Олины носочки

Це случилося в день народження Оксани.  

Я приїхав в Суми, в день, коли в моему селі був храм. 6 травня.  

Це Другий із двох храмів у моєму селі.  

«Храм» – це в честь заснування церкви, тобто Храму. Само собою – в якийсь світлий православний празник.  

В нашому селі було аж три храми – але історія проковтнула відомості про третій. Зато в сусідньому – тільки один, як і в більшості других сіл по району. Ну це отступлєніє. Тепер про грішне.  

Пахові канали гуділи несамовито. Обично – перед сексом, а тепер – після його відсутності. Зате черговий раз моя фізіологічна прикмета спрацювала вірно. Штош…  

Ми їли салат із йогуртом, вмокаючи його в баночку: Я, Оля і її друг.  

Оля дивилася на численну мошкару, яка вивелася в нетрях її кухні і казала, що з ними треба поводитися по-буддистські, бо то все – живі душі.  

Йшов дощ, її друг не мав шкідливих звичок, а вона захотіла покурить. Я склав їй компанію, вона – палила, а Я – був рядом.  

Назрівала гроза. Хмари вже набули прекрасного вигляду ще з самого початку нашої зустрічі, вона ж перша, вона ж – і знайомство як таке.  

Я примчався на 11, зі свого Супруна на цей милий мкр-н. Прождав часик і дочекався Олі. Дуже мила дівчина.  

Тільки не так давно дізнався, що вона єврейка. Шок. Але маю надію, що це прізвище її нового нареченого.  

Цей день – був гарний день, хоча гроза і була пропущена, шикарна така гроза.  

Пізніше, вже після цього дня, що на день народження Оксани – яке 7-го травня, ми з Олею пару разів зустрічалися – але то було не то.  

Ото було, останній раз: Я приїхав на 10-ку, в 10 вечора зустрічати її. Хоч і було прохладно та все одно ми пішли пішки, аж на кінець Сум і Я в неї переночував. Вранці боліла шия і пахові канали, вили так – що аж мені кортіло вити.  

І все. Кінець тісної дружби. Приїхав від неї, 8 травня, посидів на деревах біля річки-вонючки – Сумки, що в центрі Сум, походив босоніж по іще холодній землі та траві, набрав кореша, пообщався і пішочком додому, на свого Супруна – в свою хату №6  

Травень 2016-го був холодним до самого кінця.  

Через тиждень, Оля прям набивалася зустрітися зі мною: «Нужно отдать тебе те носочки, что Я тебе подарила! )»  

Зустрілися. Оля як завжди приємно усміхалася. Вона вручила мені мої носочки, а Я посадив її на тролейбус. Сам же з нею не хотів їхати. Побродивши по роменській – поїхав через пів години в город.  

2021-02-23