Ти тільки моя

Перша глава  

Її голова лежала на моїх колінах. Я нахилився до її обличчя. У мене з очей потекли сльози. Як я зміг таке допустити? Я нахилився до неї і послухав її серце б’ється чи ні. Наче б’ється......наче.  

****  

Я сидів у кафе і пив каву. У кафе зайшла красива струнка дівчина, у неї було коричневе волосся, дівчина була в окулярах, а в руках вона тримала дві книги. Дівчина була вдягнена у зелену сукню, і білі кеди. На її правій руці був красивий браслет. Вона купила собі каву і сіла за сусідній столик відкрила книгу і почала читати. Я дивився на неї з посмішкою.  

Вона подивилась на мене і посміхнулась у відповідь, а потім поправила окуляри і продовжила читати книгу.  

До неї підійшов якийсь чоловік. Він був не тверезий. Я подумав, як його впустили у такому стані в кафе. Він подивився на дівчину. Дівчина підняла голову і подивилась на нього переляканими очима. Той чоловік почав їй тихо щось казати, я не чув саме що він каже. Але потім я побачив як він взяв її за руку і почав тягнути її до виходу. У неї злетіли окуляри. Я встав з місця і побіг до них.  

– відстань від неї — сказав я  

– що? — він подивився на мене — хлопчик відстань.  

Він вдарив мене, я ледве не впав.  

– що ти сказав? — чоловік подивився на мене і я його зі всієї сили вдарив кулаком. Він відпустив дівчину і впав. Тим часом дівчина вибігла з кафе і побігла. Я підняв її окуляри і дві книги і вибіг за нею.  

– дівчино! — вона не звернула на мене увагу.  

Я відкрив одну з книжок. В книжці була перепустка в бібліотеку. Я подивився як її звати і посміхнувся. Я закрив книгу і пішов додому.  

Я ввійшов у квартиру і закрив вхідні двері. На кухні було включене світло. Я зайшов у кухню і побачив свою старшу сестру. Вона щось друкувала на комп’ютері, а потім записувала у щоденник.  

– привіт — сказала сестра не дивлячись на мене — тобі мама дзвонила декілька разів. Де ти був?  

– сидів у кафе, пив каву.  

– говори тихіше, мама вже лягла спати — сказала сестра і подивилась на мене.  

– а ти що робиш?  

– звіт пишу. Йди спати — сказала сестра  

– будеш пити чай?  

– ні, дякую. Я вже каву п’ю.  

Я зробив собі чай і пішов у свою кімнату. У мене в кімнаті є балкон де стоїть крісло я взяв чай і ноутбук і пішов сів на балконі.  

Я відкрив ноутбук і зайшов у Facebook на свою сторінку. Я почав шукати ту дівчину яку я сьогодні врятував від того падла.  

– хм..немає — сказав тихо я — може в інших соціальних мережах є?  

Я шукав цю дівчину у соціальних мережах довго, але так її і не знайшов. Я закрив ноутбук і ліг спати.  

Ранок почався не з кави як то кажуть. Це дійсно так. Відкривши очі від галасу мами це не хороший “добрий ранок”.  

– що сталося? — запитав я і протер свої очі  

– ти де був вчора? — мама подивилась прямо мені у очі — що це за сінець у тебе?  

– мамо, я вже дорослий, мене не треба контролювати  

– де ти був? — я розумів що треба їй відповісти інакше вона не відчепиться  

– я сидів у кафе... я до речі повернувся вчора не пізно. У Насті запитай.  

– Настя на відмінну від тебе вчора ввечері була дома  

Я не став казати мамі, що Настя о першій годині пішла гуляти зі своїм хлопцем. Мама його ненавидить.  

– так... мені вже час збиратись у коледж  

– вставай, я зараз тобі сніданок приготую  

Я встав з ліжка і пішов у ванну. Я подивився на себе у дзеркало. На обличчі під оком я побачив сінець. Я до нього доторкнувся  

– ай....  

Я умився і вийшов з ванни. Мама поставила на стіл тарілку.  

– сніданок на столі! — сказала голосно мама  

Я сів за стіл.  

– дякую — сказав я мамі.  

Поснідавши, я пішов у кімнату і почав збирати рюкзак. Я подивився на тумбочку куди поклав книжки і окуляри Ксенії. Подумав, брати їх з собою чи ні. А може я її зустріну? Я поклав книги і окуляри у рюкзак, одягнувся і вийшов.  

Пробачте... я не представився. Мене звати Костя. Мені двадцять один рік. В цьому році я закінчую вчитися у коледжі і поступаю в університет. Вчусь я так собі, і тому не знаю як складу випускні екзамени. Я кожен день ходжу у спортзал і це мені більше подобається ніж вчитися.  

Я вийшов з будинку і пішов у напрямку коледжу.  

– Костя! — хтось мене покликав  

Я обернувся і побачив свою колишню. Я зупинився і зняв окуляри. Вона підійшла до мене.  

– я скучила. Думаю весь час про тебе — вона підійшла ближче і доторкнулась до моїх губ вказівним пальцем.  

– відстань від мене! — я її відштовхнув — Віола, ти що за мною слідкуєш?  

Віола посміхнулась.  

– так мій зайчик, слідкую....може спробуємо почати все заново?  

Віола як і завжди була красиво вдягнена і на каблуках.  

– ні! Поїзд вже пішов — сказав я і пішов  

– подумай! — крикнула вона мені  

Я зайшов у коледж і побачив свого друга Романа з його дівчиною Аліною. Я підійшов до них.  

– привіт ― сказав я і ми потиснули один одному руку ― як вихідні пройшли?  

– я тебе почекаю в аудиторії ― сказала Аліна Ромі, поцілувала його в щічку і пішла  

– вихідні пройшли чудово. У Львові були. А ти що робив?  

– та так нічого цікавого. Був у тренажерному залі, бачив там Тараса, знову жалівся, що у нього проблема з дівчатами  

– як завжди... ну що сказати лузер ― сказав Роман і ми почали сміятись  

– пішли на пару, а то якщо ми ще раз запізнимось знову будемо сидіти під аудиторією  

– а що тоді класно було. Цілу пару грали у карти... до речі ти мені ще сотку винен  

– ага..... я пам’ятаю, пішли на пару  

Ми зайшли в аудиторію. Викладач вже стояв біля дошки і писав тему. Він подивився на нас і здивувався. Викладач зняв свої окуляри.  

– я здивований. Ви прийшли вчасно.  

Почалась пара, викладач підійшов до дверей і закрив їх на ключ. Через декілька хвилин двері хтось намагався відкрити, але Михайло Валентинович, наш викладач не звернув на це увагу.  

Мені не цікаво було слухати, що розповідає викладач і цілу пару грав у ігри.  

На перерві Роман і Аліна пішли у кафетерію, а я вирішив йти зразу у аудиторію. Я йшов посередині коридору і раптом зіштовхнувся з якоюсь дівчиною. У неї з рук випали книги і зошити. Вона нахилилась їх збирати, я присів до неї допомагати збирати зошити.  

– вибачте мене ― сказав я  

– ні, ви мене вибачте, я без окулярів вас не побачила. Дякую що допомогли  

Дівчина встала, я віддав їй зашити і вона пішла. Вона мені здалась знайомою. Я дістав книгу в якій лежала перепустка в бібліотеку і подивився на фотографію. Це вона..це ця дівчина з кафе.  

– Ксенія! ― крикнув я, дівчина обернулась. Я помахав їй рукою в якій була перепустка в бібліотеку. Дівчина посміхнулась і підійшла до мене  

– ми знайомі?  

– ні, але, пам’ятаєте вчорашній вечір у кафе  

– пам’ятаю і що?  

– здається це ваше — я протягнув їй книжки і окуляри  

– так це дійсно моє, дякую, як я можу вам віддячити? — вона одягнула окуляри  

– ви не проти сьогодні піти зі мною у кафе?  

–..... добре, ви знаєте моє ім’я, а я ваше не знаю  

– мене звати Костя, зустрінемось о другій годині біля виходу з коледжу?  

– добре — сказала Ксенія — мені вже час йти  

– до зустрічі — сказав я і посміхнувся.  

Всі наступні пари я думав о Ксенії. Як би швидше з нею зустрітись. Здається я закохався.  

– про що задумався? ― запитала Аліна  

– та так, ні про що  

– ну, скажи — сказала вона і трохи мене штовхнула  

–....я здається....закохався  

– вона красива?  

– так, дуже  

Закінчилась остання пара. Я швиденько забіг у квітковий магазин.  

– добрий день дайте мені найкрасивіші квіти які у вас є  

– які вам? Тюльпани, троянди, ромашки.  

– червоні троянди, будь ласка  

– скільки?  

– п’ять  

– добре ― сказала продавчиня і почала збирати квіти через пару хвилин я заплатив і вийшов з магазину.  

– о, ні — я побачив як на зустріч мені йде Віола.  

Вона побачила мене і підійшла.  

– о, квіти? Це мені? — вона потягнула руку щоб взяти квіти  

– ні! Це зовсім не тобі!  

– ого, ти йдеш на побачення?  

– чому це тебе так дивує?  

– бо, я тебе давно не бачила з квітами....на наше перше побачення ти прийшов без квітів  

– і що?  

– та щось згадалося так  

А потім вона підняла голову і пішла, виляючи бедрами. Я підійшов до дверей коледжу. І побачив що Ксенія вийшла з будівлі не сама, а з якоюсь дівчиною, напевно це її подруга. Ксенія побачила мене. Вона попрощалась з тією дівчиною і підійшла до мене.  

– привіт — сказала вона  

– це тобі — я дав їй квіти  

– дякую, куди підемо?  

– у те кафе в якому були вчора  

Вона притиснула квіти до грудей і ми пішли. Вона йшла і посміхалась, у неї дуже красива посмішка. Ми зайшли у кафе і сіли за столик який стояв біля вікна. Я купив нам каву.  

– дякую, що забрав мої книги і окуляри ― сказала Ксенія, я посміхнувся  

– нема за що.  

– а як у тебе так вийшло швидко вкласти цього чоловіка на підлогу?  

– це для мене взагалі легко. Я ходжу у спортзал і ми там з другом займаємось боксом.  

– зрозуміло  

– чому я тебе ніколи не бачив у коледжі?  

– не знаю, я взагалі на четвертому курсі вчусь  

– я теж, а потім думаю поступати у фізкультурний університет на....  

– хм... як цікаво, я теж у цьому році хочу поступати у фізкультурний університет на акробатику  

– акробатику?  

– так, а що?  

– я теж хочу туди поступати  

Ми засміялись.  

– я шукав тебе у соціальних мережах, я не знайшов жодної твоєї сторінки  

– і не знайдеш, я думаю що соціальні мережі це пуста трата часу, спілкуюсь по телефону  

–......мені даси номер свого телефону?  

Вона засміялась.  

– дам...  

Ми ще довго розмовляли про коледж, про театр. Вона запросила мене на спектакль в якому вона грає Джульєтту. Їй подобається грати у театрі.  

Ми вийшли на вулицю.  

– ти куди зараз підеш? ― запитав я  

– додому  

– давай я тебе проведу  

– я не проти  

– тоді підемо  

Ми йшли, розмовляли я весь час дивився на неї.  

– ось ми і прийшли ― я здивувався, бо ми підійшли до будинку в якому я живу  

– тепер я зовсім не розумію, як так ми не були знайомі  

– а що?  

– я живу теж у цьому домі — Ксенія здивовано подивилась на мене  

– ти серйозно?  

– так ― ми засміялись  

– я переїхала сюди до сестри декілька днів тому.  

– зрозуміло, на якому поверсі ти живеш?  

– на другому, а ти?  

– на першому, тільки з іншої сторони дому  

– мені вже час йти ― ми підійшли до вхідних дверей  

–....зустрінемось завтра?  

– не знаю, як вийде ― сказала Ксенія  

– я тобі ввечері подзвоню ― сказав я, вона зайшла в дім, а я пішов у тренажерний зал.  

Прийшовши у тренажерний зал я побачив там Романа. Він біг на біговій доріжці. Я пішов переодягтись у спортивний одяг. Одягнувши шорти і футболку я вийшов у зал. Підійшов до сусідньої бігової доріжки я став на неї і побіг. Роман повернув голову і побачив мене.  

– привіт. Я думав, що ти сьогодні не прийдеш у зал  

– у мене були деякі справи  

– Аліна мені сказала, що ти познайомився з якоюсь дівчиною  

– ага, от зустрічався з нею  

– а що там Віола?  

– я її бачив сьогодні два рази. Ми з нею розійшлись, але вона прилипла до мене і не дає пройти......нормально жити не дає ― Роман, зупинився взяв пляшку з водою і зробив ковток  

–....вона від тебе не відчепиться....я знаю декілька дівчат таких як і вона  

– то що мені робити?  

– не знаю....о, дивись хто йде  

Я подивився назад і побачив Віолу.  

– тільки-но згадаєш, так ось вона і з’являється ― сказав тихо я  

Вона підійшла до нас.  

– не очікували мене тут побачити?  

– звичайно ми тебе чекали ― сказав я із сарказмом  

– як приємно  

Я зійшов з бігової доріжки  

– що ти тут робиш? ― запитав я і витер піт з шиї.  

– я прийшла сюди займатись  

– ніколи не бачив тебе у тренажерному залі ― сказав я  

– ніколи не пізно почати, а що там твоя подружка? Цілувались вже?  

– а тобі то що? Ревнуєш?  

– ні, просто цікаво  

– йди звідси, не заважай тренуватися  

Віола розвернулась і пішла.  

– да, друже, я і подумати навіть не міг що все настільки складно ― сказав він — давай вдягай боксерські рукавиці, продовжимо тренуватися  

Через півгодини ми вийшли з залу.  

– ти зараз куди? ― запитав Роман  

– додому  

– може сходимо кудись випити?  

– та ні щось не хочеться  

– добре, тоді зустрінемось завтра  

Я зайшов у квартиру. У квартирі було тихо, бо нікого дома не було. Я зайшов у свою кімнату, кинув рюкзак на диван. Потім взяв свою гітару, яку мені на день народження подарувала сестра, я ліг на ліжко і почав проводити пальцями по струнах гітари. Я все думав про Ксенію.  

Я дістав з кишені телефон і розблокував його. Дивлячись на номер телефону Ксенії я зрозумів, що у мене не було такого відчуття коли я зустрічався з Віолою. Відчуття закоханості. З Віолою мені було легко розлучатися, напевно тому що я її не любив. Я натиснув кнопку “зателефонувати” і почув гудки.  

– алло ― почув я  

– привіт Ксенія...  

– пробач, я тобі передзвоню через двадцять хвилин — сказала вона швидко  

– добре  

Вона поклала трубку. Я почув що хтось з вулиці мене кличе. Я вийшов на балкон. Побачив там “занозу” Віолу.  

– чого тобі?  

– виходь, погуляємо  

– відчепись від мене!  

– от злюка  

– йди звідси  

Цікаво так, Віола мабуть не розуміє значення цих слів. Я зайшов в кімнату і сів за комп'ютер, відкрив сторінку нашого чату групи. Побачив, що староста написала там багато цікавої інформації про екзамени і “хороше” відвідування пар.  

«Привіт всім. У мене є дві новини. І як розумієте одна хороша друга погана. Почну з поганої. Наш куратор сказав щоб я передала трьом студентам прізвище яких Зайченко Діана, Данильченко Роман і Горбань Костянтин щоб підійшли до завідувача кафедри з приводу прогулів. Тепер хороша новина у нас не буде дипломної роботи, буде тільки екзамен. Білети якого у мене на руках. Пишіть який номер білету ви хочете від 1 до 30. Я вам скину цей білет і ви зможете підготуватись до екзамену заздалегідь. Пишіть номера, зараз тому що завтра потрібно мені все передати викладачу. Якщо ви не виберете самі я виберу номер білету за вас! Хорошого всім дня! »  

Я подивився, які білети залишились і вибрав білет №9 бо це моя улюблена цифра. Сподіваюсь, що мені пощастить з питаннями.  

Мені подзвонила Ксенія.  

– привіт, ти мені дзвонив  

– так. Давай вийдемо вип’ємо каву... тут біля дому є кіоск.  

– добре  

– через п’ять хвилин чекаю біля під'їзду.  

– добре  

Я вийшов на вулицю вже стемніло, бо була дев’ята година вечора. Через декілька хвилин з під’їзду вийшла Ксенія. Вона гарно виглядала. Її довге коричневе волосся було зібране у хвостик, одягнена вона була у джинси, у блакитну футболку і в білі кеди. І ще у неї був майже непомітний макіяж. Якщо казати про Віолу, то у неї на обличчі був дуже помітний макіяж, його важко було не побачити. Я подивився на Ксенію і посміхнувся. І ще раз зловив себе на думці, що я дійсно закохався  

– привіт, де там є кава?  

– пішли  

Ми зайшли за дім. Там був кіоск, а біля нього стояли столики зі стільцями, а трохи далі був фонтан навкруги якого стояли лавки.  

– ого, я не знала, що тут таке є  

– що будеш пити?  

– американо з вершками  

– нам будь ласка два американо з вершками  

Через декілька хвилин ми сіли за стіл.  

– де була коли я тобі дзвонив?  

– у мене була репетиція, післязавтра о третій буде спектакль у актовому залі.  

– я обов’язково прийду  

– а ти що робив?  

– у тренажерному залі був, що завтра після пар робиш?  

– у мене остання репетиція буде, а після я вільна, а що?  

– я хотів би з тобою знову зустрітись  

Вона посміхнулась і у неї почервоніли щічки.  

–....... подивимось, може зустрінемось  

– давай прогуляємось по набережній  

– добре, тільки не довго  

Я зайшов додому о пів дванадцятої вечора. Мама ще не спала. Вона сиділа на балконі і читала книгу. Коли я проходив повз її кімнати вона мене покликала. Я зайшов у її кімнату. Мама поклала книгу на тумбочку біля телевізора.  

– чого звала?  

– я хочу тебе попередити, я завтра їду на конференцію в Харків. Мене не буде дома три дні.  

– добре  

– де ти був?  

– ну, мам....― вона знову подивилась мені в очі як дивилась зранку ― за домом каву в кіоску купив сидів там її пив. Я пішов спати.  

– добраніч  

Я прокинувся на моє здивування рано, о шостій ранку. До пар ще чотири години. Я вийшов на кухню і побачив маму. Вона стояла біля плити і щось готувала. Вона повернулась і побачила мене.  

– доброго ранку, чого так рано прокинувся?  

– не спиться, а ти скоро їдеш?  

– через дві години поїзд, а поки вирішила приготувати тобі і Насті обід  

– добре, у мене є час на ранкову пробіжку. Тому пробіжусь, я ненадовго.  

Я переодягнувся і вийшов на вулицю. На вулиці було свіже повітря. Я декілька хвилин стояв і просто дихав свіжим повітрям. Потім побіг у напрямок коледжу. Попереду мене бігла якась дівчина. Вона трохи зупинилась, дістала з маленького рюкзаку пляшку з водою. Дівчина зробила ковток води. Я як раз пробігав повз неї. Обернувшись, я побачив, що то Ксенія. Я підбіг до неї.  

– добрий ранок ― сказав я, вона подивилась на мене здивовано  

– добрий ранок, яка несподіванка ― вона посміхнулась  

– ти бігаєш зранку?  

– авжеж, кожен ранок, п'ять чи шість кілометрів щодня, ти теж бігаєш?  

– іноді, коли як вийде  

Вона знову посміхнулась. Я вже казав, що у неї гарна посмішка. Так от я буду це повторювати знову і знову.  

– я побігла далі, хочеш зі мною?  

– так  

Я посміхнувся і ми побігли.  

Як добре, що я сьогодні прокинувся раніше. Інакше не зустрів би Ксенію. Ми пробігли два кілометри. Після ми зупинились біля дому.  

– о котрій ти починаєш бігати?  

– а що? Хочеш зі мною бігати?  

– так  

– о шостій виходжу з дому на пробіжку  

Я зайшов у квартиру, мами в квартирі вже не було. Настя ще спала, а я пішов після пробіжки у душ. Я почув що у двері постукала Настя.  

– Костя відкривай!!!  

– я скоро вийду!  

– виходь зараз мені зараз треба!!!  

Я вийшов з душу і одягнув халат. Відкривши двері я не встиг вийти як у ванну забігла сестра і почала блювати. У мене виникла думка чи не вагітна вона. Сестра піднялась з колін, я на неї подивився.  

– Настя ти вагітна?  

– так ― сказала вона тихо ― не розповідай мамі будь ласка  

– не переживай, не розкажу ― сестра подивилась на мене, а потім різко нахилилась до унітазу і знову почала блювати ― мені вже пора збиратись у коледж  

– добре, йди.  

Я зібрався і вийшов з дому. У мене хороший настрій після ранкової пробіжки з Ксенією. Я проходив повз кафетерії біля неї стояла Віола. Вона була одягнута як завжди вульгарно. На ній була міні спідниця, яка ледве прикривала жопу, кофта з відкритими плечима і туфлі на шпильках, а на її правому плечі висіла маленька сумочка. В руці Віола тримала стакан з кавою.  

– о, Боже знову вона, хоч би вона мене не побачила ― сказав пошепки собі я  

– Костя! ― крикнула Віола і підійшла до мене.  

– що ти хочеш?  

– тебе, я хочу тебе..... мій зайчик! ― сказала вона, Віола підійшла до мене і потягнула руку аби погладити мене по щоці, я схопив її руку  

– не чіпай мене!  

Вона подивилась на мене образливо.  

– ну добре.... ― вона розвернулась і пішла.  

Я прийшов у коледж і побачив, що Роман розмовляє з старостою групи. Христя побачила мене і покликала мене.  

– тебе і Рому Сергій Степанович чекає у своєму кабінеті ― Сергій Степанович це наш завідувач кафедри ― підійдіть до нього зараз.  

Ми з Романом піднялись на другий поверх, підійшли до дверей і я постукав у двері.  

– входьте! ― сказав голосно Сергій Степанович  

Ми зайшли до нього. Він на нас подивився і посміхнувся  

– нарешті я вас побачив. Скажіть будь ласка чому ви прогулюєте пари....у тому числі і мої пари  

– ми на всіх парах були ― сказав я  

– а чому тоді у журналі стоїть прочерк навпроти ваших прізвищ?  

– не знаю, може Христя щось наплутала  

– добре, скажу щоб вона ще раз перевірила, можете будете вільними  

Ми вийшли з кабінету. Наша староста Христя дуже хитра. Якщо їй людина подобається, але пропускає багато пар, Христя її покриває як тільки може. А коли їй людина не подобається вона зробить все аби цій людині було погано. Я кажу про те що у цієї людини будуть погані оцінки, прогули і тому подібне. Ми їй не подобаємося, особливо я. Чому я? Все просто, тому що на першому курсі ми з нею почались зустрічались. Ми зустрічались з нею два роки, але потім ми розійшлись. Я її кинув заради іншої дівчини. Але я потім пошкодував що я так зробив. По-перше та дівчина це заноза Віола, а по-друге Христя розізлилась на мене і моє навчання у коледжі перетворилось на пекло. Вона якимось чином робила, щоб у мене були перездачі по всім предметам. Я буду не здивований якщо викладач дасть мені інший білет, а не той що я вибрав.  

– Христя в своєму репертуарі  

– ага  

Ми побачили як до нас йде Аліна.  

– розібрались?  

Вона підійшла до Романа і поцілувала його в щоку.  

– так розібрались  

– вона це робить нам на зло, точніше мені ― сказав я  

– в якому сенсі?  

– вона злопам'ятна......це довга історія  

– о, пара через хвилину почнеться, пішли ― сказала Аліна  

Після пари ми пішли з Романом і Аліною у кафетерію. Ми купили собі каву і сіли за столик біля вікна не далеко від продавця. Я побачив, що до нього підійшла Ксенія. Вона нас не побачила бо стояла спиною до нас.  

– Ксеня ― сказав я і доторкнувся до її спини  

Вона повернулась і побачила мене  

– о, привіт, як ноги з незвички не болять  

– поки що ні  

– про що ви говорите?  

– про ранкову пробіжку ― сказав я ― ми з Ксенією зустрілись зранку випадково на ранковій пробіжці  

– яка у вас зараз пара буде?  

– лекція з етики  

– у мене також  

– серйозно?  

– так  

– то пішли разом з нами  

– зараз тільки каву куплю і підемо  

Ми зайшли в аудиторію. Ми сіли всі за останню парту. Ксенія сіла звичайно біля мене. Ксенія дістала товстий зошит і ручку.  

– ти будеш слухати лекцію?  

– так....я звикла добре вчитися..... школу з золотою медаллю закінчила. Планую отримати червоний диплом  

Я дістав свій телефон і почав грати. Час від часу я дивився на Ксенію. Вона уважно слухала викладача, а іноді навіть задавала питання.  

Я подивився на неї в десятий раз, вона подивилась на мене і посміхнулась.  

– що?  

– ні, нічого  

Я продовжив грати.  

– тобі я так бачу не цікаво ― сказала тихо Ксенія  

– зовсім не цікаво....але присутнім на парі треба бути  

На перерві до нас підійшла Христя. Вона виглядала злою. Христя подивилась на нас.  

– я ще раз перевірила чи були ви на парах, так от... вас таки не було.  

– Христя, ти серйозно?  

– так, я кажу цілком серйозно, а те що ви поставили під сумнів що я поставила... начувайтесь, я вам влаштую “легке” навчання тут!  

– куди ще гірше?!  

Вона розвернулась і пішла.  

Добре, що нам навчатися з нею ще трохи залишилось, а потім можна її забути як страшний сон.  

– хто це? ― запитала Ксенія  

– наша староста Христя. Жити нормально нам не дає  

– зрозуміло, у мене через п’ятнадцять хвилин почнеться репетиція, тож мені вже час йти.  

– побачимось вечорі  

– так ― сказала вона, посміхнулась і пішла  

– про яку репетицію йшла мова?  

– завтра у актовому залі буде спектакль “Ромео і Джульєтта”. У Ксенії головна роль  

– класно  

– яка зараз пара?  

– психологія семінар ― сказала Аліна  

Ми шли повз дошки оголошень. Я зупинився, щоб почитати.  

– ти чого?  

– дивіться у центральному парку у п’ятницю ввечері буде дискотека, може підемо разом?  

– у нас п’ятниця вже зайнята. Ми їдемо до моїх батьків в село ― сказала Аліна  

– шкода, запрошу Ксенію. Сподіваюсь вона погодиться  

– підемо швидше! Пара вже почалась  

Закінчились пари і я зразу подзвонив Ксенії. Вона мені не відповіла, але через декілька секунд прислала мені фотографію. Я зрозумів, що вона досі на репетиції.  

Тоді я вирішив сходити у тренажерний зал. У залі сьогодні майже нікого не було. Я переодягнувся і вийшов в зал, став на бігову доріжку і почав бігти. Я зазвичай починаю своє тренування з бігової доріжки.  

Сьогодні Роман сказав, що його не буде і тому тренуватися прийшлось самому. У залі я побачив Тараса. Він до мене підійшов.  

– привіт ― ми потиснули один одному руку  

– привіт, як справи?  

– як завжди, нормально, а ти як?  

– теж добре  

– давно прийшов у зал?  

– от тільки що  

– давай разом потренуємось  

– я не проти  

Тарас розповідав мені про його колишню дівчину Вероніку. Що вона його покинула задля чоловіка, який старше її в два рази, тому що він заможній. А з іншими дівчатами у нього стосунки не складаються. Я його слухав і думав, що йому дійсно не везе. Такі дівчата як Віола чи Христя на нього ніколи не звернуть увагу. Я думаю, що Ксенія теж на нього не звернула б увагу, але точно сказати не можу, бо не так довго з нею знайомий.  

Я взагалі сподіваюсь, що у нас будуть взаємні почуття один до одного.  

– дякую тобі, що склав мені компанію  

– звертайся ― сказав Тарас  

Я вийшов з тренажерного залу і вирішив подзвонити Ксенії.  

– привіт, може зустрінемось через півгодини біля кіоску, поп’ємо каву?  

– добре, а ти дома зараз?  

– ні, я тільки що вийшов з тренажерного залу.  

Я підійшов до кіоску, Ксеня вже сиділа за столиком і пила каву.  

– привіт  

– ти давно тут сидиш?  

– десь пару хвилин сиджу тут, як тренування?  

– добре, а у тебе як пройшла репетиція?  

– чудово, сподіваюсь завтра спектакль пройде на “ура”  

– мені вже не терпиться подивитись ― сказав я і посміхнувся  

Я побачив що до нашого столика підходить Віола.  

– о, ні  

– що?  

– колишня моя йде, пристала до мене проходу не дає  

– а що таке?  

– зараз зрозумієш  

– привіт ― сказала Віола ― а це я так зрозуміла дівчина якій ти квіти подарував  

– чого хочеш?  

– познайомитись..... мене Віола звати, а тебе?  

– Ксенія  

– ну що познайомилась? Тепер вали звідси!  

– злюка ― сказала вона розвернулась і пішла  

– вульгарно якось виглядає  

– так....навіть не знаю як я з нею зустрічався  

У мене задзвенів телефон.  

– вибач, мені треба відповісти......привіт......зараз приїду. Вибач, будь ласка мені треба йти..... сестра у лікарні, завтра на ранковій пробіжці зустрінемось  

– до завтра.  

Я встав і побіг на зупинку, благо вона не далеко. Я почав хвилюватись. Це моя єдина сестра, я її дуже люблю. Настя старше за мене на сім років. Коли мами не було дома, Настя сиділа зі мною, пропускала вечірки і прогулянки з друзями. Я безмежно їй вдячний за це. Тепер я повинен їй допомагати, ні вона мені це не казала, що ти повинен і все таке. Я сам цього хочу. Допомагати своїй сестрі я завжди готовий.  

Я стояв на зупинці вже хвилин десять. Блін коли цей автобус приїде!!! Я роздивився зупинку. На зупинці вже зібралось багато людей. Подивившись на табло я побачив інформацію “Увага! Автобус який повинен приїхати о 15:45 поламався” наступний буде в 16:25. Я не став так довго чекати, я збіг додому по велосипед і поїхав на ньому у лікарню.  

Я зайшов у відділення. Лікар мене зустрів на порозі відділення.  

– що з Настею?  

– ну по-перше добрий день, а по-друге з Настею вже все добре  

– що було?  

– підемо у палату.  

Ми зайшли у палату. Настя лежала вся бліда. Я підійшов до неї.  

– лікарю, що сталося з Настею  

– була загроза викидню, зараз ми стабілізували стан, ніякої загрози немає  

– це добре  

Я сів на стілець і взяв її за руку. Рука у неї була холодною.  

– як ти?  

– нормально  

– у тебе холодні руки, тобі холодно?  

– трохи  

– лікарю, можна їй ще одну ковдру дати  

– я зараз принесу  

Лікар вийшов з палати.  

– де твій хлопець?  

У Насті з’явились сльози.  

– він... він мене кинув....пішов до іншої  

– от покидьок ― сказав тихо я  

– що?  

– нічого, все буде добре, обіцяю  

А в думках у мене вертілась лише одна думка побити того виродка до пів смерті, щоб знав як кидати мою сестру вагітною. Недарма мама його ненавидить.  

Лікар зайшов з ковдрою. І дав її мені і вийшов. Я вкрив сестру, вона трохи посміхнулась.  

– дякую, що приїхав  

– мамі дзвонила?  

– ні, не хочу їй дзвонити, і ти не дзвонила  

– як скажеш  

Я приїхав додому о дванадцятій і зразу ліг спати.  

Ранок у мене почався о 5:30. Умився, одягнувся і подзвонив Ксенії. Вона сказала, що через декілька хвилин вийде.  

– привіт  

– привіт, ти виглядаєш стомленим, щось сталося?  

Ми почали бігти.  

– сидів біля сестри у лікарні до двадцятої, а потім довго не міг заснути  

– що з сестрою?  

– вона вагітна, загроза викидню була..... її покинув хлопець  

Ксеня відреагувала на цю новину, так само як і я.  

Після пробіжки я сходив у душ і поснідав. Я по дорозі в коледж не зустрів Віолу, що зробило мій настрій краще.  

День у коледжі пройшов добре. Сьогодні спектакль, я купив квіти і пішов у зал. У залі вже було багато людей. Почався спектакль.  

Весь спектакль я дивився на одному подиху. Мені сподобалась акторська гра Ксенії. Після спектаклю я підійшов до неї і подарував червоні троянди. Ми йшли додому і розмовляли.  

– ти добре виступила. Мені дуже сподобалось.  

– дякую  

Ми підійшли до нашого дому. Ще розмовляли, а потім в якийсь момент я підійшов до неї і ми почали цілуватись.