ІЛЮЗІЯ -  СНÓВІД

                                      Матері моїй -  

                                      Парасці  

                                      Ратошнюк  

Жара. Спек0тно. Плюс –  

                                   за сорок два.  

В напрУзі тло  

             БарвІнківського ШлЯху.  

Із щойно розпочатого,  дивА  

Націлюють набуте на невдаху.  

А там,  за ним,  вібрує далинА.  

А на слухУ, натуга неймовірна,  

Через рокИ,  до мене долинА,  

Як і колись – довірлива і вірна.  

Уже давно байрачиться вишнЯк.  

А хтось іде за пОлогом барвистим.  

Та це ж вона, Параска Ратушняк*'  

Розстріляна колись енкеведИстом.  

І все! Скінчився, вивільнився шлях.  

У тілі – тиша, вивірено-мертва.  

Мене, живого,  майже на руках,  

Залишено на вІдтвір... в терапевта.  

1989р.  

*так – в приписі вироку НКВС.