Історія одного життя

Поневірена  

Якось у невеличкому містечку народилась дівчинка, яку назвали Альона. Дівчинка зростала у сім'ї де є тато мама, потім згодом народився ще й братик Максимко. Вона його не полюбила, різними способами його хотіла йому зіпсувати життя, чи якось нашкодити, але ніколи їй цього не вдавалося мама завжди йшла на допомогу. Тато працював то комбайнером, то трактористом, про те був чудовий і привітний тато який любив свою сім'ю. Поки в прекрасну і щасливу сім'ю не влізла вона, та проклята коханка яка стала тріщиною у батьківських стосунках. Мама мирилася з таким життям, їй подобалась, що коли тато з коханкою, то завжди приходить до неї. Але не все так просто як здавалось. Пройшло шість років Альона пішла у перший клас їй там подобалось нові друзі, чудова школа, ігри з однокласниками. Все було начебто добре, спокійно і один прекрасний момент діти побачили на маминому обличчі не зрозумілі сині то зелені плями. Якось для дітей це не зрозуміле щось нове. Але цікавість брала в гору, і коли вже Альона і Максимко власними очима побачили це бридке незрозуміле їм відношення батька до матері, їм стало зрозуміло, що життя перестало бути для них чарівним, і веселим. Одного разу коли мама готувала їсти, Максимко взяв суху палицю підніс до вогню і підійшов до сараю, але ж я ще мала не розумію що це і як так вийшло, що різко спалахнув вогонь і сарай загорівся як сірник, почав швидко згорати. Мама встигла викликати пожежників, але все марно. В той час з роботи прийшов тато, побачивши таку картину вдома, не вагаючись зі всієї сили штовхнув сина до самісінького забору, слава богу що залишився живий. Після цього все ставало гірше та й гірше. Але я тоді будучи маленькою розуміла, що життя з татом дуже велика мука, ми стали боятись тата, побиття матері були практично кожен день, на це було боляче дивитись. Тому ми з братом вирішили, потрібно тікати з цього лихого дому. Розлучення було швидким, ми переїхали до маминих батьків, тобто до нашого дідуся та бабусі. Все налагодилося, пішла Альона до іншої школи, знайшла цікавих і нових друзів. Мама також знайшла іншу роботу і почали ми жити новим життям у новому домі. Навчання йшло добре, там вже і Максимко в школу пішов. Шкільні роки йшли так швидко, що не встигали і записувати. Мама знаходила нам нових татусів, але все було марно, вони нам не подобались, і довго вони з нами не проживали. Дідусь будучи стареньким тяжко справлявся по хазяйству та городах, йому допомагав мій братик, тому він з 10 років знав що таке город, коні і все інше. Щоб сказати що дитинство було легке, то ні воно було дуже важке. Коли згадую якось холодком навіює. Тепер розумію як мамі було важко самій нас прокормити і забезпечити.  

Юнацьке життя  

Школа це була друга домівка, де проходили цікаві і веселі моменти. Альона росла дуже веселою компанійською дівчиною, вона була дуже гарна, тому від хлопців не було відбію. Коли вже Альона закінчила школу пішла навчатись на кухаря. Поправді кажучи їй хотілося бути актрисою, але мама сказала спочатку потрібно навчитись готувати, а потім вже куди хочеш туди і поступай далі здобувати іншу професію. За роки навчання мама народила ще двох дітей, від вітчима. Звичайно допомагала вона їй у вихованні. Брат також як почав випивати, став схожий на батька, розпускав руки до мами, часом і до мене. Я думала що все ми повернулися у минуле. Втекли від батька тирана. А тут брат наче якийсь демон чи чорт у нього вселився. Це тривало дуже довго і навіть доходило то того що Максимко різав собі руки. Ми не знали що з цим робити. Серце підказувало що потрібно зупинити це лихо, бо щось станеться з цим хлопцем. Що ми тільки не робили але дарма, ставало все погано і погано. Він почав все трощити у дома, тому ремонти мало коли в дома робилися. Навіть коли Альона виходила заміж всеодно перед весіллям і на весіллі наробив проблем. Коли вже Альона завагітніла і одружилася, переїхала до чоловіка жити, їй стало трохи спокійніше, але переживання за маму маленьких брата та сестру надавали спокою.  

Подружнє життя  

Ось настав день весілля, всі такі гарні народжені, наречена як принцеса, наречений гарний молодець. Всі гуляють всі веселяться, три дні весілля пройшло, настали дні нової дружньої сім'ї. Тепер вже я маю свою сім'ю. Чоловік хороший, добрий, любить мене, все що захочу все мені дає. Завжди разом ніколи не поодинці. На той час коли Альона була вагітна вона працювала. Чоловік також працював, все здавалось наче все добре, і нічого не завадить такому щастю. В один прекрасний вечір чекаючи чоловіка з роботи він не прийшов. Його батько, я думала що хороші люди все таке, я дуже помилялася, на мою голову таке наговорив, мов він гуляє з іншими дівчатами. А я ж вагітна не думай про погане не думай, все таки його слова дійшли до мого серця. Мені ставало погано, почав боліти живіт, я не витримала позвонила таксі поїхала до мами. Після тих нервів чуть не втратила найдорожче, дитину. І ще тоді я не розуміла що мене чекає. Дитина народилася, це чудовий синочок, чорнявий, гарненький, мамина радість. Все затихло навкруги, я думала що все спокій настав і всі будемо жити, не буде в мене того життя, яке переживала моя мама, і ми з братом у дитинстві. Роки йшли синочок ріс. Не стало в мене двох бабусь, і двох дідусів. А життя ще нестерпне стало, проживання у тому домі, наче каторга якась. Чоловік коханий, синок росте на радість. Тільки батьки чоловіка, людьми їх не назвеш. Напористо мені жити не давали. Я розуміла, що зможу терпіти, ради чоловіка і сина. Альона розуміла що любов чоловіка дає сили прожити з ними життя яке б пекельне воно не було. Розуміння з близькими чоловіка дало новий оберт, вони не зупинилися, але поворот їхнього відношення до мене дав дуже страшний поворот. Якось зимовим ранком, біда прийшла не жданна, чоловік закордоном був, і незнав що в дома дружині спокою не дають його батьки, нерви були не на місці, і здоров'я давало збій. Приїхавши за кордону і побачивши до чого довели Альона, він зрозумів що його батьки не праві, дав зрозуміти щоб свою думку держали при собі і не трогали його дружину. Потроху йшло все добре, але щоб зробити мені ще якусь пакость вони довели мене до нового зриву, руки ноги відібрало, що швидку викликали. Мабуть чоловікові слова йому не зайшли в їхні вуха, тому вони не зупинилися на досягнутому. Я довго думала і вирішила пора їхати з цього дурдому. Чоловік довго мене вмовляв, чому, навіщо я тебе люблю не слухай їх, я без тебе не зможу, ти бач до них ніяк не доходить. Я залишилася, на перекір всьому, надіялась і вірила все позаду і нерви будуть на місці. Але не сталось як гадалось, вони робили все назло, проживши з ними 7 років, я зрозуміла що люди не міняються. Навіть коли мені робили операцію на нирках, вони мені не допомогли, не підтримали, а лише мої найрідніші допомогли все пережити. Я їм вдячна що за скільки років від мене не відвертаються. Після операції Альона місяць находилася у лікарні, вона дуже тужила за своїм синочком мама мріяла весь час, коли настане той день коли поцілує на ніч, розкаже казочку, поговорить про щось цікаве. Пройшов місяць Альону виписали, але стан зовсім не задовільний, але як говорять стіни в дома швидше виліковують. Дарма це не про мене, як важко коли хочеться спокійно полежати, відпочити всередині все болить, але ж чому, всіх сім'ї як сім'ї, а в мене лихо без добра. Альону доводили до сліз, не так вчинки як слова які говорили батьки чоловіка, вона не розуміла як можна бути такими злими, Бог вже все бачить, хто як себе поводить. Я ж для них чужа людина, чому робити так, щоб на душі наче кігтями дряпають, серце болить від того, що яка в мене добра мама, а тут без сліз не скажеш про цю родину. На душі такий накип, скільки бруду в мою сторону прийшло, мабуть за життя у своєму домі скільки не було розчарувань, як на даний момент, я отримала тут. Альона з усіх сил тримається за чоловіка, і свого сина, лише вони надія на щасливе життя. Спокій був не довго, Альона дізнається що брат після багатьох років пиття алкоголю, починає хворіти різними хворобами, і ледь не прощається з життям. Можливо це дало йому зрозуміти, що пора закінчувати вживати горілку і почати жити нормальним життям, ради двох синів і дружини. Вже 2 роки брат не курить і не п'є, перехоплює радість за цю людину, на половину душі легше, що вже на вірний шлях став рідний брат. Так як уже наша сім'я стала сильніша, ми стали свій дім конструювати, лише через 3 роки ми змогли зайти у свій власний дім. Все кінець тривогам, спокійне життя, без того голоса, який шкребе десь за дверима, і ти починаєш розуміти що звільнився від страху який вів тебе цілих 8 років.  

Початок щастя  

Все почалось дуже цікаво, окремий побут, своя кухня, свій окремий куточок. Здавалось все своє, окреме життя, без тиранів і кривих насмішок без цього кожен день, як насолода. Синок вже 3 клас, багато часу вже пройшло, скільки всього сталося, надієшся на благополучне життя своєї родини, ніяких сварок, все як у казці. Прокидаєшся з думками що кожен день як подарунок від бога, все що бажаєш, все маєш. Це так все у домі, а за дверима зовсім все по іншому. Виходиш за двері, а там тіні минулого, не дають вільно дихнути, щось сказати, та зробити спокійно нічого не можна. Альона вважала що кошмари з батьками чоловіка вже закінчились, чомусь так думала вона. Тільки вона не знала що одного разу, прийдеться знову відчути жах почутого, сказаного тими людьми що вже мабуть нерви були дуже далеко сховані, тому змушені були сколихнутись. Я не розумію, чому змушувати зовсім чужу для вас дитину переживати страшні моменти страху, не захищеності, холоду. Мені соромно що живу поряд з такими людьми, і нічого з цим не можна подіяти. Альона 30 років, тому вона взяла себе в руки, і дала своєму життю нову силу. Дати жити як їй цього хочеться, забути минуле, почати жити теперішнім, забути всі образи, стерти все те життя яке не давало спокою. P. S Все що написано є правдою життя. Тому якщо є на душі що написати, і ви це не можете сказати. Не тримайте все на душі, адже життя коротке, потрібно все вилити, забрати з душі викласти все в слова. На благо чистішою і спокійнішою стає душа.