Твої Сини

Іду-міркую, чи молюсь,  

Я знаю, безпричИнно,  

Для мене Ти – Святая Русь.  

О к р а й н я,  Україно;  

НарІжний камінь у житті.  

Для зОру – світ ранковий.  

Я, безпорадний в каятті,  

Покаяттю  ― готовий!..  

До сьогодЕння, не зі зла,  

Для мене-малолітка,  

Ти не матусею була,  

Була — не рідна тітка.  

Ти знаєш все. І знає Світ —  

Він спОвнений поваги...  

Колись, тобою гріли лід  

“Бутирки” і “гулаги”;  

Кістьми стелили болотА,  

ГрунтИ незнаних кОпій.  

Усе це Ти, усі літа,  

Пила, на вИдих, Опій!  

Отам, де кОїлись бої,  

У спільній купі крОві,  

Твої не здОлані В о Ї,  

Були — правофлангові.  

На Вічне ВІче з відусІль,  

ПрийдЕшність,  

не з огля́дки:  

Твої сини, сини, як біль,  

Не потребУють згадки.  

_________  

(біль – нагадує про себе).  

Листопад 1998