Сказка о сказочном мире

Колись дуже давно у казковому світі процвітали злагодженість та мир.  

Та от одного дня прийшла у казковий світ біда – злий чаклун, який жив далеко в горах, не стерпів такої прекрасної картини буття: буяння квітів, шелест дерев і кущів, хлюпотіння рік, буркотіння маленьких тваринок і пташок, усміхнені обличчя добродушних людей... Усе це йому набридло. Тому, стиснувши зуби, він пробормотав щось собі під ніс – і наслав на дивовижний світ прокльони.  

Відтоді, вже тисячі років, у чарівному світі посилилось лихо. Більшість людей стали жорстокими та байдужими одне до одного. Кудись поділось їхнє добро, співчуття ж заховалося в сірих буднях, буднях, які знесилювали та перетворювали людей на збайдужілих невидимих примар.  

Людьми залишилися лише ті, хто не посилив у своє серце зло і ненависть, ні на краплю. Чисті душею, вони завжди допомагали слабшим й захищали інших від усяких напастей.  

Та, на жаль, з кожним століттям таких людей ставало все менше й менше, більшість героїчно гинули у війнах, а тих хто залишався було дуже й дуже мало.  

Минали роки...  

У першого за багато років обраного короля чарівної країни, народилася дочка- Василіса Борноль, він дуже любив її і оберігав від усіх бід. Та от принцеса виросла і почала жити дорослим життям.  

Одного дня, прогулюючись весняним лісом, вона зустріла трьох дівчаток, які ненавиділи її і заздрили їй, бо вважали, що у неї є все.  

Почалася сутичка, під час якої на бідолашну принцесу накинулися троє нещасних дівиць, вони штовхали її так, що навіть порвали їй неймовірної краси вбрання. Та неподалеку проїжав принц на білому коні, кінь заіржав і зупинився, принц підбіг до шалених від розпачу дівчат та розігнав їх, він врятував бідолашну, на знак вдячності король казкового світу дозволив принцу одружитися з його дочкою.  

Натомість світ звільнився від прокляття і забуяв своїми минулими яскравими барвами.