Щоб іти

Буду в неминуче простувати  

Через все гіркотно-клопітке.  

Дай горіти, Боже, не згорати  

І мені! Я здатний на таке.  

Дай любові, блУду відлюбити,  

На Твоє керуючись ЧолО,  

І мене розтратити на квіти.  

З долею, уже таке було.  

Щоб іти дорОгою до себе,  

У рясні житА і пшеницІ;  

Щоб і журавля дістати з неба,  

І синицю мати у руці.  

Необачно? Знаю! Як не знати?  

НадолУжу. Вистачило б сил.  

От і все. На більше я не здатний.  

Розумію... Мало попросив.