V. Зустріч

Побачив силует знайомий,  

Знову мурашки по тілу,  

Образ споглядаю як з картини змальований.  

Чи то стою, чи то пливу,  

Мовчки споглядаю на красу.  

Руки тремтять, ніби зав'язані,  

Думки знайомі, всі пов'язані,  

Очі горять, не вірять, не хочуть бачити  

Все те, що так хотілося б забути.  

Пролітає вогнем спогад по нервах,  

Як стояла вона в чарівних, білих кружевах,  

А я ніби німий та нерухомий,  

Ніби п'яний тою красою,  

Ангельською, чарівною, внеземною.  

Вбиваючою моє сердце з середини.  

Я вже ніби думаю тут дві години:  

Чи заговорити, підійти,  

Чи відвести погляд та втікти.  

Сердце хоче розум паралізувати,  

Намагаюся себе в руках тримати.  

Відчуваю знайомий аромат,  

Сердце ніби мучає кат;  

Відчуваю як в тих зів'ялих квітах  

В яких лишився запах твій.  

Я вже якийсь сам не свій,  

Прямо як дитя безпорадне.  

Очі, ізумруди, дивляться на мене,  

Та несуть мою душу в небуття.  

Нагадуючи їй знайоме почуття,  

Пам'ять ніяк не зможе поглинути забуття.  

Це все якесь дежавю,  

Так і хочу вигукнути:  

"Я тебе люблю".  

Або в прірву цибнути  

Сказавши: "Я краще себе вб'ю".  

Не можу я більше тут бути,  

Поспішаю це місце покинути,  

Доки себе ще можу стримати,  

Доки всі нерви не згинули...