Котенок, который передумал (кошеня, яке передумало)

Рус:  

В одном маленьком домике жил был Котенок. Он был не очень послушным. И таким упрямым! Если бы он не выглядел, как котенок, то все бы думали, что это ослик. Стоит, наверно, рассказать про один случай с ним, в котором это доказывается.  

В один день вечером мама уговаривала Котенка лечь в кровать спать, но тот упрямился, потому что хотел пойти гулять с друзьями. Кошка так и не уговорила его. Пришлось отпустить. Вернулся Котенок только к полуночи и захотел есть. Мама обрадовавшись, что блудный сын вернулся, пошла готовить ему поесть. Поев, Котенок отказался мыться и сразу же пошел спать.  

И так продолжалось очень долго и каждый день. Но один случай все изменил.  

Одного зимнего дня началась заметель. Для упрямого ребенка это был первый снег. Мама в садике уговаривала Котенка одеть шапку, шарф и валенки, но тот наотрез отказывался это делать. Кошка и говорила ему зачем нужно тепло одеваться, и показывала, как другие надевают и шарф, и шапку, и валенки. Что только она не делала! Но Котенок стоял на своем. Мама очень расстроилась. Она не знала, что делать. Постояв так долгую минуту, Кошка сказала:  

– Что мне сделать, чтобы ты одел шапку, шарф и валенки?  

– Я не хочу одевать ничего. – ответил Котенок.  

Мама снова задумалась, а ребенок подождав – пошел на улицу.  

Котенок вышел на улицу и ступил в снег. Как холодно! Но все же он прошелся пару шажков по белой пелене. Снежинки падали на шерстку Котенка, а ветер дул очень холодный, такой, что с каждым подувом он вздрыгался.  

Котенок быстро вернулся к маме, которая уже хотела бежать за ним. Он быстро надел валенки, шапку и шарф. На это всё с удивлением смотрела мама и весь садик: воспитатели, родители, дети, куховарки и уборщицы. Котенок выжидательно посмотрел на маму, а она взяв его за лапку, попрощалась со всеми и пошла.  

Конец!  

Укр:  

В одному маленькому будиночку жило Кошеня. Воно було не дуже слухняним. І таким упертим! Якби воно не виглядало, як кошеня, то всі б думали, що це ослик. Варто, напевно, розповісти про один випадок із ним, у якому це доводиться.  

В один день увечері мама вмовляла Кошеня лягти в ліжко спати, але то уперлося, бо хотіло піти гуляти з друзями. Кішка так і не вмовила його. Довелося відпустити. Повернулося Кошеня тільки опівночі й захотіло їсти. Мама зрадівши, що блудний син повернувся, пішла готувати йому поїсти. Поївши, Кошеня відмовилося митися й відразу пішло спати.  

І так тривало дуже довго й щодня. Але один випадок усе змінив.  

Одного зимового дня почалася заметіль. Для впертої дитини це був перший сніг. Мама в садку вмовляла Кошеня одягнути шапку, шарф та валянки, але той навідріз відмовлявся це робити. Кішка і казала йому навіщо треба тепло одягатися, і показувала, як інші одягають і шарф, і шапку, і валянки. Що вона не робила! Але Кошеня стояло на своєму. Мама дуже засмутилася. Вона не знала, що робити. Постоявши так довгу хвилину, Кішка сказала:  

– Що мені зробити, щоб ти одягнув шапку, шарф та валянки?  

– Я не хочу одягати нічого. – відповіло Кошеня.  

Мама знову задумалася, а дитина почекавши – пішла надвір.  

Кошеня вийшло надвір і ступило в сніг. Як холодно! Але все ж таки воно пройшло пару кроків по білій пелені. Сніжинки падали на шерсть Кошеня, а вітер дув дуже холодний, такий, що з кожним подувом він здригався.  

Кошеня швидко повернулося до мами, яка вже хотіла бігти за ним. Воно швидко наділо валянки, шапку та шарф. На це все з подивом дивилася мама та весь садок: вихователі, батьки, діти, куховарки та прибиральниці. Кошеня вичікувально глянуло на маму, а вона взявши його за лапку, попрощалася з усіма і пішла.  

Кінець!