Публицистика, Религия
Аннотация отсутствует
Теги: Природа люди бог

У моєму місті сталася біда.  

 

Жахливий град потрощив дерева та деревця.  

 

28 червня. Зв'язок з Полтавою.  

 

Гудки поза зоною досяжності.  

 

Моя мати телефонує.  

 

В подумках хвилюється.  

 

Бо війна людська не залишає Бога наодинці ні з  

ким.  

 

Б'є боляче. Слізно вмирають дерева.  

 

За що ти нас вбиваєш, Творце?  

 

Ми жити хочемо. Давати кисень щоб дихати  

твоїм людонькам.  

 

Ні ж бо. Стогін.  

 

Люди не цінують красу.  

 

Навіщо?  

 

Ми невдячні нелюди.  

 

Жорстокі пільговики.  

 

Це і є наше суспільне тавро.  

 

Із корінням. Назавжди.  

 

Вириває. Бо посадить туди вдячних синів та  

доньок.  

 

Так-так.  

 

Йому боляче. Завжди.  

 

А ми жалкуємо тоді коли нас вбивають дощі.  

 

Наживо.  

 

Змиваючи з лиця землі.  

 

Вам боляче зараз?  

 

А Йому завжди.  

 

Мати хвилюється за доньку.  

 

Хвилина за хвилиною.  

 

Секунда за секундою.  

 

І ось донька на зв'язку. Себто я.  

 

"Ти устигла сховатися від граду? "  

 

"Мамо я в укритті, все зі мною добре! "  

 

Мати плаче. Її дитина жива. Дякувати Богові.  

 

Бо ж Бог рятує матір та доньку.  

 

Їхню Віру. Не загиджену в росі.  

 

Жінку народжену родити. Не вбити.  

 

Жінка то крапля Води. Жива.  

 

Бог дає Життя. Завжди.  

 

То ми як завжди нелюди, не любимо той Світ  

який існує в цих деревоньках.  

 

Плюємо. Гидимо. Чхаємо.  

 

А йому ж боляче.  

 

А мені ж плакати хочеться.  

 

І я плачу. Бо дерев мало. Їх вбивають Люди, які  

насправді нелюди.  

 

Тричі.  

 

Ненависть зникла.  

 

Залишається моя Віра.  

 

Мамина. Сильніша.  

 

Вона росте. Як наше деревце.  

 

Як наші дуби. Три богатирі.  

 

Захисти їх від свого Божого гніву Господи.  

 

Захисти кожне деревце від людської ЖАДОБИ.  

 

Я дика Українка.  

 

Якій не байдуже до всього ЖИВОГО.  

 

До своєї Природоньки.  

 

До матері рідної.  

 

Дитя горнеться до неї.  

 

До коріння.  

 

Бо всі ми із Насіння.  

 

Маленькі та беззахисні деревця.  

 

Це кожне Я.  

 

І Господь єдиний, хто дає очі та вуха.  

 

Він і забирає до себе.  

 

Вдячних за все усередині.  

 

Людина шукає Його у серці.  

 

Якщо вміє цінувати своє деревце.  

 

Обніми свої гілочки та дай собі РОСТИ.  

 

Не гніви Бога у душі.  

 

Ти дерево, пам'ятай.  

 

Біль дерева. Завжди болить Богу з неба.  

 

Завжди диким плачем.  

 

Біда прости нас.  

 

©Альбіна Діденко  

01. 07. 22.  

 

| 55 | 5 / 5 (голосов: 4) | 11:29 01.07.2022

Комментарии

Книги автора








Авторские права на произведения принадлежат авторам и охраняются законом. Перепечатка произведений возможна только с согласия его автора, к которому вы можете обратиться на его авторской странице.