Как тяжко я болела Вами, милый

Как тяжко я болела Вами, милый.  

Полуиллюзия, а может полусон.  

Любовь подкралась тихо, как Далила.  

А разум спал, доверчивый Самсон.  

Пришла пора разъехаться нам. Будни.  

Замерзли в белых окнах витражи.  

Такие близкие мы, но чужие люди.  

Что с нами дальше будет, подскажи?  

Та сказка дней – лишь миг для нас с тобою.  

Тот светлый сон – ушёл в небытие.  

Тот тихий свет, пролитый над судьбою,  

Что навсегда теперь останется во мне.  

Оригинал:  

Ліна Костенко  

Я дуже тяжко Вами відболіла.  

Це все було як марення, як сон.  

Любов підкралась тихо, як Даліла,  

А розум спав, довірливий Самсон.  

Тепер пора прощатися нам. Будень.  

На білих вікнах змерзли вітражі.  

І як ми будем, як тепер ми будем?!  

Такі вже рідні, і такі чужі.  

Ця казка днів – вона була недовгою.  

Цей світлий сон – пішов без вороття.  

Це тихе сяйво над моєю долею! –  

Воно лишилось на усе життя.